Клематисова фея: як Леся Ясюра залишила систему, щоб вирощувати квіти і відкривати людям світ краси
Її підписники називають клематисовою феєю. Уже близько восьми років на присадибній ділянці Лесі Ясюри в селі Лішня, де на 12 сотках росте понад 50 різновидів клематисів та безліч інших квітів, ця рослина посідає особливе місце. А тепер клематиси стали не просто її захопленням — вони поступово перетворюються на справу, в якій Леся знаходить свободу, розвиток і гармонію.
Її сторінки «Лесин сад», якуівона створила у лютому в Facebook та Tik-Tok, за кілька місяців зібрали 20 тисяч підписників. Тут Леся показує свої квіти, розповідає про догляд, розмноження, посадку, полив та підживлення, а головне — відповідає на запитання людей. І робить це не як продавчиня рослин, а передусім як людина, яка сама постійно вчиться і хоче ділитися набутим досвідом.
«Це рослини, які хочуть бути зрозумілими, як і люди. Треба просто знати, що вона хоче», — каже Леся.
Від журналістики — до квітів
За фахом Леся Ясюра — журналістка. Її давні читачі можуть пам’ятати за роботою в газеті «Вільне слово». Згодом вона десять років працювала у пресслужбі Дрогобицької міської ради, ще десять — у пресслужбі КП «Дрогобичводоканал».
Двадцять років у системі, але, як сама Леся наголошує, людиною системи вона так і не стала.
«Я 20 років була в системах, але я ніколи не була людиною системи. Я ніколи не була її гвинтиком», — говорить вона.
Леся каже, що на обох роботах намагалася не просто виконувати свої посадові обов’язки, а щось змінювати довкола себе. Десь додати людяності, десь нагадати, що за посадою, функцією чи навіть найнижчою ланкою в структурі стоїть передусім людина.
«Мені завжди було важливо, щоб у кожному працівникові бачили людину, зберігали, шанували її гідність і поважали її працю».
З обох посад вона пішла, можна сказаит, гучно. Перший раз — після ситуації, коли не погодилася із підходами керівництва до роботи. Тоді її підтримували й колеги-журналісти, які всі приходили до міської ради. Другого разу Леся, за її словами, буквально гримнула дверима.
І саме після чергової неприємної ситуації на роботі, коли додому вона прийшла засмученою і виснаженою, вирішила зробити те, що давно жило в ній.
Відкрити двері у свій краси і ділитися нею з людьми.
До того вона просто показувала квіти зі свого саду на особистій сторінці у Facebook. Але одного лютневого дня створила окрему сторінку — «Лесин сад».
«Я прийшла додому з роботи і створила цю сторінку. Я зробила крок — один єдиний. А далі мене вже повела ця сторінка».
І тут спрацювало те, що Леся вміє найкраще, — журналістський погляд. Вона почала бачити, чого людям бракує, які питання вони ставлять, що їм незрозуміло і про що насправді хочеться говорити.
«Коли я зробила крок, мені вже як журналістці почало відкриватися: а що люди не знають, який контент робити, на які питання відповідати».
Леся пішла цією дорогою і за кілька місяців сторінка виросла до 18,5 тисячі підписників.
Чому саме клематис?
Квіти Леся любила завжди. У неї понад сто троянд, ростуть інші декоративні рослини. Але колись її увагу особливо привернув саме клематис.
Ще в дитинстві вона десь бачила звичайні фіолетові клематиси. Вони їй подобалися, але згодом Леся почала відкривати для себе цілий світ, який стоїть за однією, на перший погляд, простою квіткою.
Виявилося, що клематиси можуть бути зовсім різними. Вони відрізняються формою, кольором, способом цвітіння. Є сорти, які можуть змінювати відтінок, трапляються мутації, є цікаві історії із селекцією.
«Це дуже красиві, такі аристократичні рослини».
Але разом із захопленням прийшло й розуміння проблеми: професійної, доступної для звичайного українського садівника інформації про клематиси фактично бракує.
Після початку повномасштабної війни це стало ще помітніше.
«Коли я почала вивчати, я зрозуміла, що нічого такого нема. Дуже багато наукової літератури було російською мовою».
Є окремі дослідження та книжки, але, за словами Лесі, вони часто мають радше академічний, ніж практичний характер. Людині, яка просто хоче посадити клематис у себе на подвір’ї, з них не завжди зрозуміло, що саме робити.
Наприклад, можна знайти інформацію про обрізання. Але на яку конкретно висоту? Коли саме? Що робити з конкретним сортом?
Тому Леся почала “копати” глибше.
«Я принципово не раджу невибагливий сорт»
Клематис, говорить Леся, не є якоюсь надзвичайно примхливою рослиною. Просто потрібно зрозуміти його потреби.
«Правильно до будь-якої справи заходити — знати алгоритм, що вона хоче».
Навіть кілька сантиметрів при посадці можуть мати значення для майбутнього рослини. Важливі глибина посадки, дренаж, вода біля кореня, полив, підживлення, обрізка.
Саме тому, коли її запитують, який клематис найневибагливіший, Леся не називає конкретний сорт.
«Я принципово не раджу. Я кажу: обирайте душею, те, що вам подобається».
Бо якщо рослина подобається, за нею хочеться доглядати. А знаючи правильний алгоритм, можна виростити навіть те, що спочатку здається складним.
Саме практичні питання людей дуже швидко стали основою «Лесиного саду». Підписники почали писати про свої проблеми: хтось отримав пошкоджену рослину, хтось не знав, чому вона не росте, хтось неправильно посадив.
Навіть клематиси зі смітника
Одна з особливостей «Лесиного саду» — Леся не приховує своїх знань.
Вона показує, як розмножувати клематиси, як укорінювати пагони, як доглядати за рослиною, які добрива і коли вносити, як поливати.
Нещодавно вона освоїла ще один спосіб розмноження і показала його підписникам.
«А чого тут мені скривати? Я це знаю, то можу тим з вами без проблем поділитися».
Її дивує, коли люди називають це своєрідним «секретом», який не варто розкривати потенційним конкурентам.
«Я вважаю, що взагалі конкуренції нема — кожен пропонує своє, і кому що підходить, той обирає», – переконана Леся.
Так само Леся безкоштовно консультує людей щодо догляду за клематисами. На цьому тлі їй навіть доводилося чути критику від продавців цих квітів, але вона не змінила підходу.
«Я надаю безплатні консультації. Коли я побачила, що продають рослини і пишуть: “Консультації по догляду не надаю”, мене це дуже обурило. А як людина має тоді?»
Для Лесі це питання не лише квітів, а й довіри.
Людина, яка посадила клематис і не знає, що з ним робити, може написати їй навіть через кілька місяців.
І серед таких історій трапляються майже неймовірні.
Люди знаходили клематиси на смітниках, приносили їх додому і зверталися до Лесі за порадою. І навіть такі рослини вдавалося відновити!
У цьому, мабуть, і є одна з головних особливостей Лесі: для неї цікаво не просто виростити красиву квітку, а допомогти іншому її виростити.
Світлі люди
За час існування сторінки Леся зрозуміла ще одну річ.
Вона не просто створила аудиторію — вона знайшла своїх людей.
«Стільки людей світлих я реально в житті не зустрічала ні в жодному колективі, де я працювала, ні в житті», – ділиться Леся.
Підписники пишуть їй слова підтримки, дякують за поради, розповідають про свої рослини. Коли Леся змінила професійну дорогу, люди, які стежили за нею через квіти, підтримали її і в цьому рішенні.
«Мені кожен день пишуть такі коментарі, що: “Тільки не лишайте нас. Ідіть тою дорогою. Ви на своєму шляху. Ви нам дуже потрібні”».
Саме ці люди, говорить вона, стали для неї великою мотивацією.
Польща: від сторінки — до професійного рівня
Леся не зупинилася на тому, що вже знала.
Після звільнення з комунального підприємства одним із її перших кроків став лист до відомого польського розсадника Стефана Марчинського. Вона написала, що є блогеркою з України, відкриває для своєї аудиторії світ клематисів і хотіла б особисто побачити, як працює розсадник.
І її запросили.
У Польщі Леся зустрілася із сином засновника розсадника — Павлом Марчинським. Він особисто провів для неї екскурсію, показав рослини, розповів про сорти, догляд і новинки селекції.
«Людина мене особисто прийняла. Він мені все розказав, він мені зробив екскурсію розсадником», – ділиться враженнями Леся.
Для Лесі ця поїздка стала не просто подорожжю, а можливістю побачити професійний рівень галузі, якої, на її думку, в Україні поки бракує.
Вона вже домовляється про подальшу співпрацю з розсадником і планує привезти нові для себе сорти.
Але Польща — не кінцева точка. Наступного року Леся мріє побувати ще в одному відомому розсаднику — у Великій Британії, де працює селекціонер Реймонд Евісон, відомий, зокрема, своїми махровими сортами клематисів.
Серед улюблених Лесі — «Josephine» та «Diamantina».
Література, якої бракує українським садівникам
Ще один напрямок, над яким зараз працює Леся, — переклад професійної літератури.
Вона працює одразу з двома книжками — польською та англійською.
«Це фахова книжка, якої нема в Україні».
Леся не називає себе глибоким знавцем іноземних мов, тому використовує сучасні технології для перекладу, але весь отриманий матеріал звіряє зі своїм практичним досвідом.
І хоча підписники вже просять її написати власну книжку, Леся поки не поспішає.
«Зараз є мій досвід, який я також записую. І я хочу його звірити з тим досвідом. Тоді я можу щось робити. Можливо, це буде книжка моя».
Поки ж вона розвиває сторінку, планує YouTube-канал і продовжує вчитися.
Теплиця замість діамантів
У планах — теплиця. Там Леся хоче вирощувати та зберігати саджанці й поступово переходити на професійніший рівень.
І тут у неї є дуже конкретна сімейна мрія.
«Хтось, може, мріє, щоб чоловік подарував діаманти, а я мрію, щоб мені чоловік купив парник. І сподіваюся, що моя мрія скоро здійсниться».
Сім’я Лесю підтримує. Чоловік і син, який уже сам заробляє, готові допомагати з розвитком її квіткової справи.
Але сама Леся наголошує: для неї це не лише про продаж рослин.
Їй важливо зберегти те, з чого все почалося, — інформацію, спілкування з людьми, журналістський підхід і довіру.
«Я ніколи не зійду суто на продажі», – запевняє Леся.
Хоча підприємницьку складову вона не відкидає. Адже розвиток потребує коштів. Потрібно купувати нові сорти, обладнання, будувати теплицю.
Та основою й надалі має залишатися комунікація.
«Основне — це в мене буде оцей мій журналіст. Як я казала, я журналістка з серцем у формі клематиса».
Коли двері відкриваються після першого кроку
Є ще одна особливість цієї історії. Леся вийшла із системи, але журналістика з її життя нікуди не зникла.
Практично одразу після нашої розмови вона отримала нову пропозицію у своїй професійній сфері — працювати комунікаційницею у дрогобицькому хорі «Легенда».
Цього разу — жодної державної системи, стандартного начальника і кабінетної роботи. Натомість — музика, творчість і нові ідеї.
Леся, не довго думаючи, погодилася. Тепер у її житті поруч із квітами буде ще й музика.
«Я вже не планую працювати на роботі, де в мене буде якийсь прямий, стандартний начальник. Єдине, що я можу — долучатися до якихось творчих проєктів, працювати з журналістами, використовувати весь свій талант журналістки», – говорила Леся під час нашої розмови, а вже наступного дня вона до такого проєкту дала згоду долучитися.
Схоже, після двадцяти років у системі Леся нарешті отримала можливість працювати так, як хоче сама.
«Якщо зів’яне — переступаєш і берешся за другий»
Леся займається спортом, працює з вагами і говорить, що саме спорт навчив її дисципліни. Після звільнення вона структурувала свій час: окремо відповідає на запитання підписників, окремо створює контент, займається спортом, домашніми справами.
Це допомагає їй не вигорати.
«Я зрозуміла, що якщо ти в житті працюєш в якомусь напрямку одному, прицільно, дисципліновано, успіх обов’язково прийде».
А ще вона навчилася не триматися за невдачі. І це правило однаково працює для квітів і для життя.
«Коли зів’яне саджанець, дайте йому час. У більшості випадків, якщо ви будете вірити і зробите, як я вам скажу, він відживе. А якщо не відживе — переступаєте і кажете: “Ну, я з тобою зробила, що могла”. І беретеся за другий», – каже Леся
У людей так само. Леся каже, що про невдачі не варто думати, бо якщо вони забирають думки, то заважають рухатися повноцінно далі.
Клематисова фея
Назву «клематисова фея» придумали не вона сама. Так її назвали підписники.
Спочатку Леся не дуже розуміла, що з цим робити. А тепер, каже, відчуває себе саме так.
«Я набула такої легкості у ставленні до життя. І я справді себе відчуваю тою феєю, яка йде такою казковою дорогою з гарними попутниками», – каже Леся.
Вона не знає, куди приведе її наступний крок. Можливо, до нових сортів, теплиці, власної книжки чи YouTube-каналу. Можливо, до нових музичних проєктів. Можливо, відкриється ще щось, чого вона сьогодні навіть не передбачає.
Але тепер Леся не намагається прописати собі життя наперед.
«Якщо це буде щось негативне, я його прийму, переступлю і піду далі. Якщо це буде позитивне — я так само буду знову натхненна і буду продовжувати свою дорогу».
Можливо, саме тому її сторінка так швидко зростає. Бо люди приходять туди не лише за відповіддю, як посадити клематис чи чим його підживити.
Вони приходять за відчуттям, що при старанном удогляді щось можна ще врятувати. Що не страшно почати з маленького. Що після невдачі можна спробувати ще раз і ще раз — аж поки не вийде.
А ще Леся хоче свої прикладом донести людям, що ніколи не пізно починати життя з чистого аркуша. Що навіть після двадцяти років у системі можна одного дня просто відкрити двері, зробити крок — і піти своєю дорогою. Тією — до якої кличе серце.
Віра ЧОПИК, головне фото – авторки, решту з особистого архіву Лесі Ясюри