Історик Богдан Лазорак: «Жодного клаптика землі української здавати не можна!»

«Звершились мрії, які кождий Українець віддавна леліяв в глубині своєї душі. Галицькі землі злядилися нерозривно злучилися з землями наддніпрянськими в одну велику соборну Україну. В огни і крови куєсь доля Великої України, тяжкими боями здобуваємо її Свободу. Надішла хвиля, коли зачинати мусимо будову нашої спільної Вітчизни, щоб на будуче могли ми зажити спокійно на волі і свободі. Однак перед нами ще тяжка праця.
З границь нашої країни вигнати мусимо нашого відвічного ворога , війну перенести далеко в ворожу країну, змусити ворога для мира, а рівночасно занятись будовою нашої держави. Ся задача вимагати буде великих зусиль і здорового розсудку».

Ці слова 100 років тому, 9 січня 1919 року, напередодні проголошення Акту Злуки УНР і
ЗУНР, написав дрогобичанин, полковник Українських Січових Стрільців Григорій Коссак. І сьогодні, напередодні 101 річниці об’єднання українських земель в єдину Українську державу, ці слова знову актуальні! Ми далі маємо зовнішнього ворога, непрості процеси і виклики всередині держави і навіть заклики не найдурніших «експертів» знову розділитися – західній частині України прямувати в Євросоюз, а найближчі до східного сусіда області чи регіони, мовляв, хай здійснюють свою мрію – «назад в СССР».

 

Та не легковажити такими закликами, а набратися терпіння, сили і наснаги розбудовувати незалежну державу з центром в Києві закликає історик Богдан Лазорак, з яким напередодні 101-ї річниці проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР розмовляємо про історичну тяглість дерева волі Української держави та«не абстрактність» історичних дат.


– Пане Богдане, ну а може, справді, не триматися за цю цілісність, ну пробували, не виходить, розійдемося, та й хай собі живуть, як знають?

– Ні в якому разі наші території, жодного клаптика землі української здавати не можна! Навіть коли здається, що ми дуже різні, що надто мало спільного, що великий відсоток українців ментально вважає і відчуває себе росіянами. Російська пропагандистська машина століттями працювала над тим, щоб так здавалося. Знищувалися реальні документи, вивозилися крипти, могили українських князів і гетьманів, а натомість створювалися, нав’язувалися міфи про «братські народи». Повністю фальсифіковано «Тараса Бульбу» Миколи Гоголя, де з’явилася суцільна «росія», якої не було в оригіналі. Все це робилося для того, щоб не було тяглості дерева волі Української
держави, соборно-правничої традиції.
Перша світова війна дала потужний поштовх до відродження української державності, і
українці попри всі труднощі та розбіжності виявилися готовими до об’єднання в соборну Українську державу. Сьогодні ми повинні розуміти, що 22 січня 1919 року – це не абстрактна історична дата – а зрілий сигнал українців світові, що національна єдність – справжнє прагнення українського народу і необхідна передумова спротиву зовнішній агресії. І Дрогобич, Дрогобиччина на чолі з тимчасовим комендантом Іваном Вовком та полковником Українських Січових Стрільців Григорієм Коссаком були активними учасниками тих знакових подій. Вістка про скоре об’єднання надійшла в Стрий та Дрогобич о третій ранку 9 січня 1919 року. Деканальна Служба Божа відбувалася в Дрогобичі під владичим покровом декана о. Шанковського на площі Ринок під церквою Пресвятої Тройці. Полковник Григорій Коссак вперше в історії Дрогобиччини очолив і віддав наказ розпочати воєнний марш з’єднаного українського війська. Дрогобичани вперше зустрічали армію України з тріумфальними сосновими гілками. Спочатку марширував ескадрон кінноти, за ним «виділ» у сталевих шоломах, далі йшли три сотні петлюрівських козаків, за ними чотири курені галицьких козаків, а за ними відділ пів сотні скорострілів і батарея легкої кавалерії.
Позаду марширував увесь офіцерський штаб на чолі з полковником Грицем Коссаком. Далі слідували цивільні урядники, повітові і міські селяни, багато селянок і дівчат з 16 прапорами, в тому числі, парафіяльних братств та цехів. На завершення парами марширували учні від усіх українських шкіл Дрогобиччини. Похід прямував головними вулицями через Ринкову площу.
Загалом у параді Українського війська з народом брало участь 10 000 жителів Дрогобича та повіту. Чи не вперше в історії нашого Дрогобича було почуто оклики «Слава війську! Слава З’єднаній Україні!». Тож сьогодні просто не
маємо права забути і занедбати це все!

 

– Але ж все так непросто і довго! Запрошення Путіна, війна, що почалася на 25 році незалежної України…

– Так, але це нормальний процес для пострадянського простору. Литва теж мала такі  проблеми. Там 45 відсотків жителів вважали себе росіянами, а тепер є переконаними європейцями. А Ізраїль постійно-перманентно перебуває в стані війни, там  найсильніша армія і туди їздять на заробітки… Тільки спокій, праця і терпіння! Просвітництво і економічне зростання найкраще об’єднають Україну.
Тільки їздити, спілкуватися, запрошувати в гості. Ми маємо незалежну державу з центром у Києві. Яке роз’єднання, здача, стіна? Це все історія. Я впевнений, що ми виграємо війну і все буде добре!

Іра Циган

Газета “Медіа Дрогобиччина, № 1 (58)

 

 

Акт Злуки урочисто було проголошено 22 січня на багатотисячному мітингу, який зібрався на Софіївській площі в Києві за участі державних еліт УНР та ЗУНР.

Фото Укрінформу

 

А вже у 1990 році – а саме, 21 січня 1990 р. патріотичні сили організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Основне русло суцільним ланцюгом починалося в Івано-Франківську від Центрального народного дому (вул. Шевченка, 1) і тягнулося до Стрия, де приєднувалося незначне відгалуження з поодиноких учасників із закарпатського напрямку. Зі Стрия живий шерег прямував до Львова, звідти — до Тернополя. Далі маршрут проходив через Рівне, Житомир — і до Софійської площі в Києві. За різними оцінками, участь в акції взяли від 0,5 до 3 мільйонів українців

Фото – Alex Biokha, Суспільне надбання

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *