Ігор Дьорка: «Дратують гопніки, які, прикриваючись ідеалами Революції Гідності та війни з москалями, пройшли до влади»

На фото “ДуетІменіНас” – Ігор Дьорка та Андрій Юркевич

 

Він завжди був «по той бік»: за мікшерним пультом, за камерою. Або в образі – чарівного годинникаря чи неординарного Івана Ятоїва. Але сьогодні «ДрогМедіа» змінить звичний порядок.

Знайомтеся: наш гість – добрий бородань екстравагантний радіоведучий, чудовий відеограф – Ігор Іванович, він же Ігор Дьорка.

– Ввімкнула «Твоє радіо» і чую знайомий голос: Ігор Іванович розповідає про цукерню Федевича і як там хлопці з дівчатами очима перестрілювалися.
Як воно – знати більше, ніж інші? Чому радіо? Чому журналістика?

– Я з дитинства був дуже цікавим, та і зараз мене цікавить абсолютно все. Деколи навіть важко на чомусь одному сконцентрувати увагу. Але намертво вшила мене до радіо любов до музики. Для мене не буває нової чи старої пісні – є музика файна або нефайна. А вже саму любов до музики мені привила моя мама Галя. Я підійшов якось до неї, коли ще, мабуть, в школі вчився, і кажу: «Мам, всі колєги і коліжанки щось слухають, обмінюються касетами, перезаписують їх, я би теж так хотів. З чого мені розпочати свою «мандрівку довжиною в життя» у світ музики?» Мама щось робила, відклала все в бік, подивилась на мене і промовила: «Pink Floyd – Dark Side Of The Moon». Все, з цього моменту я зрозумів, що окрім народних пісень і «кокоджамбо» є ще щось (сміється).

– Іван Ятоїв – один з улюблених персонажів. Уособлює всі наші не зовсім порядні традиційні риси. Звідки він взявся – цей Іван?

– Ятоїв – то колективний продукт нашої команди «Варто». Хоча, можливо, ми його не придумували, він сам до нас прийшов. Він одночасно і позитивний персонаж, і негативний. Це ще не завершений образ,можливо він і ніколи не буде завершеним, бо постійно є що додавати. Його основна мета – це контрасти. Він може бути темним, лише для того, щоб люди подумали про світле. І навпаки. Та й сама програма Ятоїва називається «Фсьонетак». Тобто … все не так.
Шкода, що зараз надто мало часу, щоб «прокачати» як треба Ятоїва. Тому, сподіваюсь, його кращі випуски ще попереду. Зараз Іван запустив акцію «Червона нитка». Він вважає, що країні, в якій презЕдент посилається на високосний рік – пороблено. Де люди більше вірять в пусті відра, ніж живим людям – пороблено.

 

– Що тебе надихає у твоїй роботі і творчості?

– Щоб щось робити, потрібно мати надійний тил. В моєму випадку це моя кохана. Ну і звичайно ті основні тези, та база, яку в мене вклали батьки. Коли я на радіо, я наче  знову той Ігорчик, який 15 років тому прийшов і всівся за мікрофон. Це легкість і свобода. Коли я з камерою – я хочу передати через об’єктив ті емоції, які виникають в мене. Я дуже люблю документалістику. Я навіть деколи називаю себе  відеолітописцем. І, до речі, кожен з нас має можливість фіксувати на фото-відео цю епоху, в якій живемо. Це все залишиться нащадкам, може воно їм і не потрібно, але вони зможуть нас побачити. Ми теж, тримаючи старі фото в руках, дивимось в минуле очима того, хто зробив фото.

 Варто – Галицькі Новини: журналістка Оля Біла та оператор Ігор Дьорка

Словом, надихає цей прекрасний і неповторний світ. Можливість усвідомлення тієї фантастичної миті, яка вже ніколи не повториться! Мені, наприклад, щоб насолоджуватись красою лісу, зовсім не потрібно населяти його фантастичними істотами чи щось вигадувати.
Я люблю цей світ таким яким він є, ну і звичайно хочу його змінити на краще. І тут варто почати з себе.

– А що дратує?

– Дратує брехня і лицемірство. Дратує, що люди не хочуть думати та аналізувати. Дратує, що в людей коротка пам’ять. Дратує, що люди не знають власної історії – а це би багато вирішило. Дратує мімікрія на здорове суспільство. Дратує використання адмінресурсу в передвиборчій гонитві. Сайт ДМР я вже давно називаю «рекламно-інформаційне агентство», де лише вибірково хороші новини. Хоча цей ресурс має бути незалежним.
Дратують гопніки, які, прикриваючись ідеалами Революції Гідності та війни з москалями, пройшли до влади. Дратує ота шваль початку нульових, яка зараз повилазила на світло. Дратує, що люди, називаючи себе християнами – не вірять в Бога, або ховаються за Ним. «У всі часи негідники намагалися маскувати свої мерзенні вчинки інтересами релігії, моралі і патріотизму.» Це не мої слова, але вони мені дуже близькі. Здається, це Гейне. Мене дратує містечкова влада і князьки. Чому? Бо здається вони забули основне – на нашу країну напали. Ресурсна федерація вбиває наших громадян і окупувала частину України. А те, що відбувається на місцях, – дерибан землі, договорняки, хабарі … для мене це все диверсія і робота на ворога. І зовсім не важливо, якої якості будуть дороги і чи буде відремонтована площа, по якій можуть їхати московські танки. Це підрив довіри, це вбивство майбутнього країни. Бо проти кого чи з чим ми воюємо? Рускій мір – це не лише танки. Рускій мір це – брехня. Брехня у всьому.
Непрозорі рішення і дивні призначення радників. Хочеш порад? Отримуй так. Але навіщо надавати статусу різним покидькам? Гниль руского міра набагато ближче, ніж ми думаємо. Таке враження, що мене присипляють фразою «Яких ще змін тобі не вистачає?»

 

– Розкажи трохи про свою сім’ю, родину, батьків.

– Моя родина найкраща. Дружина завжди підтримує і поважає мене. В стосунках це важливо. Батьки все життя пропрацювали в Заслуженому прикарпатському ансамблі пісні і танцю «Верховина». Тому я з дитинства десь їздив і слухав багато музики. В мене є син, в якому я бачу здорове майбутнє країни. Він в свої тринадцять добре розуміє одну істину – москалі то зло! Маю неймовірного брата, яким я дуже пишаюсь і в якому бачу ще й вірного друга. А це, я вважаю, важливо. Особливо в наш час (хоча добре розумію, що такий час був завжди). А родина в мене велика, від Сяну до Дону (сміється). Оскільки живемо на прикордонні, то і крові намішано багато і різної.
Та я вважаю себе УКРАЇНЦЕМ. Мої предки по маминій стороні поховані на  Личаківському та Янівському цвинтарі у Львові. З татової – в селі Жупани Сколівського району. Тому твердо кажу: львівсько-карпатський мікс – то ми з братом. Так, так це наша земля і наше місто, яке ми не віддамо тим гопнікам, які маскуються під порядних людей.

– І останнє запитання: звідки любов до бороди?
– Навіть не знаю що сказати. Я носив бороду ще до того, як це стало мейнстрімом. А ще кажуть, що людей з бородою менше б’ють. То може поможе (сміється).

Марія Кульчицька

Газета “Медіа Дрогобиччина”, № 4 (61)

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *