Як «законно» не платити податки, Або Судді Вам у поміч!

Коли ми лише планували цю публікацію, було вже зрозуміло, що стикнемося з цілим рядом законно-незаконних  казусів і порушень. Однак, щоб було аж так?!

Ми «перелопатили» безліч судових рішень,процесуальних документів і зараз можемо чітко сказати – нам потрібна не просто якісна судова реформа, реформа прокуратури, чіткі зміни в законодавстві і т.д. Нам потрібен новий суспільний договір. Бо так тривати більше не може.

Далі – про все за порядком.

 

Трохи цифр

Під час підготовки статті було промоніторено 3118 рішень Дрогобицького міськрайонного суду на предмет прийняття ним  так би мовити, дивних рішень, а також 355 Ухвал про визнання мирової угоди.

Зазначені Рішення були відібрані з Єдиного державного реєстру судових рішень за ключовими словами  «визнати  право власності».

Зазначені 355 Ухвал були відібрані за ключовими словами «визнати мирову угоду».

Рішення відбирались за період з 01.01.2010 року до 25.07.2017 року.

Принагідно варто зазначити, що було опрацьовано Ухвали і Рішення, які внесені в ЄДР. Однак, є випадки, коли в силу різних обставин судді рішення до реєстру не вносять.

Внаслідок попереднього дослідження виявлено  124 рішення, які мають ознаки протиправності.

Їх можна згрупувати за предметом регулювання, як такі, що направлені на:

  1. Заволодіння комунальним майном;

  2. Протиправне визнання власності на самочинне будівництво;

  3. Протиправне визнання договору купівлі/продажу;

  4. Протиправне заволодіння приміщеннями загального користування;

  5. Протиправне заволодіння чужим майном.

Внаслідок попереднього дослідження виявлених 355-ти Ухвал, виявлено 82 з них, які мають ознаки протиправності.

За вище наведеним  класифікатором можемо поділити їх на:

  1. Визнання права власності на самочинне будівництво;

  2. Визнання Договору купівлі/продажу;

  3. Заволодіння комунальним майном;

  4. Заволодіння приміщеннями загального користування.

 Однак це лише цифри, спробуємо вникнути в суть.

МАФи – як «символ» міста

Із 124-х виявлених Рішень, 65 (понад 50%) стосуються … МАФІв. Тому на них зупинимося детальніше.

Проблеми, пов’язані з незаконним використанням комунальних земель під час вирішення питань зі встановлення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, характерні не лише для Дрогобича, а й для багатьох територіальних громад в Україні загалом.

Однак у Дрогобичі часто трапляються непоодинокі випадки застосування таких механізмів передачі земельних ділянок для розміщення тимчасових споруд, які не витримують жодної критики стосовно їхньої відповідності нормам чинного законодавства. Розробники протиправних моделей землекористування переслідують різні цілі, серед них – обійти чітко регламентовані законом процедури та отримати можливість уникнути конкурентних способів набуття права землекористування, які, зазвичай, є складними, затратними та довготривалими.

Так, посадові особи Дрогобицької міської ради свого часу застосовували і дотепер продовжують практику укладення договорів встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасових споруд з метою провадження підприємницької діяльності. Предметом такого договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію певною площею (об’єкт благоустрою), на якій буде розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності. За цим договором одна сторона «Сервітуарій» (суб’єкт підприємницької діяльності) переслідує мету отримати в платне користування частину земної поверхні та розмітити на ній тимчасову споруду (зазвичай, це кіоск або павільйон, який використовуватиметься для здійснення підприємницької діяльності, у більшості випадків, це торгівля, побутове чи соціально-культурне обслуговування). Інша сторона – «Власник» (виконавчий комітет) переслідує мету отримати за користування такою частиною земельної поверхні економічний інтерес – кошти за користування ділянкою.

Протиправність такої моделі землекористування, перш за все, ґрунтується на правовій категорії «сервітут», поняття якого встановлено статтею 401 Цивільного кодексу України: “Право користування чужим майном, яке може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом”. Виходячи зі змісту цієї норми, сервітут встановлюється виключно щодо нерухомого майна, тобто на земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. У той час, як за договорами, що укладалися виконавчими органами Дрогобицької міської ради, сервітут встановлюється стосовно такого об’єкта як «територія», що явно суперечить Земельному та Цивільному кодексам. З цього випливає, що частину земної поверхні як об’єкт речового права слід розглядати виключно як земельну ділянку, а значить особисте та строкове землекористування, яке встановлюється за договором, повинно здійснюватись за правилами встановлення земельного сервітуту, поняття якого визначене статтею 98 Земельного кодексу України: « … – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)». Наявність у законі формулювання «право власника або землекористувача земельної ділянки» скеровує нас безпосередньо у галузь земельних правовідносин, а відтак, до застосування норм, встановлених Земельним кодексом України.

Таким чином, укладення договору земельного сервітуту повинно здійснюватись за правилами укладення договорів, пов’язаними з набуттям речових прав на земельну ділянку, а також статті 100 Земельного кодексу України, зокрема, – щодо вимог законодавства щодо державної реєстрації земельного сервітуту в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Повертаючись до визначення поняття «сервітут», встановленого статтею 401 Цивільного кодексу України, можна зауважити, що він, як спосіб речового права на майно, встановлюється у випадках, коли іншими способами не можна задовольнити потреби осіб у користуванні земельною ділянкою, однак розміщення тимчасової споруди можна здійснити на орендованій чи придбаній власником тимчасової споруди земельній ділянці.

Загалом, як роз’яснили правники, надання особам сервітутів для встановлення тимчасових споруд є допустимим з точки зору законодавства і досить поширеним в Україні явищем, однак він повинен встановлюватися виключно стосовно відведеної земельної ділянки на підставі землевпорядної документації, як це здійснюється у багатьох населених пунктах України, і проходити, відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов’язкову державну реєстрацію обтяження земельної ділянки сервітутом.

Натомість, у Дрогобичі, про таке якщо й чули – то тихенько замовчують…

Але йдемо далі. Використання інституту особистого строкового сервітуту на встановлення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, як схеми для обходу конкурентних способів отримання права на землекористування, породжує ще одну проблему. А саме: землекористувач, ігноруючи вимогу договору встановлення земельного сервітуту, здійснює розміщення не тимчасової споруди (або, як називаємо, МАФу),  натомість – будує капітальну споруду; а після завершення будівництва звертається до місцевого суду з метою визнання права власності на неї,  як на самочинно збудовану. При мовчазному сприянні представників міської ради, об’єкт нерухомості переходить  у власність та погоджується право викупити земельну ділянку під цим нерухомим майном. У такий спосіб оминається вимога статті 134 Земельного кодексу України, яка встановлює обов’язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах).

Описані порушення чиняться у поєднанні з іншими. Отримавши право землекористування на умовах сервітуту на земельну ділянку, приміром 20 квадратних метрів, сервітуарій нерідко захоплює значно більшу площу, інколи – у два, у три, а то й більше разів.

Так, один спритний підприємець, отримавши за рішенням Дрогобицької міської ради №929 від 31 січня 2013 рок у сервітут на встановлення тимчасової споруди площею 30 кв.м. на земельній ділянці площею 60 кв.м., спорудив нежитлову будівлю площею 257,1 кв.м. Зазначені обставини були встановлені рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 30 грудня 2013 року у цивільній справі №442/8863/13-ц (суддя Івасівка А.П.),  однак вони не послугували підставою для відмови у позові про визнання на цю споруду права власності. Від представника міської ради заперечень проти позову не поступило, більше того, було подане клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Загалом, внаслідок проведеного моніторингу судових рішень, прийнятих Дрогобицьким міськрайонним судом у період з 1 січня 2010 року по 25 липня 2017 року виявлено 90 рішень, за якими визнано право власності на самочинно збудовані об’єкти нерухомого майна на земельних ділянках комунальної власності, із застосуванням хитросплетених схем.

При цьому, позивачі інколи демонстрували прояви виняткової юридичної творчої фантазії. Наприклад, щоб уникнути залучення органів архбудконтролю до участі у справі третіми особами, позивачі та представники міської ради розігрували партії з поділу спільного майна подружжя (справи №442/8863/13-ц, №442/1382/14-ц суддя Івасівка А.П., №442/7472/15-ц суддя Гарасимків Л.І., №442/2953/14-ц, №442/9577/14-ц, №442/9716/14-ц,№442/1434/15-ц суддя Дубель Р.М.), стягнення коштів за договором (справи № 442/7876/13-ц, №442/8869/13-ц суддя Івасівка А.П., №442/3147/14-ц суддя Гарасимків Л.І.), усунення перешкод в користуванні майном (справи №442/2983/14-ц суддя Івасівка А.П., №442/6044/15-ц, суддя Дубель Р.М.) та інші.

 

4 vs 13: і таке буває

Особливу увагу привертає ухвала від 28 листопада 2013 року про затвердження мирової угоди, винесена суддею Хомиком А.П. у цивільній справі №442/8067/13-ц за позовом чотирьох позивачів до тринадцяти відповідачів про усунення перешкод в користуванні майном та відповідним зустрічним позовом про визнання прав власності, наслідком якої є визнання прав власності на якийсь об’єкт нерухомості, споруджений із порушенням містобудівного законодавства, за кожною зі сторін спору:

–           За ОСОБА_1 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №18, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_2 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №20, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_3 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №21, площею 15,3 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_4 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №22, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_5 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №3, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_6 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №4, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_7 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №5, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_8 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №6, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_9 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №7, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_10 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №8, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_11 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №10, площею 31,0 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_12 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №12, площею 15,1 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_13 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №13, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_14 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №14, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_15 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №15, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_16 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №16, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

–           За ОСОБА_17 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення №17, площею 15,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 11/2.

Спір між сімнадцятьма сторонами було врегульовано в одному засіданні, яке відбулось на десятий день після відкриття провадження. Припускаємо, що жодна сторона на засідання не з’явилась.

Таких та подібних судових рішень, як ми вказали вище, нами виявлено 90. Скільки не виявлено – сказати не можемо, оскільки система пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень є недосконалою. Релевантність віднайдених документів не є стовідсотковою, на запитувані ключові слова пошуковик реєстру може видати рішення, які абсолютно не стосуються запиту, більше того, існує ймовірність умисного невнесення рішень до реєстру.

Підвідомчість? Ні, не чули!

В окремих судових рішеннях очевидними є також наміри зацікавлених сторін у тому, щоб вирішення справи здійснювалось саме Дрогобицьким міськрайонним судом, що також, на нашу думку, може бути істотним порушенням закону, адже, згідно статті 1 Господарського кодексу України, на такі справи поширюється підвідомчість господарських судів. Наші міркування на цю тему підтверджуються тим, що зазвичай сторони у справі є фізичними особами-підприємцями, саме завдяки такому статусу їм і було надано право землекористування за земельним сервітутом чи за договором оренди земельної ділянки. Таким чином, є підстави робити висновок про умисний задум описаних схем з метою обійти очікувані складнощі при вирішення питань в Господарському суді Львівської області. Знеособленість сторін у справі (Сторона_1, Сторона_2 і т.д.) не дає можливості встановити точну кількість рішень, які за проаналізований період приймались із ймовірним порушенням правил підсудності. Нами ж виявлено 92 таких судових рішення.

 

Мирова … схема

Цікаві з позиції юридичної творчості є також і судові рішення, якими можуть прикриватись правочини, покликані врегулювати набуття речового права, наприклад, договори купівлі-продажу, договори дарування, договори розподілу майна тощо. Загальний задум таких юридичних комбінацій, на нашу думку, виглядає так: перше – зекономити на податках, які б слід було сплатити при укладенні цих договорів у встановленому законом порядку та інших видатках, пов’язаних з укладенням такого виду правочинів (витрати послуг нотаріуса, витрати, пов’язані з обов’язковою експертною оцінкою майна тощо); друге – вирішити інші проблемні питання, наприклад, проблему факту наявності самочинного будівництва чи відсутності правовстановлюючого акту.

Знову ж таки, знеособлення сторін у справі та відсутність повної інформації в рішенні чи ухвалі не дає можливості стовідсотково стверджувати про їхню протиправність, але до такої оцінки нас підштовхує зміст рішення чи ухвали та поспішність його прийняття.

Наприклад, у справі №442/6205/14-ц (суддя Дубель Р.М.) у спорі про стягнення заборгованості (хоча, з чого виникла заборгованість та її розмірів судове рішення не відображає), провадження відкрито 14 серпня 2014 року, а 19 серпня 2014 року сторони уже дійшли згоди,  уклавши мирову угоду.

Відсутня інформація про розмір боргу і в ухвалі від 5 грудня 2014 року про визнання мирової угоди у справі №442/9621/14-ц (суддя Дубель Р.М.). При цьому, помирившись, відповідач передав позивачеві в якості погашення боргу земельну ділянку площею 0,0546 га. (кадастровий номер – 4610600000:01:052:0101) за адресою: м. Дрогобич, вул. Володимира Великого, будинок 80/1, а також розміщене на ній нежитлове приміщення площею 363,9 кв.м. Важливим є те, що сторони на четвертий день після відкриття провадження помирились, уклавши мирову угоду.

По наслідках вирішення іншого «спору» (справа №442/8538/14-ц суддя Дубель Р.М.) про стягнення заборгованості у розмірі 250 000 гривень, через тиждень після відкриття провадження була постановлена ухвала про визнання мирової угоди, за якою право власності на нежитлове приміщення площею 49,9 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Шолом Алейхема, будинок 1 перейшло до позивача.

Проста арифметика

Чому сторони вдаються до таких схем – покаже простий розрахунок.

Судовий збір за позовом у цьому майновому спорі повинен був би становити 1%, тобто 2500 гривень.

У цей же час, якби сторони відчужували майно за договором купівлі-продажу, їм  слід було б зазнати наступних витрат: 5% мита, оскільки приміщення не житлове, тобто 7500 грн.; 1,5% – військовий збір – 3250 грн.; 1% пенсійний збір – 2500 грн.; проведення експертної оцінки – не менше 500 грн.; послуги банку за перерахування платежів до бюджету –  близько 100 грн.; послуги нотаріуса – не менше 2000 грн. Разом – близько 15850 грн. Економія очевидна. Скільки коштувало вирішення такого питання, – нам залишається лише здогадуватись.

Загалом за період з 1 січня 2010 року по 25 липня 2017 року рішень та ухвал, які мають ознаки таких, що прикривають майнові правочини, виявлено 46.Скільки в силу некоректної роботи системи могло бути не виявлено – залишається здогадуватись.

Був усіх – став наш

Рішення суду, як правовий інструмент набуття речового права, можна використати і для заволодіння приміщеннями загального користування, якими є підвали, горища, колясочні у під’їздах багатоповерхових будинків тощо.

Наприклад, у справі  №442/9160/14-ц (суддя Івасівка А.П.) ухвалою про визнання мирової угоди від 24 листопада 2014 року (за позовом про усунення перешкод в користуванні майном) було визнано право власності на підвальне приміщення площею 34 кв.м. за адресою м. Дрогобич вул. Стрийська, будинок 179. При цьому, як і у вище наведених прикладах, сторони помирились через тиждень після відкриття провадження.

У справі №1306/2216/20122012 за позовом про визнання права власності на самочинне будівництво, цей же суддя рішенням від 7 березня 2012 року визнав право власності на самочинно збудовану мансарду площею 61,0 кв.м., яку було облаштовано на горищі багатоповерхового будинку№18/4 за адресою м. Дрогобич, вул. Шептицького. При цьому, ні органи архітектурно-будівельного контролю, ні об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, на балансі якого перебуває будинок, до участі у справі не залучались, а представник виконавчого комітету поклався на думку суду. Протоколу ОСББ, вочевидь, було достатньо…

Сумнівне «покладання»

Пасивність представників місцевого самоврядування заслуговує на окреме дослідження, хоча коротко зауважимо, що жоден процесуальний закон не передбачає правової позиції «покладатись на думку суду». За законом, сторона або визнає, або заперечує позов. Покладаючись на думку суду, представники місцевого самоврядування сприяють прийняттю рішень, які можуть не просто не відповідати інтересам територіальної громади, а й наносити їй значну шкоду.

Так, зокрема, місцеві інформаційні ресурси висвітлювали проблему, породжену комічним та водночас драматичним рішенням від 19 березня 2015 року у справі №442/1746/15-ц, винесеним суддею Дубелем Р.М., що привело до протиправного відчуження комунального об’єкту, а саме – приміщення котельні площею 144,4 кв.м. за адресою м. Дрогобич, вул. Грушевського, будинок 42а. Комізм полягав у тому, що позивач, зберігаючи в зазначеному приміщенні господарський інвентар (мабуть, віник чи граблі – прим.авт.), набув при сприянні представників міської ради, у формі «покладаюсь на думку суду», право власності на комунальне майно. Драматизмом такого рішення є, як ми вважаємо, те, що цей об’єкт є досить цінним, оскільки має вартісну оцінку, та й знаходиться він на комерційно привабливій земельній ділянці.

Юридичні потуги міської ради повернути цей об’єкт нічого не дали, він був проданий – знову ж таки, з використанням рішення судді Дубеля Р.М. від 5 травня 2015 року у справі №442/3061/15-ц. Хоча це рішення і було переглянуто за заявою прокурора (суддя Крамар О.В.), однак об’єкт в комунальну власність не повернуто до сьогодні, адже спритникам, очевидно не без сприяння (чи то халатного бездіяння) посадових осіб міської ради, знову вдалось перепродати об’єкт.

І таких історій – безліч.

Завезені на комунальну землю бетонні блоки або якісь незрозумілі споруди знезрозумілою цінністю визнають незаверешеним будівництвом і, таким чином, узаконюючи цей фарс, судді дають змогу спритникам в обхід конкурентної процедури викупити землю навколо (напр., Справа №442/4764/16-ц). 

Написаний «на коліні» (а може, й узагалі не написаний) договір купівлі/продажу без нотаріального посвідчення визнають у суді, підтверджуючи право власності позивача без нотаріального завірення договору купівлі/продажу – а, отже, інформація про це в ДПІ не потрапляє, тож можна уникнути сплати податків… (напр., Справа № 442/2228/15-ц)

 «Ці процедури, якщо відверто, – юридично законні. Водночас, вони не звільняють нових власників від сплати податків і зборів. Люди все одно зобов’язані сплатити ці податки, незважаючи на те, яким способом вони  набули майно. Але чи роблять це вони? Запитання риторичне. Отже, законодавство потребує механізму повідомлення судом податковий орган про такі операції», – роз’яснили нам юристи коли ми попросили прокоментувати такі схеми.

Замість післямови

Ми виокремили лише деякі, на нашу думку, найбільш репрезентативні і поширені схеми. Щоб показати, що юридична “узаконююча”
творчість і суддів, і представників органу місцевого самоврядування потребує комплексної оцінки і вивчення відповідних органів. Однак…  Як пояснив нам один екс-прокурор, в усіх цих випадках ключове слово – “узаконив”. «Якщо є судове рішення і воно набрало законної сили – ця людина може бути піддана громадському осуду. Наскільки я пригадую, присічний термін оскарження судових рішень – один рік. Якщо такий  термін вийшов – це вже історія про хитруна.

Якщо незаконне судове рішення порушує інтереси держави, воно може бути оскаржено прокурором, але знову ж – упродовж року. При чому, прокурор не зобов”язаний вишукувати такі рішення самостійно».

То на кого уповати?

Надіятись на Феміду? Можна, звісно. Однак… Чи є судді, які не дозволяли собі приймати бодай одного із вказаних сумнівних рішень? Відкрийте держреєстр судових рішень, подивіться самі. Так чи інакше щось виринає. Чи не за кожним прізвищем.

Апелювати до влади, мовляв, зробіть щось? Підказувати, де прогалини? Можна, звісно. Однак… Хіба місцева влада не знає, що таким чином здійснюється жорстокий грабунок місцевої громади? Не може не знати.

Отже: або вони «в темі», «в долі» тощо, або некомпетентні до краю.

Що з усім цим робити в час, коли навіть прокурори на хабарах горять?  Коли дрогобицька прокурор за спробу дати хабар у розмірі 10 тис.доларів США (260 тис.грн) відбулася штрафом в розмірі 12,7 тис.грн?..

Ми зібрали базу різних сумнівних рішень. Що з ними робити, щоб був результат? Хтозна. Однак, спробуємо потрохи їх “витягувати”, проливати світло.

І, повірте, ви будете дуже здивовані вміннями й талантами наших місцевих суддів, чиновників і депутатів.

Бо коли вам той чи інший депутат ставить лавочку чи будує тротуар – навряд чи він це робить тому, що дуже вас любить. «Наймаститіші» обранці-бізнесмени чи їх родичі узаконювали ресторанні комплекси шляхом «поділу майна подружжя» (Справа № 442/9577/14-ц) , будували чергові магазини (капітальні споруди), а потім визнавали право власності , відчужували чуже майно шляхом хитросплетених схем і так далі і тому подібне. Справа №442/4764/16-ц ,  Справа №442/8817/13-ц ,  Справа №442/1154/15-ц

Підрахувати завдані місту збитки сьогодні нереально. Для цього потрібна кропітка робота найкращих експертів і політична воля керівництва міста. Але чи вона можлива – ця воля, якщо, схоже на те, що за низкою схем стоять ті, хто сидить в раді і голосує ? Ті, чий голос може бути дуже потрібен? Ті, хто у разі чого може зібратися і оголосити недовіру?

Зрештою, чи можлива ця воля, якщо ти знаєш, що у випадку чого – це твій виборець? І чи не тому на на останній сесії міськради затвердили рішення, відповідно до якого надано згоду на продовження договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення групи малих архітектурних форм загальною площею 200 кв.м. та групи малих архітектурних форм загальною площею 300 кв.м. на вул. Малий Ринок (згідно з паспортом прив’язки), строком на 5 років. І так чи не щосесії – МАФи, ділянки і т.д., і т.п.

Отож, з чого ми починали:  нам потрібна не просто якісна судова реформа, реформа прокуратури, чіткі зміни в законодавстві і т.д. Нам потрібен новий суспільний договір. Бо так тривати більше не може.

Матеріал підготовано за підтримки Інституту Масової Інформації, Freedom House та Міністерства закордонних справ королівства Норвегія

Марія Кульчицька