Ліза Шапошнік: На фронті мене називали Берегинею

Її життя схоже на сюжет блокбастеру – дівчина з Донецької області з певними проблемами зі здоров’ям, під час Революції Гідності, всупереч волі рідних їде на Майдан у Києві. Ба більше: про неї  дізналася вся країна: Лізу показали мало не всі центральні телеканали, а соціальні мережі «вибухнули» постами про її добре серце та патріотизм. Так склалися обставини, що Ліза Шапошнік  мешкає нині  в Дрогобичі. Кореспондент  «Медіа Дрогобиччина» розмовляє сьогодні з нею.

– Що змусило тебе поїхати з донбаської Дружківки до Києва і заявити про свою патріотичну позицію?

– До Майдану я працювала на Кавказі, у мене там був невеличкий бізнес. Потім мене огорнув сум – захотілось додому. Місяць відпочила, і вирішила їхати в Київ –  шукати кращої долі. Можливості для ведення бізнесу не знайшла, а скрізь у новинах саме йшлося про події з Хрещатика. 24 листопада  наважилась піти до людей на Майдані, поспілкуватися. Ніч 30 листопада стала «переламною» у моєму житті: я вирішила залишитись там до перемоги. Це була головна мотивація.

– Твої рідні не підтримали тебе, у них були пропутінські погляди на події в Києві. Ви зараз спілкуєтеся?

– Іноді спілкуємось. Мама так і залишилась при своїх поглядах. Нічого не змінилося. У мене є повага до неї як до матері. Оце й  усе. Таке інколи трапляється…

– Уся країна стежила  за історією твого кохання. Він – росіянин, який приїхав до Києва підтримувати позицію українців, освідчився тобі прямо на Майдані. Там ви і побралися у вишиванках під світлом об’єктивів журналістів. Але гепі енду у вас не було…

– На превеликий жаль. Потім він відкрив своє справжнє обличчя. Як виявилося, це була просто завербована людина. Було дуже боляче. Мені не хотілося навіть на вулицю виходити, нікого бачити і нічого слухати. Я повірила людині, впустила його до свого серця. Для мене це була і трагедія і  шок.

– Після Майдану у твоєму житті був добровольчий батальйон «Айдар». Ти вмовила комбата Сергія Мельничука взяти тебе на фронт. Спочатку ти допомагала на кухні, а потім на рівні з бійцями-чоловіками несла вахту на блокпостах. Навіть мала контузію. Як зважилася на цей крок?

– Коли Майдан завершився, всі роз’їхалися по домівках. Я тоді  сіла і подумала: «Куди ж мені їхати»? В той момент, здається, по радіо лунала пісня «Файне місто Тернопіль». Я вирішила, що тепер для мене відкритою є вся Україна, але обрала саме Захід, саме  Тернопіль. Почала займатися косметикою. Заходжу до однієї крамниці пропонувати продукцію, а там  з телеекрана чую: «Сьогодні семеро поранених, вчора десятеро» – і так щодня. Моє серце не витримало: я не змогла продовжувати жити тільки заради себе. Вирішила, що обов’язково «прорвусь» на фронт. Просилася на кілька полігонів, мене не брали. Одні не сприймали мене серйозно, інші  – просто жаліли. Сергій Мельничук також з іронією поставився до мого бажання йти на війну, та все ж узяв. На той момент саме на війні був мій дім.

– Мені складно уявити, як ти, зі своїм здоров’ям, наважилась перебувати у «гарячих» точках…

– Знаєте, на війні хлопці часто впадали в депресію, коли бачили безнадію. А от коли дивилися на мене, то їм ставало легше (сміється – Авт.). Коли починаю розповідати, що мені довелося пережити в житті, то проблеми здорових людей здаються усім несуттєвими. За це мене на фронті називали «Берегинею».

– Президент Петро Порошенко та столичний мер Віталій Кличко запросили тебе у складі української делегації до Парижу, на зустріч з тодішнім французьким президентом Франсуа Олландом. Тебе нагородили відзнакою «За мужність». Що тобі найбільше запам’яталося з тієї  поїздки?

– Знаєте, що було найцікавішим? Коли ми прийшли на прийом до резиденції Президента, сходами почали спускатися троє чоловіків – один дуже маленький, напівлисий, двоє кремезніших. Я тоді запитала у когось з наших: «А де ж президент Франції?» Мені відповідають, що цей найменший якраз і є Франсуа Олланд. Тоді він підійшов до мене і через перекладача сказав, що захоплюється мною, моїми вчинками. Сказав, що не може повірити, що таке буває взагалі. З усієї  поїздки мене найбільше заскочила  простота французького Президента та те, як нас чудово приймала українська діаспора в Парижі.

– У Тернополі ти почала будувати хостел для ветеранів АТО на благодійні пожертви небайдужих українців. Саме з цим фактом твоєї біографії пов’язаний скандал: власник будівлі, яку ти орендувала, звинуватив тебе у привласненні грошей.

– Зараз  я за цим не слідкую. Голова Тернопільської ОДА знає всю цю проблему. Вийшло так, що «вилізли» люди із дев’яностих. У нас була домовленість про оренду за одну гривню, але потім власник, побачивши, що до проекту долучається багато людей, захотів навіть не гривень, а доларів. Тоді я сказала йому, що в благодійності не може бути “відкатів”. Наслідок? На мене полився бруд та поширилися наклепи. Той чоловік  зачинив  будинок на ключ і все. В поліції сказали, що проти тернопільської мафії вони безсилі. Я зробила звіт за виконану  роботу. Зараз намагаюся забути  все це як страшний сон.

– Як ти опинилась у Дрогобичі? Ти тут надовго?

– У мене тут живе близька подруга, також переселенка, до речі. Зараз у мене  так склалися обставини, що додому до  Донбасу повернутися не можу, на Кавказ – також. Хочу жити тільки в Україні. Подруга переконала, що в Дрогобичі дуже толерантно ставляться до переселенців. У чому, зрештою, встигла переконатися: тут в автобусах поступаються місцем пенсіонерам, для мене це показник свідомості суспільства. Рішення прийшло одразу:  залишаюсь. Зараз орендую тут кімнатку.

– Днями в Трускавці відкрилася твоя перша персональна виставка-продаж картин. Ти давно малюєш?

– Мої картини доволі специфічні. Після подій на Майдані, на фронті, у Тернополі я впала в депресію і дуже захотіла сісти за мольберт. Потім збагнула, що жити без цього не можу. На полотнах поєдную мирне життя та війну. Напевно, найближчим часом це буде мій шматок хліба. Люди, які вже бачили картини, просто потопали в них. Маю надію, що Трускавець та Дрогобич також їх оцінять.

Роксолана БУЯК, Медіа Дрогобиччина №7 (21) від 04 серпня

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *