Тарас Земко: «Бог створив людину передусім творцем, а не споживачем»

Вулицями Дрогобича їздить диво-мініавтомобіль, який привертає увагу перехожих не лише яскравою червоною барвою, а й незвичною конструкцією, адже не кожного дня побачиш авто на 3 колесах! Ми опублікували минулого тижня фото цього диво- автомобіля, якого підловив у об’єктив Володимир Суський, і через фейсбук нам вдалося знайти нашого дрогобицького Ілона Маска – так вже встигли охрестити дрогобичани конструктора, що змайстрував авто. Ним виявився учитель музики Тарас Земко. Він радо погодився на розмову та запросив до себе в майстерню, де чекає свого виходу у світ ще одне творіння майстра, на цей раз на 4 колесах, але не менш незвичайне…

Пан Тарас зустрічає в доброму гуморі, веде на своє обійстя і вже з перших слів показує та розповідає про те, що цього літа самотужки перекрив дах на своєму одноповерховому будинку, де проживає з сім’єю. Та й взагалі він все робить сам, бо, по-перше, на зарплату вчителя не дуже-то й розженешся когось наймати, а по-друге: для чого, якщо все можна освоїти і зробити самому? От коли багато років тому переселився в дім, відразу ж виникла потреба поміняти підлогу. «Хіба я не складу дошки до купи? Тут немає нічого складного, взяв і зробив все сам», – каже пан Тарас. А дальше пішло-поїхало: будинок був старий і потребував ремонту, тож все тут господар ремонтував і робив своїми руками. Умілець не обмежився своїм обійстям – виклав бруківкою також тротуар.

А тоді, поки тривали ремонти, потрібно було постійно щось підвозити, тож пан Тарас вирішив змайструвати собі невеличкий надлегкий, але і водночас міцний причіп до… велосипеда «Україна». Задумано- зроблено і вже невдовзі господар мав на чому возити будматеріали. Саме оцей причіп, сконструйований в тому числі із велосипедних деталей далекому 2003 році, у господаря на подвір’ю служить і досі і був першою саморобною технікою пана Тараса. «100-130 кг я на ньому віз спокійно, – каже пан Тарас. Згодом, коли придбав автомобіль, майстер зробив ще й автопричіп, але уже на 700-800 кг.

Із причепами задумка вдалася, тож пан Тарас взявся за більш серйозні конструкції, а тут  ще й карантин цьому посприяв, бо часу було вдосталь: так появився уже згаданий мініавтомобіль, який  їздить вулицями Дрогобича. Спочатку він постав як трьохколісний  електровелосипед  для сина, рама  у ньому дерев’яна, кабіни відразу не було, а лише каркас, який згодом із сином обклеїли скотчем, а відтак вирішили зробити повноцінну кабіну. Для цього використали поліефірну смолу і скломат, який дуже міцний і водночас легкий…  «Мінімально можлива маса – це основа успіху конструкції електромобіля. Люди назвали його електроскутер, то хай вже так і буде», – каже пан Тарас.

Вартість електроскутера  обійшлася  його винахіднику  в близько 25 тисяч гривень, але віддача від нього неабияка: «Усі господарські потреби виконує на відмінно при мінімальних затратах, – каже пан Тарас, – Заряду вистачає на 90 км, його  максимальна швидкість – 50 км/год, двигун – 2 кВт. Випробуваний на далекі відстані, їздив на ньому у Пісочне, Стрий, піднімався по горбистій місцевості в Трускавець. І, що важливо в наш час,  90 км обходяться в 5 гривень!, – посміхається пан Тарас, –  Ще одна перевага – зимою, звичайний автомобіль необхідно прогрівати, а тут сідаєш і відразу їдеш».

У гаражі пана Тараса готується до випуску ще одне чудо техніки –РОВЕРОМАШИНА (так назвали транспорт діти пана Тараса). Це вже чотириколісний транспорт, тут передбачено місце для пасажира.  Готовий уже майже на 90%, тест-драйв пройдено. Залишилося виконати естетичні роботи, дещо доладнати, підкрутити, врахувати недоліки виявлені під час тестування. Для виготовлення окрім електроніки знадобилася фанера, скломат і …   керамічна глина.

Саме за допомогою керамічної глини син пана Тараса, який навчався у художній школі на кераміці, допоміг сконструювати обтічну форму для кабіни автомобіля. Ба більше, у формі роверомашини враховані не лише нюанси аеродинаміки, а так, як і  у сучасних електрокарах,  навіть двері відчинятимуться вверх! Двигун тут уже на 3 кВт. За собівартістю транспорт обійшовся навіть дешевше, аніж електроскутер.

Має роверомашина і свою місію – вона поїде у село Вороблевичі до брата пана Траса, щоб бути там незамінним помічником у сільському господарстві: «До поля 16 км, їздити на бензині туди і назад, то така господарка в мінус виходить. А з роверомашиною витрати будуть  мінімальні, тож сподіваюся, що вона стани незамінним помічником у господарстві, – каже пан Тарас і обіцяє, що попри сільську зайнятість, уже цього літа роверомашину можна буде побачити також  на вулицях Дрогобича.

***

 Про таких як Тарас Земко кажуть – має золоті руки. Здібності до майстерки передалися, очевидно, по генах – батько був добрим майстром, працював токарем 5 розряду, і вже будучи в зрілому віці, ще вступив на навчання на наш дрогобицький фізмат. «Ми з братами змалечку знали всі інструменти.  Що б батько не робив у майстерні, лише щось задумав, а ми  вже знали що йому подавати. Інструменти –  то є наше рідне»- згадує дитинство пан Тарас. Але хлопець у професії не пішов батьковими слідами – із самого малечку любив музику, на сопілці навчився грати швидше, ніж пішов до школи, старший брат тоді вже теж грав на баяні.  Музика  те, до чого тягнулася душа вона і  стала основною професією нашого героя. Окрім праці з дітьми у Лішнянській філії Дрогобицької музичної школи №2,  Тарас Земко задіяний у трьох музичних колективах: у церковному хорі при церкві Северина і Якима на вулиці Коновальця, він диригент, а у народних ансамблях «Галич», що при Центрі Івана Франка «Каменяр» у Дрогобичі  та «Барви Карпат» при Трускавецькому санаторії «Карпати», пан Тарас грає на музичних інструментах, та ще й час від часу в Східницю їздить на виступи. «Коляда, фестивалі – я є всюди», – каже пан Тарас. Ба більше, він ще й майстер у більш витонченій  справі – ремонтує музичні інструменти, до нього звертаються з цією потребою не лише музиканти з Дрогобича, але й далеко із-за його меж.

У планах майстра – не зупинятися на досягнутому, свої ідеї й надалі втілюватиме в життя. Каже, що Господь створив людину перш за все для того, щоб вона творила, а не лише споживала, і він це людське призначення втілює у своїй земній місії сповна.

Віра ЧОПИК, фото автора та з архіву Тараса Земка