«Нам казали, що нами ще будуть і орати, і волочити» – рухівці Нового Кропивника про демонтаж радянщини та становлення Незалежної України у селі

  •  
  •  
  •  
  •  

Люди, для яких вільна Україна є однією з найвищих цінностей – без умовностей, особистої вигоди, без «що мені Україна дала» – саме такі люди стояли біля витоків Незалежності. У обласних та районних центрах, великих містах було легше гуртуватися та провадити діяльність, повсюди організовувалися осередки Народного Руху України за перебудову, а от в маленьких селах було важче знайти однодумців і навіть зареєструвати осередок було непросто.

Коли ще багато хто боявся, та зачиняв вікна перед ходою із жовто-синім стягом, адже до розвалу Союзу було ще цілих 2 роки, у селі Новий Кропивник згуртувалося ядро небайдужих громадян, які робили на той час все, що від них залежало, щоб Україна відбулася, а радянський режим пішов у небуття.

Ми побували у цьому мальовничому селі Карпатського підгір’я, де дух тих часів з особливим трепетом як найвищу цінність береже у приватному музеї колишній сподвижник та голова осередку НРУ в Новому Кропивнику Володимир Малиняк. Щоб зберегти документи, пресу, вивіски, фотографії тих часів, пан Володимир на подвір’ї своєї садиби збудував невеличкий будиночок спеціально під музей! Разом із своїми соратниками Любомиром Миськівим та Богданом Дубиком колишні рухівці зібралися в музеї та розповіли про часи, які тепер – уже історія.

***

Володимир Малиняк – із сімї репресованих. У  1951 році, в 13-річному віці хлопця разом з сімєю було вислано на заслання у Іркутську область, де він прожив 15 років, там закінчив вечірню школу – на кращу освіту в цей час не було можливості. Після восьмого класу повернувся в рідне село. І хоча в комсомол молодий чоловік вступив під тиском, а від членства в компартії, яке пропонували 4 рази, відмовився, все ж визнає, що за роки проведені на засланні сформувався як «Гомо совєтікус» із повністю радянським мисленням, у сам факт Незалежної України він тоді не вірив, свідомість хлопця була переформатована пропагандистською машиною.

 «Я був типовою радянською людиною, міг тоді і дурницю якусь сказати. Але, повернувшись додому, потрошки, потихеньку на різних роботах, спілкуючись із різними людьми, відбулося переосмислення життя та цінностей. Я зрозумів, що є Україна і для неї потрібно щось робити. Багато хлопців, які жили тут і бачили більше, ніж я, за час моєї відсутності, допомогли мені сформувати патріотичний світогляд. Наставали так звані часи «відлиги» і перебудови, тож я відчув потребу допомагати втілитися тим процесам, які відбувалися в суспільстві, шукав свою нішу. Було непросто себе десь реалізувати і лише у 1989 році, коли настала пора, що треба вибирати якусь сторону, я обрав національно-демократичний рух Народний Рух України. На той час РУХ уже заявляв про себе на весь голос, а у нас в селі не було нічого. Тому я часто підходив до керівників осередку Народного Руху в Бориславі і просив, щоб приїхали в село та допомогли створити сільський осередок. Довго чомусь вони оминали мої прохання, і лише одна людина – Марич Микола, колишній репресований, наполіг і сказав діяти.

Так 22 жовтня у 1989 році було створено осередок НРУ в Новому Кропивнику. Оскільки я приймав найбільшу участь у цьому процесі , мене було обрано головою, а до Руху записалося 16 мешканців села.

Ми почали працювати, зокрема займалися благоустроєм. Новий Кропивник став першим селом в підгір’ї, де проклали асфальт. Ми добилися цього. Також у сільський клуб, де були прості лавки, привезли 100 театральних крісел.

Але одним з найважливіших наших досягнень стало те, що ми добилися переходу нашої церкви до греко-католицької конфесії. Непросто це було, був шалений опір і навіть одноденна блокада в церкві, але ми стояли, доки наша не взяла.

У 1990 році пройшли вибори до місцевих рад і в нашу сільську раду, яка об’єднувала три села, пройшло шість чоловік від РУХу, решта були комуністи. Уявляєте – уже 1991 рік, а в раді 31 комуніст – лісники, вчителі, директори шкіл! Непросто нам було в такій компанії, але ми, як тільки стали депутатами, одразу ж почали робити в селі те, що тепер називають декомунізацією. Вулицю Леніна перейменували на вулицю Олекси Довбуша. Так, уже згодом ми довідалися, що в селі були свої рідні герої – упівці, але на той час ми ще про них не знали і почали шукати героя, який би був нам близьким. Рухівець Любомир Свищ запропонував Олексу Довбуша, і цю ідею всі підтримали. Також ми демонтували радянський обеліск , робили такий собі демонтаж радянської влади в селі, щоб вона пішла в небуття. Ми будували свою незалежну Україну як могли.

Люди взагалі ще за радянським способом ходили до нас з усіма можливими питаннями – вони думали, якщо я голова осередку, то буду вирішувати якісь їхні побутові справи. Пройшло ще багато часу, поки мені дали із цим спокій.

Чули ми тоді і не одне зауваження від односельчан, були такі, які обіцяли, що нами ще будуть і орати, і волочити. До мене додому приходив мужчина – в одній руці червоний прапорець, а в іншій сокира – хотів залякати… Бувало по-всякому.

Також я був чотири рази делегатом з’їзду Народного Руху України в Києві, ці поїздки запам’яталися назавжди. Тоді панувала хвиля всенародного піднесення. Маю всі документи та матеріали з тих поїздок. Також ми долучилися до акції під Верховною Радою у 1993 році, коли Кравчука заставили переобрати Верховну Раду, і він сам подав у відставку, через рік він вже перестав бути Президентом.

Також шестеро нас із Нового Кропивника – я, Любомир Миськів, Богдан Дубик, Любомир Свищ, Михайло Бечкало, Богдан Миськів, брали участь у всеукраїнській акції «Живий ланцюг» 21 січня 1990 р. Дуже важко було тоді потрапити, не було місця в автобусах, але ми приєдналися до східницької делегації і так потрапили на подію. Варто зазначити, що саме нас шестеро були засновниками та ідейними мотиваторами всіх процесів того часу”.

Любомир Миськів був рядовим членом РУХу. З ностальгією згадує ті часи. Каже, що тоді, в історії Новокропивницького осередку РУХу, важливу роль зіграла Бориславська міська партійна організація, а саме Роман і Володимир Кописі та Любов Дадацька.

«У Новому Кропинику було до 25 членів РУХу, але стабільна ядро складало 16 чоловік. Створення осередку пройшло із шаленим опором із сторони тодішньої голови сільської ради, яка була затятою комуністкою, і всіляко нам протидіяла. Зазначу, у Новому Кропивнику – це був перший осередок на наше підгір’я! Нам поставили надуману вимогу зібрати 200 людей у сільському клубі, якій заледве поміщав 100. Ми на дорозі всіх запрошували до клубу і, коли вже набрався повний зал, вони вже не могли порахувати і погодилися, щоб зареєструвати осередок. Але такої вимоги насправді зверху ніхто не спускав.

Також пригадую, коли поверталися з «Ланцюга єдності» , ми по черзі несли прапор селом, і деякі мешканці закривала вікна – люди боялися. Потім ми вивісили стяг на будинку, де орендували кімнату, і наш прапор постійно зривали.

Богдан Дубик: “Я був рядовим членом Народного Руху, виконував всі доручення голови осередку, завжди охоче долучався до всіх акцій, які проводила наша організація. Пригадую, коли РУХ розпадався, люди неодноразово казали «Хлопці, рухайте, робіть щось. А ким було рухати, що ми мали робити, коли уже ніхто нічого не хотів?!».

***

І тепер колишні рухівці мають немало ідей для національно-патріотичних заходів, та сили уже не ті. Потрібно впорядкувати місце колишнього невідомого захоронення у лісі часів УПА, потрібно провести розкопки і дослідження криївки, яку відшукали в лісі неподалік села, адже навіть поверховий огляд дозволив добути звідти знаряддя праці звідти. Та найголовніше для них –  потрібно достукатися до вищої влади, щоб 2022 рік – рік 80-річчя від створення Української Повстанської армії – проголосили роком УПА.

P.S. Відразу ж наступного дня після нашої зустрічі Львівська обласна рада проголосила на Львівщині 2022 рік – роком УПА.

Артефакти віднайдені на місці криївки

 

Пан Володимир Малиняк біля свого приватного музею Народного Руху України в Новому Кропивнику. 

Сюди приїжджають студенти Дрогобицького педагогічного університету, але чомусь ще не було школярів. А послухати і побачити учням тут є що.

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *