Зоряна Грицик з Дрогобича – серед фіналістів Всеукраїнського літературно-мистецького конкурсу
Талановиті діти та молодь зі Львівщини взяли участь у концептуальному літературно-мистецькому конкурсі, який відбувся в липні-серпні 2024 року в рамках Всеукраїнського культурного проєкту «СИЛЬНІ ДУХОМ IN UA» (продовження тогорічного проєкту «УСПІХ УСУПЕРЕЧ»).
Метою конкурсу було залучити молоде покоління українців до творчості, а саме – розповісти мотиваційну історію про одного чи декількох українців з інвалідністю та постраждалих від війни. Людей, які, попри фізичні порушення, тяжкі втрати та перешкоди, змогли відновитись і реалізуватись у спорті, мистецтві, літературі, політиці, журналістиці, бізнесі, громадській діяльності тощо. Або ж поділитися власною історією долання труднощів, якщо учасники також мали подібні проблеми.
Взяти участь у конкурсі могли діти, підлітки та молодь до 19 років. Розповісти історію про свого героя вони могли в одній з чотирьох форм-номінацій: літературній, художній (у вигляді коміксу), креативній презентації або зняти відеоролик.
Понад 500 учасників з різних областей України
У конкурсі взяли участь понад 500 робіт. Надіслали твори юні автори практично з усіх регіонів нашої країни, від Донеччини до Волині. Чимало учасників і учасниць конкурсу у графі «проживання» вказали одночасно два міста, бо є внутрішніми переселенцями, більшість з Донеччини, Луганщини та Харківщини. Деякі зазначили рідне місто в Україні, інше за її межами: у Польщі, Німеччині, Чехії, адже вони є біженцями, вимушеними емігрантами, але продовжують стежити за культурним життям Батьківщини.
Учасники зі Львівщини надіслали значну кількість робіт, розповідаючи про своїх героїв – ветеранів з інвалідністю, які змогли повернутися до активного життя та навіть відкрити для себе нові види діяльності чи творчості, а також про себе та свій шлях, якому на заваді не стали фізичні порушення.
За рішенням Журі конкурсу у номінації «Літературний твір» фіналісткою стала юна поетеса Аґнєшка Мокшицька зі Львова. Вона подала на конкурс вірш про ветерана Артема Бондарєва, який втратив зір, та поезію «Особлива», присвячену людям з інвалідністю. До речі, цей вірш Аґнєшки, написаний рік тому, надихнув організаторів на цьогорічний проєкт «Сильні духом IN UA».
Ще однією фіналісткою зі Львівщини стала Грицик Зоряна, вихованка Зразкової літературно-творчої студії «Любисток» Палацу дитячої та юнацької творчості з міста Дрогобич. Юна дрогобичанка присвятила свій літературний твір ветерану війни Олегові Сливару з Дрогобича, який зазнав у боях важкого поранення та втратив ногу. Олег був танцюристом ансамблю “Верховинка”, і після реабілітації та протезування повернувся до виступів, взявши участь у постановці «Люди – титани».
Третім фіналістом було обрано Греба Петра – переселенця з Бердянська, який зараз мешкає у селищі Славсько. У літературному творі, доповненому презентацією, він розповів власну історію: як з родиною покидав рідне місто, про переживання, страхи та мрії про повернення додому.
Твори фіналістів будуть надруковані у книзі
Твори фіналістів будуть надруковані в першій в Україні мотиваційній книжці про українців та українок з інвалідністю та постраждалих від війни, написаній дітьми й молоддю.
Вона вийде одночасно в друкованому та електронному форматах, а також буде мати аудіо версію.
Ця книжка, як і попереднє видання «Успіх усупереч» 2023 року, є інтерактивною: її можна читати, слухати твори в авторському виконанні, через qr-коди і клікабельні посилання відкривати, дивитись, а також завантажувати відео, аудіо та презентації учасників.
Також роботи будуть розміщені на платформі-блозі талановитих дітей, підлітків і молоді для презентації у галузі літератури й мистецтва https://uspikhusuperech.com.ua/.
Ця платформа є першим вебмайданчиком, який акумулює творчість молоді України. На ній будь-хто охочий може створити власну сторінку та ділитися своєю творчістю.
Також серед учасників зі Львівщини були відзначені: Муравський Сергій (місто Червоноград, літературний твір), Химич Анастасія (село Нагуєвичі, літературний твір), Буцяк Марта (село Нагуєвичі, літературний твір), Гречанюк Дар’я (ВПО з Бердянська, нині проживає у місті Львів, літературний твір), Павлечко Богдана (смт Красне, літературний твір) та Пудло Валерія (селище Бориня, відеоролик).
Всі вони отримають іменні дипломи від організаторів.
Проєкт «СИЛЬНІ ДУХОМ IN-UA» об’єднав в одному культурному просторі єдиною творчою мотиваційною діяльністю дітей та молодь з інвалідністю і всіх інших, які мають травматичний досвід війни в більшій або меншій мірі.
Надав змогу висловитись та реалізуватись обом групам через творчість, усвідомити та знайти сили розповісти про власні проблеми, а також про позитивні історії їхнього подолання, бути почутими однолітками та дорослими. А ще – це спосіб виховання у юного покоління українців поваги до сили духу та талантів людей з інвалідністю і постраждалих від війни, емпатії та толерантності. Організаторкою проєкту виступала Громадська організація «Краєзнавчо-культурне товариство «Д.І.Я.» за підтримки Українського культурного фонду.
Авторки: Тимошенко Яна – кураторка проєкту “Сильні духом IN UA”, керівниця ГО “Краєзнавчо-культурне товариство “Д.І.Я.”
Нудищук Марія – кураторка Всеукраїнського літературно-мистецького конкурсу “Сильні духом IN UA”
Пропонуємо увазі читачів конкурсний твір Зоряни Грицик:
Мене звати Зоряна Грицик. Я народилася у старовинному місті Дрогобич на Львівщині. Закінчила з відзнакою Ліцей №16 імені Юрія Дрогобича з поглибленим вивченням англійської мови.
Зараз здобуваю фах дизайнера у Дрогобицькому механіко-технологічному фаховому коледжі.Мені подобається творчість у різних її проявах. Мабуть, тому з дитинства я відвідую Зразкову літературно-творчу студію «Любисток» (керівник Калерія Луценко), гурток образотворчого мистецтва «Палітра» (керівник Мар’ян Прокопик) Палацу дитячої та юнацької творчості. А ще майже 12 років займаюся у Народному ансамблі танцю «Верховинка» Народного дому ім. Івана Франка (художній керівник Богдана Кос).
Моя конкурсна робота присвячена випускнику нашого ансамблю Олегові Сливару, який після важкого поранення, реабілітації та протезування ноги поставив собі завдання повернутися на сцену і таки знову почав танцювати у складі рідного колективу .
Вальс на протезі
А ми ще, а ми ще повоюємо,
А ми ще, а ми ще потанцюємо!..
Ти металом зціли наші рани,
Бо ми – люди, ми – люди-титани.
(із пісні «Люди-Титани» гурту «KozakSystem»).
Погодьтеся, чи не кожен із нас чув, як важко оговтатися військовим після участі у бойових діях. Кажуть, що побачене невідворотно змінює людей, впливає на їхнє фізичне та ментальне здоров’я. Багато хто мав змогу переконатися в цьому на прикладі рідних, друзів, які побували на передовій, а хтось і сам був на фронті. Чимало захисників України повернулися додому після важких поранень. Неймовірних зусиль для порятунку багатьох із них докладали медики й дістали з «того світу», хоч і достатньо високою ціною – наприклад, втратою кінцівки чи органу.
Можна сказати багато про те, як важливо навчитися жити далі і знайти собі нове місце у тилу. Мені не раз довелося чути, як важко це зробити військовим, як їх неймовірно тягне назад, на фронт, і неважливо в якому стані вони зараз. Та ба, не завжди є можливість повернутися. І всі ці мужні чоловіки та жінки знову вчаться жити як колись – не під звуки обстрілів і прильоти за декілька метрів від тебе, не в холодному окопі, а без постійного стресу та поруч із рідними. А ще знову згадують те, чим любили займатися раніше, до чого лежала душа…
Один із таких людей – дрогобичанин Олег Сливар. 12 років він був учасником Народного ансамблю танцю «Верховинка», який уже понад чверть століття успішно працює у Народному домі ім. Івана Франка у Дрогобичі. Спочатку– веселий, рухливий хлопчик, згодом – підліток, потім – юнак. Усе як у всіх. Хто ж міг передбачити, що у якийсь період часу його ім’я звучатиме на устах всієї України і навіть далеко за її межами, а пости та сюжети про нього опублікують безліч медіа!
До повномасштабного вторгнення росії на українські землі Олег служив у складі підрозділу Національної гвардії України у рідному місті. Із початком великої війни він потрапив на Донецький напрямок фронту і в свої 24 вже захищав Вітчизну від лютого ворога.
На жаль, у листопаді 2022 року під час виконання бойового завдання потрапив під масований мінометний обстріл й отримав множинні осколкові поранення ноги. Евакуація була неможливою через щільний вогонь. Тож воїн сам собі вколов знеболювальне і скривавлений кілька годин чекав на допомогу. Коли пораненого нарешті доправили до лікарні, його життя повисло на волосині…
Чи знаєте, наскільки сильною буває жага до життя та людська незламність? Цей чоловік пережив ампутацію ноги і клінічну смерть! За медичними нормативами прямий масаж має кликати до життя зупинене серце 10 хвилин. Потім можна змиритися з втратою. Та Олегові пощастило: лікар не здався, викликав смерть на двобій і переміг! Після 30 хвилин масажу серце героя відгукнулося і знову забилося у грудях!
Коли воїн прийшов до тями, зрозумів, що у нього почнеться нове життя. У такі моменти здається, що воно розділилося на «до» і «після». І так як було «до» уже більше ніколи не буде… Та невже про те, що було, слід забути?Що пережив і передумав Олег, коли усвідомив, що з ним сталося, як долав фізичний біль і моральний розпач – про те знатиме тільки він. Та в душі поступово проростав тонкий промінчик надії, щоб попри біль і втому знову відчути радість життя. І народився свідомий вибір: жити тут і зараз!
Придивився до себе, до того, що було у його житті, і світ знову став відкриватися перед ним у багатстві й величі. Скільки там ще незнаного, небаченого, прекрасного! Хлопця рятувала сила волі і, безумовно, Господня допомога, що не дала впасти у відчай.
Пам’ятаю ніби сьогодні, як у грудні 2022 року Олег Сливар завітав на благодійний концерт ансамблю «Верховинка». Тоді наш колектив організував збір коштів на реабілітацію та придбання воїну протеза з електронним коліном. Спілкувався з нами, дякував, усміхався, жартував. Але найбільше в моїй пам’яті закарбувалася фраза, сказана Олегом у мікрофон, про те, що він мріє і прагне ще хоч раз потанцювати на сцені з рідним ансамблем.
Наш Герой вірив у себе і силою цієї віри запалював інших! Так у нього повірила художня керівниця нашого ансамблю Богдана Кос і допомогла здійснити мрію: створила танець про незламність людського духу, де Олегові відводилася головна роль.Попереду були численні репетиції. Не все вдавалося відразу, особливо підтримки. Та воїн і не думав здаватися!
На постановку і шліфування хореографічної композиції пішло два місяці. Спеціально для танцю пошили костюми…І ось настало 9 червня 2024 року. Наша «Верховинка» давала щорічний великий звітний концерт. Цього разу він був особливим, адже одним із номерів була прем’єра танцю «Люди-Титани» за участю Олега Сливара. І вона вдалася! Олег дотримав слова і затанцював!
Переповнена глядацька зала Народного дому ім. Івана Франка у Дрогобичі довго аплодувала стоячи. У більшості – сльози на очах і «мурашки по шкірі»… Емоції переповнювали!Мені вдалося не тільки бачити цей танець як глядачу, а й декілька разів танцювати з Олегом на одній сцені – під час репетицій, зйомки сюжетів, виступу…
У цій композиції ти викладаєшся на повну, відчуваєш великий спектр емоцій – від радості, що цей воїн знову танцює з нами, до болю, що це не просто гарна постановка, а й нагадування про важке сьогодення та Героїв, які віддають здоров’я й життя за наші спокійні дні, можливість навчатися і займатися улюбленою справою.
В Інтернеті можна знайти інформацію про сильних людей, які долають виклики долі і демонструють звитягу. Думаю, що людина, зазвичай, не знає, який тягар вона може нести. Але, проходячи через складні випробування долі, її душа поволі повертається до себе, знаходить нові можливості. Небачені сили їй відкривають певні обставини, часом випадок. Як прикро, що у нашій історії це пов’язане з війною…«Ударимо лихом об землю», – давня порада ще з козацьких часів. Ця мудрість предків – у крові українців. Нашого Героя усіляко підтримують мама, сестра, кохана дівчина, родичі, друзі, і, звісно, ансамбль «Верховинка».
Я переконана, що тепер ще й уся Україна!Своїми вчинками Олег Сливар подає іншим приклад мужності, незламності, наполегливості й сили духу. Але й це ще не все! На протезі з електронним коліном він вже встиг побувати в Антарктиці, побачити пінгвінів і навіть скупався там у крижаній воді на Свято Водохреща.
Незабаром наш ансамбль їде на Міжнародний хореографічний фестиваль у місто Пізаро (Італія). Переконана, що там наш Герой буде зігрітий любов’ю італійців, адже мова танцю на протезі не потребує перекладу.
Олег продовжує відкривати себе. Наступна мрія цієї Людини-Титана – стрибнути з парашутом. Знаючи його характер, не сумніваємося, що вона неодмінно здійсниться. Адже він любить життя у всіх його проявах і вірить у власні сили.
Долати згарище долі важко, але на те ми й Народ-Титан, щоб перемагати. І такий народ неможливо здолати!