Лев Скоп: Хіпі– це протест тому, хто чинить неправильно і підло…

У його домі можна знайти безліч  гітар, полотен, книжок, ікон та кілька десяток окулярів у стилі Джона Ленона, придбаних  на секонд-хенді.  А ще  у його крихітній майстерні немає жодних матеріальних багатств, зате  там можна побачити і знайти увесь  світ.  Бо він власне і є уособленням безмежного Всесвіту, невичерпного натхнення та геніальної простоти.  Він вміє бути вільним, сповідує власну релігію,  не любить, коли йому хтось щось наказує та втішно приймає усіх, хто приходить до нього. Про нього уже багато писали, говорили і навіть слухали, проте з ним хочеться  розмовляти ще і ще, до безкінечності.

Лев Скоп – знаний іконописець та реставратор, письменник та музикант, викладач Академії мистецтв та  понині улюбленець студентів.  Мені нарешті вдалось порозмовляти з Левком та  з його пречудовою музою, дружиною Тетяною Думан.  Наша розмова була такою невимушеною і простою. Ми пили чай з вишнями та імбирем,  дивились  на ікони, створені руками Левка та багато сміялись.

«А  хіпі – це протест тому, хто чинить неправильно і підло»

– Левко, тебе називаються дрогобицьким хіпі. Наскільки сильно ти відчуваєш свою приналежність до цієї субкультури?

– Я завжди був хіпі.  Завжди був пацифістом. Все почалось з музики. Свою першу рок-групу ми створили в 70 роках. Її учасниками були троє «дурних» і двоє «сердечників», котрі не пішли в армію. Тоді я розумів, що армія не для мене, хоча зараз, можливо,  шкодую трохи. А  хіпі – це протест тому, хто чинить неправильно і підло.  Мені от захотілось розбити вітрину  чи перевернути  смітник на знак протесту суспільству і я це робив. Якщо суспільство живе у корупції і постійно обманює людей, то чому я не можу таким чином висловити своє невдоволення ? Коли я відкрив для себе цю субкультуру, а було це у  69 році, я  просто божеволів.  Уявіть собі, що в ті роки  повсюди сіра маса, усі в однаковому одязі, з однаковими думками та гаслами та мисленням. Я не міг терпіти це.  А тут  раптом люди- хіпі –  у кольорових штанях, з  квітами у волоссі, з музикою  та з власною думкою.  І знаєте, тоді наш внутрішній стан був таким, ми що просто кайфували. Якось  з хлопцями пішли в магазин і знайшли там дуже гарну кольорову тканину. Кажу до хлопців: «Берімо  її !»  І байдуже,що тканина була не для штанів, нам же в ній виступати потрібно було. Ми тоді краватки всілякі кольорові, квітчасті пошили і тішились з того усього як діти.  Бо хіпі – це діти миру. Хіпі – це релігія . Існує  низка  людей, котрі  і донині сповідують цю релігію.

«Моя церква  має дуже багато панку»

• Церква святого  Юра, у якій ти живеш, і є твоїм домом сьогодні. Наскільки вона є особливою для тебе ?

• Знаєте, розписи у церкві, котрими я займаюсь вже дуже давно – це власне можна прирівняти до панк-культури.  Взагалі, моя церква  має дуже багато панку. От  якщо придивитись на  її стіни, то можна знайти безліч цікавих малюнків, навіть камасутру теж. ( Голосно сміється).  А ще там є такий особливий розпис, де Адам б’є  Єву. Я якось сфотографував  його і опублікував на Фейсбуку, пишучи жартома:  «З Восьмим березня».  Комусь не сподобалось це, хтось  міг сказати, що це занадто, а я просто вбачаю у цьому неймовірну красу, шалену сексуальність. На цьому розписі Єва зображена настільки гарною, що навіть сам Сандро Ботічеллі міг би позаздрити. От вам сучасне мистецтво. До чого я це все веду ?  Справжній художник повинен робити те, що хоче. Бо як тільки мені починають розповідати про канони малювання ікон чи полотен, я відповідаю: «Не розповідайте мені про себе. Я захотів – так і зробив». Бо ти є господарем  свого часу і того, що навколо нас. Недавно відбувся фестиваль «Плащ Юра» і мені все одно, як сприйняли його дрогобичани, бо для мене це була велика приємність побачити у Дрогобичі художників зі Львова, Ужгорода та Дрогобича, з котрими ми знаємось і давно дружимо. А взагалі ідея фестивалю  належить моїй Тані.

«Справжній художник повинен робити те, що хоче. Людина інколи не розуміє, наскільки сильно  вона  сама себе зв’язує»

• Розкажи кілька слів про свою роботу в Академії мистецтв?

• В академії мене ненавиділи, тому що я не розумів що таке «блат».  Своїм студентам я говорив весь час:  «малюй так, як хочеться, не повторюй за іншими, не копіюй, малюй від себе».  Я міг принести з собою пляшку пива і  пити на парах. Можливо, це не дуже педагогічно, але в той момент мені просто так хотілось, і я це робив. І таким було моє єдине правило для студентів : «Малюй,що хочеш і тоді це буде круто.» Людина інколи не розуміє, наскільки сильно  вона  сама себе зв’язує. В мистецтві людина має бути птахом : спочатку підлетіла , а потім розігналась і полетіла.  А взагалі я дуже любив своїх студентів і  намагався вчити їх не бути сірою масою. Бо в першу чергу я є противником масової культури.

«В мистецтві людина має бути птахом : спочатку підлетіла , а потім розігналась і полетіла.»

• За кожним великим і геніальним чоловіком стоїть жінка, котра постійно говорить йому : «Забери свої фарби з дому і нарешті наведи лад». Що найчастіше говорить Таня Думан Левку Скопу ?

• Багато всього говоримо, але сваримось страшенно. Навіть якщо разом щось робимо, то теж сваримось. Якщо Левко щось задумав – я не дивлюсь  і  навпаки.  Особливо, якщо йдеться про експозицію. Завжди сперечаємось, в якому місці повинна бути картина. Ох, і сваримось

Левко перебиває сміх Тані  і додає:

• Є така парадоксальна штука, що людина завжди сварить іншу людину за щось. Від своєї Тані я дуже хочу книжку, або власну виставку і постійно їй про це тлумачу, вона талановита і справді фахівець у своїй справі. Вона чудово орієнтується у сакральній культурі та в іконописі. І  говорю я це не лише тому, що вона моя дружина, але в першу чергу, тому, що вона дуже мудра жінка.

• Які слова тебе, Левко, найчастіше дратують?

• Слово «канон». Воно зараз дуже спотворене.  Ніхто не вправі нам диктувати згідно з якими канонами жити, бо тільки ми творимо свої власні канони життя.

• Хто з вас займається кухнею? Хто готує сніданки, обіди, вечері, хто приносить каву зранку ?

• От Таню я весь час намагаюсь зранку пробудити, а вона мені каже : «Не прокинусь, поки не завариш кави». Я приношу каву, а вона далі спить. Ох і хитрунка.  А ще, коли Таня, зранку мені каже : «Хочеш пластівці з молоком ?» Я  відповідаю, що хочу, бо розумію, що іншого вибору у мене на той момент немає

• Левку, тебе знають як людину дуже різну. Письменник, музикант, художник. Не знаю навіть з чим тебе найкраще уособлювати.  Найкраще ти сам себе можеш зрозуміти. Який ти ?

• Мене дуже багато критикують в усіх аспектах, але водночас  і дуже багато хвалять. І це все якось збалансовано. І знаєте, коли я чув постійну критику у свій бік, я дійшов  висновку,що я геній. Я ж можу все:  вірші писати, малювати, творити музику, люблю перекладати. Хочу дещо по Бруно Шульцу перекласти, або вкотре зробити йому виставку. Не знаю. От мені в тій хвилині  хочеться те  чи се, і я це роблю. Люблю на базарі забирати ящики, потім розбирати їх, ритись на секонд-хенді, щось з того всього ліпити  і найголовніше – кайфувати  як дитина. І я роблю це постійно, бо мені в кайф. І якщо те, що я творю,  сподобається  бодай одній людині – отже все нормально. Інколи пишу дурнуваті вірші, без змісту і взагалі без нічого, але це я такий, як є. Це я голий. Бо кожна людина повинна бути голою і робити що хоче. Це найголовніше правило. Але не зраджуй собі ніколи.. Якщо в країні війна то і для мене війна. Якщо треба подати руку – я подам. Якщо треба втрутитись у випадкову сварку на вулиці і стати на бік жінки чи дівчини – я це зроблю. І це нормально. Не потрібно такі вчинки називати «героїчними».

«Кожна людина знає, що вона бреше, але  дуже часто говорить : «Ну я не міг інакше поступити. Я не розумію таких»

• Левку, ти самобутня і вільна людина. В Академії мистецтв ти не хотів бути підлабузником. Тому і не продовжив там своє викладання. Чи важко жити без студентів зараз?

• Кожна людина знає, що вона бреше, але  дуже часто говорить : «Ну я не міг інакше поступити.» Я не розумію таких. У тебе завжди є вибір і все у твоїх руках, все залежить тільки і лише від тебе.  І, до речі, про підлих: якщо хтось зі мною поступив підло, то я одразу відгороджую від себе таких людей. Бо людина, яка тебе раз підставила, підставить тебе у майбутньому ще  в сто разів сильніше. А студентів я люблю досі, час від часу бачусь з ними і теж продовжую говорити «Роби те, що дійсно хочеш»

«Для мене Бог – позаконфесійний»  

• Надто складною є  тема християнства на Галичині. Люди ходять до церкви, моляться в перших рядах і часто говорять про Бога, проте за спинами  роблять те, що не личить християнину. Якою є твоя релігія ?

• Те, про що ти кажеш – це власне і не є християнство, бо це атеїзм. Коли я малюю свої ікони, то бачу ангелів. Я можу піти до церкви коли завгодно, коли схочу, можу піти до костьолу. Бо  християнство – це коли ти з Богом віч-на-віч. А на публіку бити поклони щонеділі чи йти першим до сповіді – це атеїзм.

• Таню, а для тебе віра і релігія ? Це одне і те саме, чи ти розмежовуєш ці поняття?

• Віра – це справді щось дуже особисте. А релігій є дуже багато. Релігії можна аналізувати, співставляти, але сповідувати віру, свою власну, ту, у котрій ти відчуваєш свою щирість і правдивість з Богом.

• Левку, а яким є для тебе твій Бог ? Чи можеш ти собі Його уявити?

• Для мене Бог – позаконфесійний.  А взагалі щодо християнства, всі ідоли колись були і в церквах. Тому не зовсім правильно вважати, що християнство перемогло язичництво. Дохристиянство перейшло у християнство дуже плавно і залишився лише культ жінки. Ось приклад. Я малюю десять ікон, дев’ять з них  – це образи Богородиці і один образ  Ісуса Христа. Дев’ять Богородиць купили, а Ісус залишився у мене. Це показує те, що Матір Божа  для нас є культовою.

«А я маю все. Я маю світ і можу  робити з ним, що хочу»

• Левку, ти б міг бути одним з найбагатших художників не лише України, але і цілої Європи. Чому ти досі не розбагатів?

• Я –  найбагатший. Знаєте, є художники, котрі хочуть слави, хочуть грошей, визнання, потім вони це досягають і у певний період життя, але лише тому що, зраджують самим собі. Ну от музикант, наприклад. Йому скажуть написати пісню. Він співатиме її все життя  і матиме безліч грошей. Але ви і уявити не можете, який сум відчуватиме отой бідний музикант, котрий все життя товчеться на одному і тому ж. Скільки разів мене запитують : «Левку, ну чого ти постійно щасливий» ?  Хтось розказує мені, що купив собі нову, машину чи дім. А  для мене – це все несуттєво.. От сидимо ми зараз разом – нам класно, ми кайфуємо. І я не знаю як це інакше можна назвати як не багатством. А я маю все. Я маю світ і можу  робити з ним, що хочу. Навіть якби я сидів десь у в’язниці, я все одно би малював, грав на гітарі, творив те, що хочу собі у кайф.

• Якби у вас з Танею була б можливість поїхати кудись і залишити Дрогобич, ви б поїхали ?

• Є така приказка у євреїв : «Батьківщина там, де добре». Мені тут добре, то для чого мені ліпше ? Якщо мені просто добре і все. Але я багато мандрував і мені зрештою може бути всюди добре, я не є надто вибагливим, але власне коли є якесь інше товариство з іншою ментальністю, я  себе почуваю не зовсім комфортно.

• Своїм рідним містом вважаєш Дрогобич чи Львів?

• Україну. І дуже люблю Схід. Зараз дуже хочу до Краматорська, до Станиці Луганської. Там є частина мого серця. Але і тут  Дрогобичу теж належить моє серце. І якщо мене спитають, за що я  люблю Дрогобич, я кажу, що дівчата ту красиві, бо як тільки почну говорити, що люблю церкву у якій живу, мене не зрозуміють.

• Таню, чи ревнуєш ти Левка?

• Дуже ревную, але терплю

• Що робить тебе щасливою,Таню ?

• У нас з Левком розуміння щастя дуже схоже і це власне та причина, чому ми разом. Мені від життя багато не треба, бо я маю все,що люблю  і люблю все, що маю.

• А розкажи, як ви познайомились з Левком?

• Спочатку я побачила його на знімках,  це була  знаменитість в академії. Я була його студенткою.

• Левко, а що тобі найбільше подобається у Тані ?

• Її мудрість і розум. Вона ще в часи студентства виявила  блискучий талант науковця. Я люблю подискутувати з мудрими людьми. Таня саме така.

• Якими були твої вчителі для тебе, Левку ?

• У мене такий характер, що вчителів я сам вибирав коли хотів чогось навчитись. Ось наприклад хотів наукою займатись і я займався нею. В усіх  предметах я нагло йшов до вчителів і шукав для себе того, хто б навчив мене.

«В дитинстві я робив що хотів, бо я сам собі його вибирав»

• Левку, розкажи будь ласка, яким було твоє дитинство?

• В дитинстві я робив що хотів, бо я сам собі його вибирав. Ми тоді створили рок – групу. Ми співали, танцювали. Взагалі тоді музика була нашою релігією. Пригадуєш, як Джон Ленон сказав, що він популярніший за Ісуса Христа. Але тоді це була правда. Бо якщо повернути час назад і когось  з моїх ровесників спитати ким для тебе був «Джон Ленон» чи  «The Beatles»  то  кожен би відповів, що вони були рівноцінні релігії.  Ще я любив  слухати  багато польської музики.  Ми дуже багато виступали і від цього по-доброму божеволіли, а взагалі  безліч  гарних споминів залишилось.  Сьогодні часто згадую ті моменти і продовжую слухати музику, котра подобається. Я ще джаз люблю. Але люблю з дуже мінімальним складом групи. Взагалі джаз і рок – одне і те ж саме. Бо і в джазовій музиці, в роковій присутня імпровізація.

«Взагалі джаз і рок – одне і те ж саме. Бо і в джазовій музиці, в роковій присутня імпровізація.»

Поки ми розмовляємо, Левко мимоволі робить зі мною селфі, весь час повторюючи: « Ми все-таки гарніші, то  просто телефони такі недобрі зараз». Правда селфі-портрет  у нас з Левком і Танею справді чудовий вийшов. «Але селфі треба робити навпаки, тоді чіткість кращою буде» – продовжує Левко.

• Чи здатний ти на те, щоб  вдарити когось?

• Так, але лише тих можу вдарити,  хто не шанує честі. Чи своєї чи іншої.

Завершуючи нашу теплу бесіду, я наостанок у Левка запитую:

• Левку, а які жінки тобі подобаються найбільше ?

• Ті, що поряд. І квіти мені теж подобаються, ті, котрі я бачу в цю хвилю.

Єва РАЙСЬКА, Медіа Дрогобиччина №2 (16) від 26 травня