Захворіти – стати собі власним психологом!

 

Попри всі новорічні справи та клопоти, все частіше ми бачимо в телевізорі, читаємо у газетах та в соцмережах багато прохань про допомогу від онкохворих людей. Кожен з нас реагує по-різному: хтось надсилає гроші, поширює інформацію, інші кажуть, що всім допомогти неможливо, тому проходять повз. Але так чи інакше – всі ми знаємо, що є люди, котрі не надто хвилюються через те, як прикрасити ялинку чи коли сісти святковий стіл, адже переживають вони за найцінніше, що мають – своє здоров’я і життя. А те, що рак здебільшого зараховують до невиліковних хвороб перетворює цей факт на серйозну психологічну травму.

 

Онкологічні хворі, перебуваючи в стані сильного психологічного стресу, викликаного почутим діагнозом, госпіталізацією, виснажливим лікуванням та зміною способу життя переживають сильні негативні почуття – страх, біль, безпорадність і втрату сенсу. Використання різних психотерапевтичних прийомів в роботі з такими станами було б не тільки доцільним, але іноді й єдиним можливим способом встановити контакт з хворим, щоб допомогти йому знайти внутрішні ресурси для боротьби з хворобою.

 

Нещодавно фотокореспондент нашої газети, перебуваючи в Дрогобицькій клінічній лікарні  №3 (а звичніше – колишньому онкодиспансері) у власних справах, стала свідком сумної картини. З кабінету лікаря вийшла жінка і сіла на лаву, гірко плачучи. Стало зрозуміло: людина дізналася про тяжкий діагноз. Можливо, свій, а може, – когось з близьких. Яке це, зрештою, має значення, якщо йдеться про удар для всієї сім’ї – і хворого, і того, на чию долю випаде непроста роль помічника, порадника, а часто – й доглядальника.

 

Нас зачепила ця тривожна тема, тож ми вирішили дізнатися, чи є у цьому закладі фахівець, який би надавав психологічну допомогу пацієнтам, котрі опинилися у стресовій ситуації після оголошення медиками важкої хвороби.

Про це ми вирішили запитати головного лікаря КНП «ДМЛ №3» ДМР (в народі – онкодиспансер) Ярослава  Стрийського.

«Я працюю в цій лікарні з 1978 року. Психолога тут не було. Немає й тепер. Штатні розписи ще старі. В європейських клініках є, звісно, і психологи, і священнослужителі, а в нас поки що є лише відведена кімната для молитви і задоволення релігійних потреб пацієнтів закладу, – ділиться Ярослав Михайлович. – Відверто кажучи, наша лікарня не є настільки великою й потужною, щоб була потреба запроваджувати таку ставку. Ми всі по-своєму є психологами, адже кожен з лікарів має чималий досвід спілкування з пацієнтами, тож знає, як діяти в різних ситуаціях.

Не кожній людині можна заявити про те, що у неї рак. Якщо ми бачимо, що є виражений тривожний стан, то інформацію подаємо завуальовано, а вже близьким людям кажемо правду. А бувають хворі, котрим мусиш сказати чесно, бо інакше не отримаєш згоди на подальше лікування.

З погляду комфорту, звичайно, треба було б такого фахівця. Але поки йде реформування галузі медицини та процес оптимізації – це, напевно, неможливо. Раніше у нас було 140 осіб в штаті, а тепер – 90. Хоча кількість оперативних втручань збільшилася вдвічі.

У минулому році в нас відбулося відкриття скринінгового центру. Задля здобуття нових вмінь і навичок та для підвищення кваліфікаційних можливостей, наші лікарі їздили на стажування до Польщі. Там вони отримували нові знання, переймали європейський досвід праці. На жаль, у нас для лікарів не проводять ніяких психологічних тренінгів та навчань.

Але ми даємо собі ради. З часів незалежної України ми не мали жодних нещасних випадків – ні самогубств, ні спроб суїциду. Наш колектив намагається всіма можливими способами допомагати пацієнтам, дбаючи про їхнє фізичне і психологічне здоров’я», – розповів пан Стрийський.

З цього випливає, що якщо людина дізнається про свій страшний діагноз, вона мусить стати психологом собі сама. Треба зібрати в кулак всю свою волю, мужність і відвагу та заручившись підтримкою лікарів, давати хворобі відсіч.

 

Додамо також, що в Україні працює безкоштовна гаряча лінія «Добре слово», метою якої є надавати професійну психологічну допомогу широким верствам населення; піднімати психологічну культуру, долаючи наявні стереотипи про кризове консультування та покращувати психічне здоров’я кожного, хто до них звертається. Це єдина в Україні цілодобова онлайн лінія довіри, що надає кризову психологічну підтримку в чаті, по скайпу, імейлу та телефону. Дієво (професійні консультанти), доступно (в режимі онлайн), безкоштовно.

Хочеться, щоб в нашій країні все було по-європейськи. Було б чудово, якби кожен охочий міг висловити свої страхи і переживання та отримав би кваліфіковану допомогу. Але поки що мусимо справлятись з цим самі. Тож залишається лише побажати: нехай ніякі хвороби та сумні помисли не стануть на заваді нашій вірі у справжнє диво!

Юлія Грицай

Меда Дрогобиччина, № 17 (47)

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *