Орест Каракевич: «Якщо хочете йти в Європу, то крадіть так, як в Європі! А не 90%, а світ хай валиться»

 

Орест Каракевич особливого представлення не потребує. Напевно, не знайдеться на Дрогобиччині людини, яка не чула про легендарного лучника з Майдану чи юного «Айдарівця».

Станом на нині Орест повернувся в цивільне життя, відновив навчання.

Як воно – після війни повернутися в мир – про це та інше у нашій розмові.

 

–          Не будемо про війну. Поговоримо про мирне життя. Чим ти зараз займаєшся?

–          В травні минулого року демобілізувався. З листопада минулого року, після отримання дозволу на поновлення інтернатури від МОЗ, відновив навчання. Інтернатура триватиме до 2019 року. Очний і заочий цикли. Очний у Львові, заочний – в Дрогобичі. Паралельно під керівництвом батька займаюсь лікарською практикою.

Два місяці тому нам вдалося отримати хороший УЗД-апарат, велика подяка за це Артуру Десці та його польським друзям. Практикуюсь. (Сміється)

 

–          Тобі легко було повернутися до мирного життя?

–          Проблем з посттравматичним синдромом не мав. Або я на це уваги не звертав, або він в мене якось по-іншому відбувався. Взагалі, перехід з війни в мир у мене відбувся плавно: два роки війни на передовій, після чого в листопаді 2016 року мене переводять в центр спецназу в Очакові. Просив назад мене відправити, бо все-таки пішов в армію воювати, а не сидіти. Але ні, «лейтенант, пиши папери». Це мені аж ніяк не підійшло. Через півроку «списався». Повернувся додому. З головою поринув у роботу. Перший рік повністю віддавався фізичній роботі – спортзал, праця біля дому. Звичайно, відчуття не покидає, хочеться назад, тягне на фронт, але повертатися туди поки не випадає. Підписати контракт – означає знов розірвати інтернатуру. Та й потреби нема. Тому націлений на інше – трохи піднятися, почати нормально заробляти. Буду трохи з волонтерами їздити туди. Далі побачимо…

 

–          За цей період ти, напевно, побачив, що є реальний військовий фронт на сході і прихований, таємний фронт в кожному місті України. Твої думки з цього приводу?

–          Так, справді. І цей прихований фронт набагато важчий. Там простіше – взяв гвинтівку, постріляв «поганих чоловічків». А тут… Все наплутане, все завуальоване, негідник прикидається «святим чоловіком», а з ледь не святого ліплять негідника. Спершу я брав участь в різних активних заходах разом з іншими атовцями. Але побачив, що інтриги є всюди – не лише між політиками, простими громадянами, а й між атовцями, бо це теж люди, а людський фактор – непевний, часто «зачекінений» лише на власній вигоді. Тож дистанціювався.

В мене є, звичайно, хлопці, яким намагаюся допомагати – це здебільшого добровольці, які не мають ні посвідчення УБД, ні інших преференцій, але знаю, де служили і як служили, і що вартують підтримки.

А ось політичну активність проявляти – ні, не моє. Дивлюсь на ці всі показові політичні дії, наприклад, по формі з медалями десь піти і похизуватися – від цього мене тіпає.

 

–          А в майбутньому ти себе бачиш у місцевій політиці чи в органах виконавчої влади?

–          Не впевнений. В мене немає амбіцій. Йти у владу заради влади? Добре розумію, що влада – це відповідальність, політична влада – це головний біль. Йти у виконавчу владу – все одно означає грати за правилами кон’юктури, загальної групи людей. Мене це не влаштовує. Або все, або нічого. Або одним кулаком, або ніяк. Прогинатися – не моє.

 

–          Як вважаєш, чи є шанс в тих маленьких міст і загалом в країни виплутатися, стати на ноги?

–          Звичайно, є. Все велике починається з малого. Спроможність кожного міста залежить від спроможності бізнесу в ньому. Чим краще розвиватиметься малий і середній бізнес – ти кращим ставатиме і місто, і область, і країна.

Є ж приклади по країні, де малі села і міста показують гарний результат. Отже, це можливо.

Але для цього потрібна правильна групова командна робота і сприяння бізнесу.

 

–          Чого, на твою думку, бракує Дрогобичу?

–          Команди бракує. Я не бачу результату, які мала би дати команда. Тарас (Тарас Кучма – міський голова – ред.) старається щось зробити, ще хтось окремо старається щось зробити, але командної роботи я не бачу. І ніби по окремих напрямках є якісь зрушення – то там ремонт, то там, але загалом – депресія в місті.

 

–          А що потрібно дрогобичанам?

–          Без образ: розуму і грошей. Розуму, бо молодь виїжджає, везе свої знання кудись. Грошей, бо знову ж – виїжджають за грошима.

До прикладу, ДДПУ. Там відбуваються скорочення. Скажете, це не пов’язано? От розберімось: щоб молодь не виїжджала – має бути інфраструктура. А якщо не мають, де вчитися, не мають, де працювати – то як? У Дрогобичі скільки заводів працює? Куди їм піти – цим молодим людям?

 

–          З твоїх однолітків багато виїхали за кордон – працювати, жити чи просто «на заробітки»?

–          Відповідь очевидна. Фактично Дрогобич і Західна Україна тримається на тих, хто виїхав. Якби не було потоку грошей від них – напевно, все давно би зупинилося.

 

–          В наступному році знов обиратимемо Президента країни.  Від чого ти радиш людям ухилятися, а за чим спостерігати? Які особисто твої індикатори того, що  та чи інша людина вартує голосу?

–          Маю дуже жорстку позицію щодо виборів. Напевно, багато хто її не розділить, та все ж. Наприклад, вважаю, що пенсіонери не повинні голосувати. Вони своє відобирали. Спасибі, звичайно, але майбутнє визначати досить, вже довизначалися, вже війну маємо через пакет гречки і сто гривень.

Крім того, я би влаштовував кожному громадянину, який хоче голосувати, іспит. Щоб перш ніж обирати, кожен розповів політичну біографію всіх кандидатів. Про те, як було насправді, а не що на білбордах пише.

Бо хто в нас знов йде на вибори. Тимошенко? На кожній строфі кількасторінкового тексту можна написати про мінуси її роботи і діяльності. Газові контракти з Путіним, перша її «ходка» в 92-му році на добу, коли вона везла “кеш” Лазаренка в Москву, аби їй дали «долю» в нафтовому бізнесі і так далі. Це ставленик Росії. Тимошенко прийде до влади – все, «вішайся».

Рабинович? Не розумію, чому людям так важко відкрити досьє в інтернеті, почитати. Рабинович входить до «великої сімки» – це ті, хто в 90-х роках вони були найбільшими нелегальними торговцями зброї у світі. Мало нам стріляють?

Медведчук? Адвокат Стуса, кум Путіна, продовжувати далі?

Тягнибок? Вважаю, що це вже «пісня відспівана», вони себе «показали» на Майдані.

Ляшко? Бойко? Фірташ? Льовочкін? Мало війни?

Наливайченко? Хороший кандидат насправді. В нього майже нема мінусів, чорних плям в політичній діяльності. З 2014 року слідкую за ним. Як тодішній голова СБУ він все робив правильно. Був з хлопцями на передовій, віддавав правильні накази. Бачу його як нового голову СБУ. Щодо виборів – не думаю, що він вийде в другий тур. А ось в першому можна було б за нього голосувати.

Гриценко? Який за всю історію незалежності України продав, напевно, найбільшу кількість військової техніки і майна. Він чинний полковник. Скільки разів він був на передовій? Скільки він волонтерки переніс? Чому не очолив хоча би якийсь батальйон, якщо він полковник? В нього ж стільки знань! Риторичні питання.

Шевченко? Ставленик Коломойського. Історія з «Приватбанком», НПК «Галичина». Продовжувати?

Вакарчук, Зеленський? Посміялися й досить.

При всіх його мінусах, альтернативи Порошенку я не бачу. Як мінімум тому, що він підняв армію і він не «Бєня», який підтримував Україну, коли йому то було вигідно, а коли стало невигідно – кинув її. Порошенку так не вийде. Йому не вдасться кинути Україну, бо тоді його чекає фізичне знищення.  Звичайно, є те, що мені не подобається. Але коли розбираєшся, то бачиш, скільки “Рошен” і Порошенко вклали власних коштів в армію, а отже, в Україну. 600 млн. (на хвилиночку), власних коштів. В 2013 році він був у списку “Форбс” зі статком 1,5 млрд доларів, на цей момент у нього 600 млн..

Розумієш, що в другий тур виходить він і ще хтось.

Як мінімум, йому по дорозі з Україною.

 

–          Наостанок. Що побажаєш місту ?

–          Незважаючи на те, що у нас є багато архітектурних пам’яток і туристичних маршрутів, для мене Дрогобич – індустріальне місто. Я би хотів, щоб воно так розвивалося! Цього і бажаю місту!

А владі – залишатися людьми і показати нарешті командну роботу! Всі гроші не заробиш, всі гроші не вкрадеш. Якщо так хочете йти в Європу, то крадіть так, як в Європі! Там «наліво» йде до 15%, але з довгостроковою перспективою, а в нас до 90%, і хай світ валиться.

Робіть так, щоб людям було вигідно – тут жити, працювати, сплачувати податки і давати вам заробити. Бо всі втечуть – і красти не буде що. (Сміється).

Медіа Дрогобиччина, № 14 (44)

 

Сподобалась розмова?

Запрошуємо підтримати нас і передплатити “Медіа Дрогобиччину” на 2019 рік!

 

Усього 70 гривеньдрукована версія. ПЕРЕДПЛАТИТИ

Усього 50 гривень – онлайн версія. ПЕРЕДПЛАТИТИ

 

Фото Маші Тяжкун та argumentua.com

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *