Хто винен і що робити?

Катастрофа на Стебницькому “Полімінералі”

У статті “Останнє попередження для Трускавця, – що ж буде далі у світлі катастрофічного провалу грунтів у Стебнику?”, опублікованій на порталі “Трускавецький Вісник”, колишній керівник “Полімінералу” Зеновій Варивода відповідає на три запитання: Що сталося? Чому так сталося? Що далі буде?  Зрозуміло, що на перше питання відповідь ми вже знаємо: “Стався колосальний обвал грунту в районі виробіток рудника №2 Стебницького «Полімінералу», а саме – на карстовому утворенні”, – пише пан Зеновій. А ось з двома іншими – не все так просто.

Отож, чому так сталося? Після Бухарестського землетрусу в Румунії у 1978 році відбулася зміна гідрологічного режиму рудника. Його почала заповняти прісна вода, яка є вбивчою для соляних родовищ.

Зеновій Варивода: “З 01.01.1988 р. рудник був зупинений і перебував на стадії консервації. З метою подальшої утилізації цих вод (фактично – вже розсолів, бо води, поступаючи з поверхні, насичувались солями, розчиняючи шахтні породи), було споруджено дослідно-промислову установку закачки їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в с. Кавсько Стрийського району. Виконання розроблених заходів дозволяло вберегти рудник від загибелі, тобто затоплення. Після зупинки збагачувальної фабрики «Полімінералу» на реконструкцію, виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи (зокрема, з перехоплення і відкачки  вод). Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди – більш як 100 млн. тн. – до наступної експлуатації…

Однак, з 2002 р. ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії, приймається рішення про «мокру» консервацію рудника, а фактично – його затоплення. Чому говоримо про «надуманість» приводу? А тому, що періодичні відключення електроенергії були і до того, зрештою, вони були завжди і мали плановий характер (енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь). До того ж, на руднику була передбачена система ємностей «зумпфів», яка акумулювала води, що поступали в копальню, і мала, як мінімум, трьохдобовий запас по об’єму. Відкачка вод з копальні проводилась, як правило, не безперервно, а після заповнення зумпфів, щоб забезпечити оптимальну роботу насосів. Отже, справа тут, очевидно, в іншому – елементарному недбальстві і відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт. Або, простими словами, – не зауважили, як переповнилися зумпфи, і вода самопливом почала заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно – затопило 5-й та частину 4-го горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея «мокрої» консервації: мовляв, як воно вже топиться, то давайте  узаконимо цей процес, щоби не нести відповідальності, тобто затопимо – і кінці у воду. І, о диво, таке рішення блискавично приймається, не чекаючи на жодне хоч би більш-менш розумне обґрунтування. Ті  самі люди, які ратували і обгрунтовували необхідність сухої консервації,  раптом «прозріли» й проголосували за «мокру» консервацію, а фактично – за ліквідацію рудника (термін «мокра консервація» вигадали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідовувати копальні, де ще є невідроблені запаси сировини). Це стало можливим ще й тому, що у “мокрій консервації” були зацікавлені інстанції, які мали до цього відношення. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України. Здавалося б, поважна установа, до сфери управління якої входило підприємство «Полімінерал», мала б зробити все від неї залежне, щоб галузь працювала та розвивалася. Але ж ні – під проводом Міністерства галузь успішно припинила своє функціонування. Немає вже ні Яворівської, ні Роздільської «Сірки», через рік після «Полімінералу» припинив свою діяльність калійний завод «Оріана» в Калуші… Чи ж не дивно це? Кому це вигідно ? Відповідь тут до банального проста – російським та білоруським виробникам, які стали монополістами на українському ринку (а ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5-2 млн. тн. в рік). Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна «поважна» установа – Львівський науково-дослідний та проектний інститут «Гірхімпром». Установа, яка мала б першою волати на захист вітчизняного виробника, навпаки, легко штампує сумнівні проектики, успішно на цьому заробляючи. Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію, ніяк не реагуючи на відвертий “дерибан” бюджетних грошей.

Дана ситуація у Стебнику призвела до вкрай загрозливого стану.  Результат – безконтрольне затоплення.  Те, що цей процес є саме неконтрольованим, підтвердила знана німецька фірма UTEC, яка в 2010-2013 рр. під егідою Львівської облради проводила тут моніторинг за рахунок європейських коштів. Ця ж компанія, усвідомлюючи всі ризики, які несе за собою бездіяльність підприємства в плані контролю за ситуацією, ще в березні 2017 року звернулася до тієї ж Львівської облради з пропозицією вести такий контроль за рахунок Німецького фонду допомоги Україні. І що ви думаєте? Минуло 6 місяців, а реальних зрушень з українського боку так і немає… Постала можливість техногенної катастрофи – катастрофічний обвал грунту в районі підземного карсту.

Можна ще довго перелічувати втрати від такої діяльності, але головний висновок із цього очевидний.

Абсолютно свідомо за рахунок Держбюджету знищено :

– рудник із запасами калійної руди 100 млн. тн, – такий випадок – унікальний у світі;

– інфраструктуру підприємства – як транспортну, так і енергетичну;

– унікальну дослідно-промислову установку в с.Кавсько. і т.д…

В результаті, так і стоїть заповнене вщент хвостосховище, вміст якого, згідно з проектом мокрої консервації, мав би бути переміщений в його підземні виробітки Рудника №2.

Нічого не змінилося і з приходом нового власника у 2013 р. Відповідно до угоди купівлі –продажу між ФДМ України та компанією «Райз», яка належить відомому олігарху п.Бахматюку, покупець зобов’язувався виконувати власним коштом природоохоронні заходи та інвестувати 1 млрд. грн. у відновлення підприємства. І що, хоч щось зроблено? Нічого! Абсолютно.

Усе це й привело до обвалу грунту в районі карсту Рудника №2. Обвалу, про можливість якого попереджали вже декілька років, практично з часу виникнення самої ідеї мокрої консервації. Та реакції – ні від органів влади, ні від контролюючих органів – жодної!

Що буде?

Як і зазначалось у попередженнях, обвал поверхні може бути набагато сильнішим від того, що стався, і може спричинити ще сильніший поштовх. Під землю підуть автомобільна дорога до Трускавця, лінії високовольтних електропередач (110 і 220 кв), водогін до Дрогобича, мотель .

Обвал приблизно по лінії «Новоутворений провал – с.Модричі» обов’язково буде – процес пішов. Зупинити його вже неможливо! Головне завдання сьогодні – мінімізувати його наслідки, бо в гіршому випадку, вони можуть призвести до зміни гідрологічного режиму в регіоні, що тягне за собою загрози мінеральним водам Трускавця і гірничим виробіткам Рудника №1 «Полімінералу» (вони розташовані безпосередньо під житловою забудовою м.Стебник), залпового викиду високомінералізованих вод в мережу р.Дністер, а також загрозу руйнації дамби хвостосховища з аналогічним результатом – повторенням аварії 1983р.”

 

Який стан справ зараз і хто ж винен?

У своїй статті пан Варивода згадує нового власника, який у 2013 році придбав це підприємство. Зрозуміло, що власник, який уже близько чотирьох років володіє підприємством,  відповідає і за наслідки, які з цього виходять.  І він теж повинен нести на відповідальність за цю трагічну подію.

4 жовтня ЛОДА опублікувала результати обстеження, яке провели науковці НУ «Львівська політехніка», Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу та ТзОВ «Інститут «Гірхімпром». За результатами обстеження, причиною просідання земної поверхні є невиконання заходів консервації рудника № 2 ПАТ «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал», що спричинило руйнування ціликів та утворення провалу.

А хто власник?!

Засновником (за останні роки підприємство декілька разів змінювало свою юридичну форму на назву) ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “СТЕБНИЦЬКЕ ГІРНИЧО-ХІМІЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО “ПОЛІМІНЕРАЛ” (остання “редакція” назви) є БАХМАТЮК ОЛЕГ РОМАНОВИЧ – бізнесмен, мільйонер, латифундист*. Основні напрямки діяльності – агропромисловий комплекс, харчова промисловість. Його ще називають “яєчним королем” України.

Відповідно до інформації порталу “Youcontrol.com.ua”, пан Бахматюк має відношення до 100 юридичних осіб в Україні! Власником 93% акцій Стебницького калійного заводу є ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ЗОРЕМА ВЕСТ”, яке належить до групи компаній “Укрлендфармінг”, і ключовою особою в цьому холдингу є пан Бахматюк. Цікаво, що в четвертому кварталі 2015 року ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО “КОМПАНІЯ “РАЙЗ” (теж належить Олегу Бахматюку) продало компанії “Зорема Вест” Стебницький калійний. Тобто, пан Бахматюк фактично сам у себе купив це підприємство.

Під час цього процесу “постраждали” зобов’язання щодо екології, які дав попередній власник… Нові зобов’язання, уже “нового” власника, зафіксовані у Мировій угоді, затвердженій Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 у Справі № 910/32312/153а.

Завдяки Мировій угоді, “Полімінерал” змінює дати виконання взятих на себе зобов’язань. Тим самим “провернуто схему”, яка дозволяє вберегти себе від реприватизації за невиконання інвестиційних умов.

У природоохоронній діяльності, порівнюючи нові та старі зобов’язання, стає очевидним неможливість реалізації проекту консервації рудника №2 за власні кошти. У свою чергу, Мирова угода затверджує розроблення нового проекту консервації за дорученням Продавця. Можливо, укладання Мирової угоди, перепродаж, зобов’язання у новій редакції  і т.д. мали на меті отримати змогу дофінансовуватися з коштів бюджету на природоохорону і консервацію Рудника №2?  Таку схему “прокрутили”?..

Також пригадується скандал, коли на підприємство не допустили екологічну перевірку. Є навіть рішення суду, яке заборонило Екологічній інспекції здійснювати перевірку підприємства. Це трапилося у 2015 році. Власником тоді був пан Бахматюк. Можливо, Інспекцію не пускали, бо власники та керівництво “Полімінералу” чітко усвідомлювали: жодних природоохоронних заходів на підприємстві не виконується.

І ось минуло кілька років. Шахта почала руйнуватися, створюючи загрозу для нормального функціонування цілого регіону…

****

Тема провалля та Стебницького “Полімінералу” потрохи починає втрачати топові позиції…

Чиновники рапортують про проведені наради, про кошти, які заплановано виділити, переконують, що турбуватися не слід, а ситуація “залишається під контролем”. Депутати пишуть звернення до президента, а люди вже “переключилися” на інші проблеми. Навіть охочих подивитися на провалля щоразу стає все менше…

Наприклад, подорожчання вартості проїзду в маршрутках міжміського сполучення зараз людей цікавить, мабуть, більше… Про Калійний, можливо, знову забудуть… Але чи забуде прогресуюче провалля про нас? Одного ранку, можливо, ви знову відчуєте поштовхи… Знайте: це родовища нагадують про себе. А прямуючи до  Трускавця, проїжджаючи повз “кратер”, пам’ятайте, що небезпека може бути не лише на дорозі, а й під нею…

 

*Латифундист – заможний власник великої земельної ділянки (прим. ред.)

 

Олег Дьорка, Медіа Дрогобиччина №12 (26) від 20 жовтня

(за матеріалами статті З. Вариводи “Останнє попередження для Трускавця, – що ж буде далі у світлі катастрофічного провалу грунтів у Стебнику?”)

Читайте також:

Впала шахта. Що далі буде? Відео – інтерв’ю із Зіновієм Вариводою, колишнім директором «Полімінералу»

Спочатку землетрус, а потім – провалля? Чи з точністю до навпаки? У Стебнику встановили локальну сейсмічну станцію 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *