У НАС БІЗНЕС – ЯК РИБОЛОВЛЯ: СЬОГОДНІ КЛЮЄ, ЗАВТРА НІ

Але якщо ти готовий працювати – то будеш заробляти!

 

В межах проекту Розвивай_ся ми спілкуємося з бізнесменами з усіх куточків нашої
області. Все для того, щоб розказати вам різні історії різних людей. Адже кожен біз-
нес має свою родзинку. Кожен бізнесмен – свої підходи і мотивацію.
Сьогодні гість Розвивай_ся партієць УГП із Червонограда Олег Шеремета. Його бізнес пов’язаний з каменем – гранітом.

Більше – у нашій розмові.

 

Почалося все з маленького павільйону, де ми просто приймали замовлення

– Пане Олеже, Ви вивчали кібернетику, а займаєтесь виготовленням товарів із  граніту. Як потрапили в цю справу?

– Зовсім випадково. З друзями поїхав на екскурсію на кар’єри на Житомирщину. В час  тієї мандрівки ми гарно відпочивали, купалися в озерах, що виникли на місці затоплених  кар’єрів. І в час цієї поїздки мені стало цікаво як видобувається цей камінь і що з ним далі  роблять. Тоді ж нам розповіли, що багато каменю йде на експорт, зокрема в Росію. Частина  видобутого залишається в Україні та йде на виготовлення плитки або ж пам’ятників ритуальних.

Коли мене зацікавила ідея виготовлення пам’ятників, я навчався на третьому курсі університету. Чому стало цікаво? Матеріалу потрібно було не багато, виробництво не надто складне, маржа передбачалася хороша.

Розпочалося все з того, що я домовився з тими хлопцями, до яких поїхав в гості, про реалізацію їхньої продукції, у нас тут, на Львівщині. Почалося все з маленького павільйону, де ми просто приймали замовлення і відправляли його на виробництво в Житомир. І вже Житомир нам виготовляв продукцію – чи пам’ятники, чи каміни, чи інші позиції.
Так я пропрацював півтора року, поки не надійшла пропозиція відкрити таке ж підприємство у нас, місцеве тобто. Мій вклад, якщо відверто, був незначний – більше вкладали партнери з Житомира.
Так і закрутився бізнес.

– Цікаве поєднання – з навчання кібернетиці у роботу з гранітом.

– Найперша моя освіта – програмування, яке вивчав в технікумі. Після нього мене
одразу зарахували на 2 курс університету імені Франка.
Але, якщо відверто, з часом я зрозумів, що з кібернетикою тут далеко «не заїду». У мене було два варіанти: після завершення університету виїжджати в Канаду і вже там намагатися знайти роботу за спеціальністю, або ж почати заробляти тут, іншим шляхом.

Коли людина навчилася, вона часто думає, що вже є майстром

– Які труднощі у вашому бізнесі маєте зараз?

– Ми вже вийшли на інший рівень, справа налагоджена. Але спершу їх було дуже багато – починаючи від логістики, і закінчуючи кадрами.
Відверто кажучи, і зараз з працівниками є проблема. Чому? Бо у нас не така робота, де взяв людину, за два дні її навчив – і вона стає та працює. Для роботи за станком вчаться і пів року. Для роботи за шліфувальними машинами – 2-3 місяці.. А коли людина навчилася, вона часто думає, що вже є майстром, і хоче працювати сама на себе.

– Якби ви не займалися роботою із каменем, то яку іншу справу відкрили би? Які інтереси маєте?

– У мене кілька справ є (сміється). Я є автолюбителем «моцним». Тож зараз «свої за-
пчастини» маю, магазин відкрили, в тій сфері розвиваємося. Бо ж не можна зациклюватися на чомусь одному.
Як автолюбитель, більше схильний до тієї справи. Граніт не є ділом дуже радісним, адже основне завдання – виготовлення пам’ятників, а це не є справа, пов’язана з веселощами.
Із захоплень – політика.

Йти на роботу  на дев’яту, прийти до десятої, і вже половина шостої повертатися додому?

– Які труднощі заважають розвитку середнього бізнесу в Україні? Чи стикаєтеся з ними ви? Як долаєте?

– Наразі я вважаю себе не середнім, а малим підприємцем.
З труднощів чи то проблем – кадри. Наразі ми не можемо забезпечити зарплату, вищу за 500 доларів США. Водночас, ми територіально знаходимося близько до кордону з Польщею, і люди за тисячу чи сімсот доларів готові їхати в Європу ледь не ешелонами.
Двоє моїх працівників з фірми теж поїхали. Я кажу: «От ви поїхали в Польщу, маєте там 12 злотих за годину. Я вам теж так платитиму 12 злотих на годину. Хочете, в їхній валюті, не гривнею. Але давайте ви працюватимете тут так, як там: приходите о 9 на роботу і о 21 йдете звідти».
А в нас як заведено: йти на роботу на дев’яту, прийти до десятої, і вже половина шостої повертатися додому. Тобто вони не хочуть затриматися і доробити, а зарплату хочуть таку, як у Польщі.

Там треба «пахати». Туди ти їдеш на роботу

– А чому так іноді стається, що в Польщі чи деінде ми стараємося, а тут – якось-так?
– А це не лише питання праці стосується. Наприклад, їдеш ти містом – ремінь
безпеки чіпляєш? Та ні, думаєш, ну а що в місті статися може? А в тій же Польщі тільки-но сів за кермо – одразу пристебнувся.
Різниця не лише в тридцять кілометрів, а й ментальна. Там ремінь, тут – нащо? Там готові працювати по 12-20- годин, тут – та ну. Можливо, відволікаючим фактором є сім’я (коли ти вдома територіально, коли додому 4 кілометри, ти готовий кинути все і поїхати з дітьми побавитися, чи з колегами пива випити). А там що робити? Там треба «пахати». Туди ти їдеш на роботу.

– Підприємництво дає свободу?

Велику зайнятість радше. Щодо свободи, то хіба-що в сенсі, що ти можеш «забити на все» і поїхати додому . Але хто зробить ту роботу замість тебе?
Ти, з вісно, м ожеш т аки в ідсидіти в дома пів дня, але тоді, наприклад, не заробиш 150 доларів. Так раз, другий, третій – і це стане систематичним.
Але якщо хочеться досягнути вершин, тієї планки, яку ти собі виставив на рік – то свободи немає. Там є план, треба «пахати».
Або яка є у тебе мета? Якщо, до прикладу, мета – працювати з 9 до 17, з годиною обіду – то не бізнесмен. То є офісний працівник.
Бізнесмен – це приїхав товар уночі – треба їхати зустрічати. Це можуть бути якісь проблеми на митниці – їдеш розбиратися, не дивлячись на годинник, скільки там за північ. Бо приїхала фура, накладну не ту дали, і все, мусиш включатися.
Тут нема стабільності. Ніколи не було такого, щоб ти точно знав, що буде завтра. Це як на риболовлі. Ось у нас бізнес – це є риболовля. Сьогодні клює, завтра не клює.

Тобою ніхто не ганяє. Ніхто не дає вказівок. Ти сам собі мусиш їх давати!
І маєш розуміти, що ніхто крім тебе того не зробить!

– І на завершення – поради тим, хто вагається, чи починати власну справу: братися за це, чи оминати?
– Починати треба. Головне – зважувати всі за і проти. Мало просто прочитати біз-
нес-план і сказати «Супер, я то зроблю», треба ще дивитися навколо. Бо зараз питання ледь не номер один – що почати. Наприклад, я недавно відкрив магазин з автозапчастинами, і аж після того зрозумів наскільки це складна справа. А до того здавалося: відкрився, приїхали постачальники, привезли те і те, ми поставили на реалізацію і продаємо. А виявляється, не все так просто! Коли бізнес на потоці
– це одне. А розпочати його вартує чималих зусиль, до двох років треба вкладати і важко працювати, щоб вийти на рейки.

– Чи вартує ця вся гра , власна спра-
ва, тих свічок, які горять?
– В загальному, напевно, так. От якщо стоїть питання чи розпочинати, чи ні, то
все-таки розпочинати. Чому? Причин безліч. Даєш роботу іншим, наприклад.
Багато, правда , залежить від того, який ти потім керівник. Але, в будь-якому випадку, ти сам власник свого часу, ти сам вирішуєш.  Більше часу вдома – менше заробляєш, більше працюєш – краще маєш.
Тобою ніхто не ганяє. Ніхто не дає вказівок. Ти сам собі мусиш їх давати! І маєш розуміти, що ніхто крім тебе того не зробить!
Якщо ти готовий працювати – ти будеш заробляти.

 

Марія Кульчицька

Газета “Медіа Дрогобиччина”, № 2 (59)

 

 

 

Публікацію створено в межах проекту “Розвивай_ся”, що реалізовується за підтримки УГП

 

 

Ми в Телеграм  t.me/drogmedia 

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *