У Дрогобичі волонтерська група жінок пошила понад 2 тисячі балаклав для ЗСУ

Сьогодні 100 днів, як триває війна… Війна, яка забрала у наших співвітчизників на сході рідні домівки, зруйнувала десятки тисяч життів та поселила неспокій, відчуття болю, страху та співпереживання у душах всіх, кому болить Україна. Але цей страх не скував нас, із перших днів російської агресії небайдужі громадяни кинулися в пошуку – як і чим можна допомогти армії, як бути корисним своїй Батьківщині. І уже в перші тижні стало зрозуміло, що наші захисники мають потребу в амуніції, держава не змогла забезпечити їх в належній кількості, тож за це взялися люди доброї волі.

Одним із осередків, який взяв на себе місію із забезпечення наших воїнів балаклавами, стала швейна майстерня кафедри професійної та технологічної освіти ННІФМЕІТ Дрогобицького педуніверситету під керівництвом майстра виробничого навчання Лесі Василівни Савки. І так склалося, що у волонтерській групі задіяні не тільки наші дрогобичанки, але й, що важливо, жінки із числа внутрішньо переміщених осіб. За час діяльності вдалося не лише пошити понад 2 тисячі балаклав та понад 300 футболок, але й згуртувати в єдину дружню спільноту представників із різних куточків України, зокрема і з українського Донбасу. А ще така команда виявилася ефективною в плані налагодження комунікації, логістики та забезпечення необхідним матеріалом.

Леся Василівна запросила нашу журналістку, щоб розповісти про роботу волонтерської групи та про її учасниць зокрема, бо роль кожної жінки в цьому процесі виявилася важливою. Далі пряма мова Лесі Василівни.

Мабуть, у перші дні війни для кожного з нас головним було запитання: що можна зробити, щоб якомога швидше припинити цей жах. Як пригадую, майже всі знайомі залучалися до плетіння маскувальних сіток, ліплення вареників, приготування канапок для тероборони…

Директор ННІФМЕІТ Юрій Михайлович Галь запропонував мені організувати на кафедрі пошиття балаклав, залучаючи до цієї роботи охочих із числа внтурішньо переміщених осіб, яких тимчасово було поселено в університетському гуртожитку №5. З цього моменту у швейній майстерні кафедри технологічної та професійної освіти почала формуватися волонтерська група. Виникли питання з забезпечення тканин, ниток, відповідного обладнання, залучення людей. Більш ніж 30-річний досвід роботи на посаді доцента кафедри дозволив за кілька днів вирішити базові потреби. А далі настрій людей, які долучалися, розвивав нашу спільну справу.

Висловлюємо щиру подяку власникам ТОВ “Мак” п.Івану та п.Ользі Максимів (виготовлення трикотажного одягу та комп’ютерна вишивка) за надані якісні матеріали для виготовлення балаклав та підкасників. За час роботи волонтерської групи їх було передано у різні бригади ЗСУ понад 2000 шт. І надалі розраховуємо на їхню допомогу.

Дуже важливо розповісти про учасниць волонтерської групи, без яких така діяльність була б неможливою.

Кардаш Наталія, головний спеціаліст відділу освітніх програм державної служби якості освіти України. Наталія дрогобичанка, вона закінчила наш педуніверситет за спеціальністю технологічна освіта. Зараз живе і працює у Києві, через війну приїхала у рідне місто. Позитивна, цілеспрямована, енергією заряджає всіх. Саме Наталя координує відправку виготовлених виробів через волонтерів на фронт, підсилює мотивацію для швидшої роботи. А її донечка Анна пригощає нас смачними кексиками.

Разом з Наталею до нас прийшла Федотова Алла, фахівець організації дозвіль м.Києва. Сьогодні п.Алла з родиною проживає у гуртожитку №5 як тимчасово переселена. Маючи досвід роботи на промисловому швейному обладнанні, п.Алла з перших днів роботи волонтерської групи виставила високу планку у швидкості виконання швейних операцій завдяки правильно організованому місцю праці. Намагаємося тримати завданий нею темп роботи.

П.Любов Тузинська знайшла прихисток у Дрогобичі, евакуюючись з дітьми з Гостомеля, де ворожі ракети зруйнували її оселю. Продовжуючи працювати дистанційно головним бухгалтером, пані Люба не пропускає жодного дня роботи швейної майстерні. Бачачи недостатність швейного обладнання, п.Люба без зволікань і зайвих обговорень придбала оверлок, за яким сьогодні незмінно працює. Мріє пошити синові сорочку та вишити собі та  донечці вишиванку. “Ось одягнемо хлопців у наші футболки – і війна закінчиться, а все буде ще кращим, аніж було”, – переконана пані Люба.  Оптимізм і цілеспрямованість цієї жінки вражає.

Особливий колорит у групу привносить п.Ольга Вараниця з Донбасу, сусідка по гуртожитку з п.Любою Тузинською. У майстерню прийшла із словами: “Шити не вмію, але готова хоч прибирати чи мити підлогу. Що можете мені довірити?”. Сьогодні вона вдячна за те, що потрапила у колектив однодумців, яких об’єднує зацікавлення рукоділлям, мистецтвом, зокрема народним. І хоча основна мета групи – допомога нашим захисникам та захисницям, у майстерні відбувається цікаве спілкування людей різних регіонів України.

За ініціативи доцента Надії Іванівни Кузан було організовано поїздку в етнокомплекс “У дворі” с.Підгородці, де господиня п.Люба Кузик після змістовної і цікавої екскурсії почастувала всіх бойківським хлібом на заквасці та паленичками з капустою. Також під керівництвом Надії Іванівни ми брали  участь у святкуванні Дня вишиванки в Дрогобичі.

Диняк Ірина, працююча пенсіонерка. Пані Ірина – згусток енергії, позитиву, джерело ідей. 10 років тому п.Ірина захотіла вишити власноруч сорочку із символікою Дрогобиччини. Так вона стала ученицею Мирослави Кот (Заслуженої майстрині України, почесної громадянки Дрогобича, засновниці першої в Україні кафедри, яка розпочала фахову підготовку майбутніх вчителів обслуговуючих видів праці). І після смерті п.Мирослави Ірина Диняк продовжує гуртувати довкола себе членкинь вишивального клубу. Сьогодні їхні зустрічі відбуваються за загальною справою – допомогою ЗСУ. Поряд з Іриною працюють п.Оксана Пастернак — інженер-викладач будівельних дисциплін у ПТУ №19, п.Анна Гербяк, п.Катерина Cоколович, п. Марія Гавдяк, п.Оксана Рипяк. П.Оксана Пастернак за прикладом п.Люби придбала оверлок, про який давно мріяла, і зараз працює на ньому у волонтерській групі.

Веждел Ярослава, методист ННІФМЕІТ. “Коли почалася війна, всі тимчасово залишились без роботи і ми з подругами вирішили організовуватися для допомоги фронту: ліпили вареники, збирали передачі волонтерам. Зараз у вільний від роботи час приходимо у швейну майстерню, адже основи шиття вивчала, навчаючись в університеті. Приємно працювати нарівні поряд із своїми викладачами. Працюю з думкою, що у наших виробах хлопцям буде тепліше і комфортніше.”

Заліська Ірина, секретар кафедри технологічної та професійної освіти. На запитання, чому вона тут у волонтерській групі, Ірина відповіла, що намагається чим може допомогти нашим хлопцям, наблизити хід подій до перемоги. Всі хочуть миру і часу, коли можна просто насолоджуватися спілкуванням з дітьми, милуватися вирощеними квітами, мріяти про майбутнє.

Макарець Ольга, старший лаборант кафедри технологічної та професійної освіти. На запитання, що б вона хотіла, окрім перемоги, відповіла, що дуже хотіла б, щоб змінилося відношення людей із східних областей України до жителів західних регіонів. Щоб люди, які найбільше постраждали від війни, змогли повернутися у свої домівки і Україна стала цілісною з українською мовою спілкування.

Окрема гордість нашого колективу п.Михайло Дашкевич, кравець верхнього одягу. У наш колектив він зайшов із словами “Запишіть мене у волонтери, буду вельми вдячний”. Працює п.Михайло вдома на власному обладнанні. А, приносячи виготовлені вироби, щоразу дякує за можливість долучитися до допомоги ЗСУ.

Долучилися до роботи волонтерської групи викладачі ДДПУ Н.І.Кузан, Г.Л.Гром, Л.І.Комарницька Л.І., Г.Л.Ліщинська-Кравець, Г.М.Мельник, О.А.Логвиненко, випускники Леся Шуфлат (викладач Бориславського медучилища), Леся Яворська.

Надія Іванівна Кузан переконана, що пошиття балаклав для армії – це не тільки корисна справа на благо наших захисників, а ще й національне-патріотичне виховання для студентів. Тому під час організації дистанційного навчання  Надія Іванівна включає камеру та з різних ракурсів демонструє студентам технологічний процес в дії. При можливості у вільний від проведення занять час долучається до безпосереднього виготовлення елементів амуніції для захисників. А також дбає про наш настрій та спілкування, щоб попри напружену роботи ми пообідали та набралися сил для подальшої роботи.

Ми також щиро дякуємо доценту Юрію Павловському за матеріальну підтримку нашої волонтерської діяльності.

Висловлюємо подяку п.Мирославі Короташ, зусиллями якої отримали кілька рулонів тканини, з якої виготовляємо футболки для наших поранених захисників, які перебувають на лікуванні.

Зі свого боку хотілося б бачити більше зацікавлення і підтримки з боку керівників університету. На даний час майже всі питання організації матеріалів, обладнання та розподілу виготовлених виробів волонтери вирішують самотужки через особисті зв’язки, оскільки бракує скоординованої роботи інформаційного центру.

До роботи групи можуть долучатися всі охочі, вміння працювати за швейним обладнанням вітається. Всім будемо раді.

Над матеріалом працювали Віра Чопик та Леся Савка

Фото Віри Чопик та надані Лесею Савкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *