«Мої роботи — про біль матерів»: у Нагуєвичах польський художник презентував виставку, присвячену Героям з Дрогобиччини
У конференцзалі музею Івана Франка в Нагуєвичах у межах заходів до 110-х роковин з дня смерті Івана Франка презентували міжнародну мандрівну виставку рисунків загиблих українських воїнів польського художника Пйотра Луціана та куратора Юрія Романишина. Виставка присвячена Героям з теренів Дрогобиччини.
Презентація відбувалася у напівтемряві, при приглушеному світлі, яке ще більше підсилювало емоційність та драматичність експозиції. Графічні портрети полеглих військових ніби виринали з темряви, а відвідувачі не стримували сліз, слухаючи історії, якими ділився автор виставки. Не стримував сліз і сам митець, коли розповідав про болючий досвід втрати із власного життя та з життя українських матерів, свідком якого йому довелося бути.
Пйотр Луціан — польський художник, випускник Академії мистецтв у Кракові. Його роботи експонувалися не лише в Україні, а й у Польщі, Італії, Литві та Сполучених Штатах Америки. Для хранителів музею в Нагуєвичах творчість митця вже давно відома: із 2018 року тут у підземеллі діє його авторський проєкт «Дрогобицький триптих», де представлено понад 150 портретів родини Івана Франка у характерному стилі «химерних масок», притаманному лише Пйотру Луціану.
Та сьогодні митець говорив не про Франка і не про мистецтво як естетику. Він говорив про біль.
Перед відкриттям виставки художник поспілкувався із журналісткою DrogMedia і розповів, як народився цей проєкт.
Через власний біль — до розуміння українських матерів
Пйотр пояснив, що зрозумів біль українських матерів через призму власного життєвого досвіду. Художник розповів, що його брат багато років тому захворів на важку форму меланоми й мав лише 4% шансів вижити. Тоді у відчаї їхня мама молилася, щоб померти першою…
«Відтоді ми завжди бажали мамі одного — щоб вона померла перед нами. Таким був прояв великої любові. Бо найбільший біль для матері — ховати свою дитину», — розповів митець.
Останні роки життя його мама важко хворіла, і цей досвід також змінив художника.
«Ми доглядали її з братом. А потім вона померла. Ми її помили, одягнули… А через дві години прийшли люди, поклали у пластиковий мішок і забрали. І ти раптом розумієш, як швидко людина зникає зі світу», — ділився він.
Історія Меланії, яка особливо вразила художника
Пйотр Луціан певний час мешкав у дитячому хоспісі в Любліні. Там після початку повномасштабної війни жили українські сім’ї, які втекли переважно з Харкова. У кожній сім’ї була невиліковно хвора дитина.
Художник документував їхні історії, малював матерів, дітей, людей, які втрачали рідних на фронті. Саме тоді, за його словами, він почав по-іншому сприймати війну в Україні.
Особливо митця вразила історія маленької Меланії — важкохворої дівчинки з Харкова.
«Її мама розповідала мені: коли почали бомбити лікарню, вона схопила дитину і бігла з нею під вибухами. Вона говорила про це ніби легко, але потім це дозріває в тобі, як вино», — згадував художник.
Пізніше Меланія померла. А єдиного близького родича, який залишився у її мами — брата — вбили на війні…
«Коли після всього цього люди говорять, хто де був у кіно чи в якому ресторані вечеряв — це вже здається неважливим», — сказав він.
З Україною митця пов’язує серце…
Під час презентації Пйотр Луціан неодноразово ледь стримував сльози. Особливо коли говорив про дітей, матерів і українських військових.
Митець розповів, що уважно слідкує за регіональними новинами з Дрогобиччини. Він каже, що, починаючи з перших приїздів в Україну, його з нею пов’язує серце. Тож, коли бачить повідомлення про загибель українського воїна, створює його портрет за фотографією, аби таким чиномм увіковічнити його.
Частину робіт автора уже представляли у костелах та інших виставкових просторах в Польщі. Пйотр виставляє свої роботи також у соцмережах. Зокрема, під портретами Героїв на своїй сторінці у Facebook автор публікує їх короткі біографії військових, аби зберегти пам’ять про кожного.
У Нагуєвичах представили серію, присвячену саме полеглим Героям з Дрогобиччини.
«Українці борються. І це викликає величезну повагу», — наголосив Пйотр Луціан.
Виставка у Нагуєвичах стала однією з найемоційніших подій цьогорічних франкових вшанувань — бо вона не лише про мистецтво, а про пам’ять, втрату, людський біль і матерів, які втратили своїх дітей у війні. Модерував захід директор Державного історико-культурногоо заповідника «Нагуєвичі» Богдан Лазорак.
Віра ЧОПИК, фото авторки