Стебничанин Андрій Дмитрович підкорив Молдову, Канаду та Америку

Початкову музичну освіту стебничанин Андрій Дмитрович у далекому 1982 році отримав у Дрогобичі в музичній школі (клас бандури і акордеону), а у 1988 році закінчив музучилище, де займався в хоровому відділені.

Так склалось, що вступити в консерваторію в Україні йому не вдалось.

Натомість талановитого юнака запримітили у Молдові, де він з легкістю вступив в Молдавську державну консерваторію ім.. Г.Музическу та закінчив відділ хорового диригування.

У 1993 році стебничанин закінчив стажування при оркестрі держтелерадіо Молдови за спеціальністю симфонічне диригування.

Лауреат міжнародних хорових конкурсів та фестивалів, в Молдові він керував музичною хоровою школою №37 Кишинева, а також був диригентом оркестру національного театру «М.Емінеску» і організатором та диригентом дитячого хору «Сонор»

І, як з’ясувалось згодом, це був лише початок. Талановитого диригента запримітили в далекій Канаді. Запросили попрацювати. Праця склалась якнайкраще і якнайуспішніше. І родинне гніздечко звив там же.

В Канаді Андрій Дмитрович організував капелу бандуристів, яка завше успішно виступає і у самій Канаді, і за її межами.

19 вересня минулого року в США відбулось відкриття пам’ятної дошки Героям Небесної Сотні , де капела бандуристів на чолі з Дмитровичем зірвала шквал овацій, і не лише. Бо українець. Бо талановиті. Бо щиро і по-справжньому…

В рідному Стебнику востаннє був 4 роки тому. Але з матір’ю, пані Анною, постійно тримає зв’язок.

«Які молитви шепчеш, мамо, що так мені дорога стелиться?» – запитує син у мами.

«Молюсь за твою добру долю, дитино», – каже матір.

Анна Антонівна гордиться своїм сином, його успіхами. І хоча чоловікові уже 48 років, для матері він завше буде дитиною Отакою талановитою дитиною, яка вийшла з родини шахтаря і простої робітниці, і сама, своїм талантом підкорила Молдову, Канаду і Америку.

М.К.