5 січня – Водохресний Святвечір. Бойківські традиції

5 січня християни святкують Водохресний Святвечір (Другий Святий Вечір, Надвечір’я Богоявлення або Голодна кутя). На Бойківщині з давніх-давен  існували свої традиції і звичаї святкування Водохресних свят. Вони багато в чому повторюють традиції Святого Вечора, про які детально йдеться в редакційному матеріалі Святвечір та Різдво на Дрогобиччині: звичаї, обряди, традиції, але є й свої відмінності.

Приготування

 Зранку прокидається сім’я, і вже кожен  знає, що йому потрібно зробити. Господар поспішає до церкви – в цей день під час богослужіння освячується вода, яка є важливою частиною меню святовечірнього столу, і саме з неї сім’я починатиме вечерю.

Обов’язковим в цей день є відвідування померлих родичів. Хтось із членів сім’ї іде на кладовище та запалює свічки й молиться  на могилах своїх рідних.

Господиня встає вдосвіта і починає готувати вечерю. Кожен, від малого до старого, бере участь в приготуваннях. Хтось тре мак на кутю, дівчата допомагають готувати страви, а хлопці пораються по господарству – носять воду, дрова та годують худобу. Намагалися впоратися завчасно: вважалося, як швидко сім’я буде готова до вечері, так само швидко весь рік справлятиметься з польовими роботами.

За традицією готують дванадцять страв, які символізують  дванадцять  апостолів  та кількість місяців у році. На стіл кладуть часник, мед, рибу, вареники, голубці, грибну юшку, капусту, узвар, борщ, пампушки, грибні вушка. Головною ж стравою є кутя. Всі страви обов’язково мають бути пісними – цього дня дотримуються строгого посту.  

Під час приготування вечері  бойки мають ще одну традицію – обсівання дому пшеницею та освяченою водою, щоб дім був завжди під опікою Бога. Також цього дня господиня наносила на стіну над дверима хрестики із тіста. Такі хрестики ще й досі можна подекуди побачити в дерев’яних помешканнях старожилів.

Перед Водохресною вечерею у гірських селах Дрогобиччини подекуди також був звичай йти вмивати обличчя до ріки – щоб весь рік бути зоровими. Це в основному робили старші діти, решта ж членів родини вмивалися в хаті або біля криниці. Також побутував звичай кидати у воду для вмивання монети – на добробут у домі.

Коли на небі з’являється перша зоря, сім’я промовляє молитву до Бога. Після  молитви всі п’ють освячену воду, бо вірять у її цілющі властивості. Відтак сім’я сідає до столу.

Вечеря

На столі, де вже стоїть дідух від перших різдвяних свят, запалюють також свічку, промовляючи «Святі Ангели-архангели, просимо вас до вечері». Промовляючи це, наші предки вірили, що душі померлих родичів будуть цього вечора присутні з ними.

Першою споживали кутю. Вона є головною стравою на столі, бо символізує, добробут, здоров’я, багатство. Господар підкидував першу ложку куті до стелі, промовляючи: «Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця – щоби родило в землі, щоби було на столі». Вважалося, що чим краще пристане кутя до стелі, тим кращий буде врожай.

Часник споживали, замочивши його в мед, лушпиння не знімали – щоб у лісі “блуд не чіпав”. Обов’язково залишали частинку зубчика часнику та ставили його під обрус на кут столу – для захисту оселі від всякої нечисті.

Відтак господиня подає по черзі інші страви, за столом колядують та щедрують.

На Бойківщині, на відміну від багатьох інших регіонів, була традиція щедрувати саме на Водохресні свята. Та й Водохресний Святвечір, зокрема на Дрогобиччині, в “доінтернетні часи” називали Щедрий вечір. Назву “Голодна кутя” тут не практикували.

Також в гірських селах Дрогобиччини мешканці згадують, як ще одне-два десятиліття тому після вечері діти залазили під стіл та імітували звуки свійських тварин й птиці – гавкали, мукали, розклали, бекали,  кукурікали, кудкудакали, квокали, гелготали, крякали, нявкали. Робилося це для того, аби вся ця живність добре велася на господарстві. Також, щоб добре доїлася корова, перед вечерею під стіл ставили повне відро води.

Далі малеча бралася шукати у сіні на долівці  лісові горіхи, яких щедро заздалегідь насипали батьки.

Зі столу до ранку нічого не прибирали – залишали страви для душ померлих родичів. Старші люди казали, що це «на полазника». А для того, щоб сім’я була міцною і дружньою, ложки та вилки зв’язували докупи соломою або отавою.

Після вечері дорослі знову поралися по господарству та готувалися до Богослужіння, яке на Водохреща звершували дуже рано. А діти йшли колядувати, адже це передостанній день коляди, тож треба поспішати!

Популярною цього вечора була коляда “Ой, на річці на Йордані, золотий хрест вишиваний”, “Щедрий вечір тобі, пане господарю ” (саме в такому варіанті колядували коляду відому більше, як “Добрий вечір тобі…”. Завершували коляду віншованкою, яка, по суті є словами із уже легендарного “Щедрика”.

Народні прикмети на 18 січня:

Віра ЧОПИК, Марія КУЗЬМІН, фото – Фотографії старого Львова