85 років трагедії біля Нагуєвичів: злочин НКВД, який забрав життя місцевої інтелігенції

Сьогодні, 26 червня, минають 85-ті роковини однієї з найтрагічніших сторінок історії Дрогобиччини – розстрілу в’язнів Підбузької тюрми співробітниками НКВД поблизу Нагуєвичів. Серед убитих були вчителі, громадські діячі, службовці, селяни та представники місцевої інтелігенції. Одним із них став Ярослав Габлинський – син багаторічного пароха Нового Кропивника, освічений патріот і колишній хорунжий Українських січових стрільців.

Сьогодні про нього нагадує світлина, яку вдалося віднайти та зберегти завдяки співзасновнику осередку РУХу в Новому Кропивнику Володимиру Малиняку, який зібрав чимало фактів та веде літопис рідного села. За словами дослідника, фото походить від родичів Ярослава Габлинського і є єдиним відомим зображенням чоловіка, життя якого обірвалося влітку 1941 року.

Арешти після приходу радянської влади

Після встановлення радянської влади на Дрогобиччині восени 1939 року розпочалися репресії проти місцевих активістів, просвітян, колишніх військових, духовенства та представників українського громадського життя.

Про ті події залишив спогади уродженець Нового Кропивника Осип Кропивницький, опубліковані у збірнику «Дрогобиччина – земля Івана Франка». Він згадував, що взимку почалися масові арешти. Спочатку вивозили родини польських поліціянтів, а згодом взялися за українських громадських діячів.

Серед заарештованих був і Ярослав Габлинський – син колишнього пароха Нового Кропивника о. Петра Габлинського, який служив у селі впродовж 1921–1935 років. Осип Кропивницький характеризував його як добру та щиру людину, патріота, випускника філософського факультету Краківського університету та хорунжого Січових стрільців.

У спогадах зазначено, що групу арештованих просвітян везли до Підбужа.

Після початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 року хвиля арештів лише посилилася. У довколишніх селах працівники Підбузького НКВД затримали низку місцевих мешканців.

«Расстрєлять!»

Найдетальніші свідчення про злочин залишив Іван Чапля, якому дивом вдалося вижити. Ці свідчення знаходимо у книзі “Підбуж” авторства Ярослава Татомира.

За спогадами очевидця, ввечері 26 червня 1941 року в’язням повідомили, що їх нібито відпускають через наступ німецьких військ. Людей завантажили на вантажівку та повезли дорогою в бік Дрогобича.

Біля пагорба між Урожем і Нагуєвичами, відомого як «Гостиславль» (у деяких спогадах – «Остислав’є»), машину зупинили. В’язнів вивели на поле біля дороги та наказали стати в шеренги.

Після цього пролунала команда: «Расстрєлять!». По людях відкрили вогонь.

Тих, хто подавав ознаки життя, добивали прикладами, лопатами, багнетами та іншими підручними засобами.

Івану Чаплі та ще трьом в’язням дивом вдалося врятуватися втечою. Саме завдяки його свідченням сьогодні відомі подробиці одного з найстрашніших злочинів НКВД на Дрогобиччині.

Понівечені тіла жертв

Коли радянські війська відступили, родичі та односельці вирушили на пошуки зниклих.

Побачене шокувало навіть тих, хто пережив роки війни.

За свідченнями очевидців:

• у Корнила Камінського було понівечене все тіло;
• Степану Дум’яку розрубали живіт;
• Івану Добрянському, за свідченнями сучасників, вирізали серце.

Місцеві жителі поховали загиблих, а пам’ять про трагедію десятиліттями зберігалася лише в родинних переказах та спогадах очевидців.

Відомі імена жертв

Завдяки свідченням Івана Чаплі та публікації «Кривавий морд людей підбужським НКВД» у газеті «Вільне слово» від 16 липня 1941 року вдалося встановити більшість імен розстріляних.

Серед жертв були:

• Михайло Дрогобицький – директор школи в Нагуєвичах;
• Корнило Камінський – колишній директор школи в Нагуєвичах;
• Іван Добрянський – селянин;
• Степан Дум’як – службовець;
• Іван Чапля (син Василя) – коваль;
• Микола Хруник – службовець;
• Андрій Юринець – директор школи в Підбужі;
• Ілля Опацький – крамар;
• Матис (ім’я не встановлено) – заступник голови сільради;
• Опацький (ім’я не встановлено) – швець;
• Пуцура (ім’я не встановлено) – голова сільради Нового Кропивника;
• голова сільради Старого Кропивника (ім’я не встановлено);
• Антоній Чупкєвич – директор Урізької насосної станції, яка стала початком Дрогобицького водоканалу. Про Антонія та його сім’ю є саття на нашому сайті – Закинута вілла в Урожі – німий свідок давньої трагедії.

Історики також зазначають, що загалом жертв було щонайменше 16, однак особи кількох убитих досі залишаються невідомими.

Серед загиблих був і Ярослав Габлинський, ім’я якого зберегли місцеві перекази та спогади Осипа Кропивницького.

Пам’ять, яку не вдалося знищити

На місці розстрілу між Нагуєвичами та Урожем встановлено пам’ятний хрест із прізвищами загиблих. Тут щороку вшановують жертв комуністичного терору.

Для Дрогобиччини ця трагедія стала символом того, як радянський режим знищував тих, хто був опорою громади – учителів, просвітян, священничі родини, громадських діячів і патріотів.

Серед них був і Ярослав Габлинський – освічений українець, хорунжий Січових стрільців, син священника, який став однією з жертв червоного терору. Через 85 років після його загибелі про нього нагадує єдина збережена світлина, віднайдена завдяки Володимиру Малиняку, та пам’ять людей, які не дозволили стерти його ім’я з історії рідного краю.

Підбузька в’язниця: після повернення “визволителів” терор продовжився

Підбузька в’язниця стала широко відомою у зв’язку з подіями, які мали місце в середині ХХ ст., зокрема, після того як у вересні 1939 року західно-українські землі були окуповані російсько-більшовицькими військами.

В результаті нового територіально-адміністративного поділу було утворено Підбузький район Дрогобицької області, до складу якого входили села Підбуж,  Бистриця,  Винники,  Довге,  Жданівка,  Залокоть, Майдан, Мокряни, Нагуєвичі, Новий Кропивник,  Опака,  Підмонастирок, Рибник, Смільна, Старий Кропивник, Сторона, Уріж.

Активну діяльність в цей час розпочали карально-репресивні органи більшовицького режиму. Головним їх завданням було збір інформації про активних учасників національно-патріотичного та культурного розвитку краю. Тому, з початком німецько-радянської війни, всі вони стали жертвами окупаційного режиму. Зокрема, в перший день війни місцеве НКВД заарештувало понад 60 осіб. Наступного дня ще кільканадцять осіб.

Підбузький райком КП(б)У з усіма структурними підрозділами був створений у січні 1940 року. Через тортури цієї структури, зокрема, Підбузького РВ УНКВС та РВ УНКДБ, пройшли сотні мешканців навколишніх населених пунктів тодішнього Підбузького району.

На сьогодні встановлені імена 162 загиблих в 1940-1954 роках в Підбузькій в’язниці – вихідців із смт.Підбуж – 27 осіб, с.Сторона – 31, с.Новий Кропивник – 18, с.Опака – 39, с.Смільна – 3, с.Залокоть – 20, с.Бистриця Гірська – 16, с.Попелі – 1, с.Нагуєвичі – 7 осіб.

Про жертв терору зустрічаються згадки на сторінкам тодішньої преси, наприклад, львівська газета “Українські щоденні вісті” інформувала, що в перші дні війни в Підбужі розстріляно більше 70 осіб. Сьогодні тут розташований господарський корпус Підбузького геріатричного пансіонату, а поруч облаштована Алея новітніх Героїв.

Віра ЧОПИК, фото Ярослава Габлинського надане Володимиром Малиняком