Петро Дмитрович: “У поганих людей бджоли не житимуть”

Сьогодні на пасіках України працює близько п’яти мільйонів бджолиних сімей і сотні бджолярів, а кожна сьома тонна світового меду – українська.
Професійне свято бджолярів або пасічників прийнято відзначати 19 серпня, а в Україні вперше його почали святкувати у 1997 році.

Присвятив своє життя солодкій професії і стебничанин Петро Дмитрович, який на околиці міста облаштував свою бджолину сім’ю. Сьогодні «Петрова пасіка» налічує близько пів тисячі вуликів, на території господарства створено невеличкий музей вуликів або дуплянок, як колись називали вулики, апі-будиночки та невеликий зоопарк – з павичами, качками, фазанами та косулею Софією. Також практично щодня сюди приїжджають туристи поласувати смачними різновидами меду та настоянок.

Чим живе пасіка та як розвивається – наші журналісти поцікавилися у пана Петра.
– Пане Петре, коли виникла ідея створити пасіку? І хто допоміг вам стати пасічником?
– Ви знаєте, ідея виникла цілком спонтанно та не передбачувано. Саме перший рік роботи і став ключовим – тоді я зрозумів, що бджоли це моє життя і це те, чим я живу по сьогодні. Спершу я працював з такими пасічниками, як сьогодні покійний Ярослав Петрович Дацько, Василь Демків. А молодих сьогодні дуже мало.
– А відколи ви займаєтеся бджільництвом?
– Бджолами я займаюся уже чотирнадцять років. У Стебнику ми організували такий-собі комплекс, куди можуть приїхати туристи відпочити, послухати цікаві розповіді, поспати на вуликах і просто подихати чистим повітрям. Також у нас є ще чотири «точки», де ми вивозимо наших бджіл збирати мед. Щоправда, минулого року бджолиних сімей у нас було більше, а цього року значно менше, бо бракує помічників, люди просто виїжають за кордон.
– Робота з бджолами вимагає багато праці і часу. Хто допомагає?
– На перший погляд тут нічого складного, а насправді — це клопітка і важка праця, що вимагає уваги й турботи про бджіл. Щоб мед вийшов якісний, необхідно стежити за здоров’ям бджіл, місцем, де вони збирають нектар, і загальним станом вуликів. Бджоли потребують захисту від протягу, вогню, шкідників і хворіб. А це забирає багато часу та сил.
У нас є кілька помічників, які, як і я, цим живуть. Також мені допомагає дружина.
У поганих людей бджоли просто не житимуть.
– У Вас часто бувають гості не тільки з різних куточків України, а й іноземці. З якого найвіддаленішого куточка світу до Вас приїжджали?
– Мабуть найвіддаленішою країною, з якої ми приймали гостей, є Австралія. Також гостювали у нас із Канади, Ізраїлю, Грузії, Польщі, Швеції, практично з усієї Європи.
– Чи є якісь правила поведінки на пасіці?
– Так, звичайно. Бджоли не виносять різких запахів: від парфуму до запаху тютюну і алкоголю. Зате у всіх, хто працює з бджолами, виробляється імунітет до укусів — ужалене місце не опухає і самі укуси не дуже болючі, а спокійних людей бджоли взагалі не жалять. А, якщо уже сталося так, що вас вжалила бджола, бо вона не кусає, а жалить, то рекомендую випити 50-100 грам горілки і жодної алергічної реакції не буде гарантовано.
– Відомо, що продукти бджільництва мають лікувальні властивості. Чи даєте ви якісь рекомендації щодо вживання меду?
– У світі не існує практично жодної хвороби, яку б не можна було вилікувати продуктами бджільництва. Щоправда, мед також потрібно правильно вживати. Ми звикли додавати його у гарячий час, проте, якщо температура вище 37 градусів, тоді мед стає ядом. Ми не є лікарями, проте часто з ними консультуємося і певні базові рекомендації даємо.
– «Петрова пасіка» також тісно співпрацює із реабілітаційним центром «Сонечко», де раебілітацію проходять неповносправні діти. Який спектр послуг ви надаєте?
– Так, ми жодного разу нікому не відмовили, тим паче коли ти дійсно бачиш результат і своєї роботи і працівників центру. У нас дітки проходять курс апітерапії, тобто сну на вуликах, та іпотерапії – катання на поні. У нас є чотири будиночки де можна розмістити вісім людей для сну та вісім поні, які радо покатають малюків. Також наш Миколай із пасіки ніколи не забуває принести нашим діткам солодкий дарунок.
– І насамкінець, ваші плани на майбутнє?
– Планів, ще є багато, усіх секретів не буду відкривати. Але одне знаю точно, що зупинятися не буду. Бджільництво – це те, в чому я себе знайшов і реалізував.

Олеся Німеровська

Газета “Медіа Дрогобиччина”, № 6 (53)

 

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *