На війні загинув Дмитро Левицький із Дрогобиччини
На війні з московським окупантом загинув воїн із села Орів Трускавецької громади Дмитро Левицький.
Трагічну звістку повідомили у місцевій фейсбук-спільноті.
“Невимовний сум і жаль розриває душу на атоми. Загинув наш наймолодший Воїн, Захисник, надзвичайно Добра і Світла дитина – Левицький Дмитро. “Здається ще вчора бачила Дмитрика за шкільною партою чи на сусідньому подвір’ї, а вже сьогодні він доєднався до Небесного Війська. Спочивай з миром, наш дорогий хлопчику. Вибач, що не вберегли…”, – йдеться у повідомленні Світлани Савчин.
Дмитро народився і виріс в Орові. Навчався в Орівській ЗОШ 1-2 ступенів. Закінчивши 9-ий клас продовжив навчання в одному зі Стрийських ПТУ. Проходив строкову службу в Харкові. Приїжджав у відпуску додому перед війною, радів, що до “дембелю” залишилося небагато. Будував плани на майбутнє. Але через цю прокляту війну їм не судилося здійснитися. Після закінчення строкової служби залишився воювати.
Був старшим солдатом, стрілець 2 відділення 1 взводу 3 роти 4 стрілецького батальйону з ОБОДЗ.
Отримав контузію, повернувся в стрій. Був під Бахмутом, а потім місяць біля Кремінної, де отримав осколкове поранення голови… Його командир розповів, що цілу ніч боролися медики за життя хлопця, та, на жаль, не врятували.
Воїнові в жовтні виповнився всього 21 рік…
Приносимо щирі співчуття рідним і близьким Дмитра.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Оновлено: спомини мами та вчительки про Дмитра
Мама Дмитра Галина:
Левицький Дмитро Денисович – мій син, моя радість, моя опора та моя гордість. Народився він 26 жовтня 2001 року. Насправді це маленьке моє янголя росло не по днях, а по годинах. Він дарував мені свою неймовірну любов та тепло дитини. У сім років пішов до школи, був дуже активною дитиною, старався гарно вчитися, слухати старших, не перечити, якщо провинився. А у третьому класі Дмитро на свято Матері сам співав пісню про маму.. Роки йшли за роками.
У 2017 році Дмитро закінчує дев’ятий клас і поступив на навчання до Стрийського ПТУ № 34 на спеціальність «Сантехнік та електрогазозварник». У 2020 році він закінчив училище з гарними відгуками майстрів та вчителів. Літом їздив до брата в гості, займався домашніми справами та допомагав мені у полі. А 24 жовтня Дмитро сам добровільно поїхав у місто Сколе на військкомат, щоб іти до лав Збройних Сил на строкову службу. Звичайно, це було для мене великим ударом, але я не могла йому заперечити, бо сказав: «Мамо, я все одно піду!».
Якби ж я тільки знала, як все це обернеться в подальшому, звичайно я б усе зробила для того, щоб його відмовити. Але що є , то є.. 26 жовтня Дмитрові виповнилося 19 років, а 27 жовтня були проводи і 28 моя дитина пішла у армію. І так 28 жовтня 2020 року мій син став солдатом своєї України. Ніби йшло все добре, служба йшла своїм ходом, допоки не сталося найстрашніше: 24 лютого 2022 року вторгнення російської орди на нашу землю і оголошення військового стану. Тоді я зрозуміла, що мій син піде на цю кляту війну.
3 березня 2022 року у Дмитра мала закінчитися строкова служба… Але, на жаль, не так сталося, як гадалося: він підписав документи контракту і став на захист своєї України як старший солдат-контрактник. Спочатку він служив у Харкові, після того його відправили в бойові точки поблизу Бахмуту, Слов’янська, Кремінної. Саме у населеному пункті Кремінна мій син отримав поранення.
Доправили його у польовий госпіталь Краматорська, старалися врятувати його, але це, на жаль, було останньою краплею надії на ознаки життя. Упавши в клінічну смерть, Дмитро так і не прийшов до пам’яті. 11 січня 2022 року о 9:00 годині ранку не стало мого сина, моєї радості, моєї гордості, мого солдата, мого Героя Левицького Дмитра Денисовича Я хочу, щоб він був посмертно нагороджений як Герой України. Земля йому пухом».
Вчителька Дмитра Лілія Володимирівна Явір:
«Дмитро Левицький. Втілення доброти, щирості та дитинності. Адже саме таким, дитинно-юним, він навіки залишиться в пам’яті всіх, хто його знав. Крізь блакить Дмитрових очей просвічувалася глибинна мудрість, яку він постійно підживлював допитливістю: воїн Небесного Війська, будучи тут, на землі, поспішав дізнатися якнайбільше про все на світі, наче відчував, що Бог так швидко покличе його до себе. А ще Дмитро був шкільним соловейком: кожне свято в школі асоціювалося з ним та його майстерним співом. Мабуть, тепер він співає в ангельському хорі… Навіть у найважчі моменти з обличчя Дмитра не сходив привітний усміх. Той усміх так дисонує з суворістю Дмитра-воїна на його останніх світлинах. Він якось так раптово подорослішав, проте стільки всього не встиг. Встиг, одначе, віддати життя за нас усіх! Вічна слава Герою!»
Оновлено: 22 березня 2024 року Дмитра Левицького нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ст. посмертно
