Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom
Четвер, 27 Липень 2017

Новини

Real time web analytics, Heat map tracking

Суспільство

w 1Безкорислива праця,  Божа любов  та взаємоповага – це те, що є пріоритетом його життя. Філософ за покликанням, з люлькою в руках та з добрими намірами у серці – таким знають його у  Дрогобичі та за межами. Артур Деска – людина, котра  демонструє гарний приклад людського служіння іншим.

 

 

praca abo navchaniaДрогобич відомий своїми навчальними закладами - університетом, коледжами, ліцеями. Щопонеділка сюди з’їжджаються сотні студентів з різних куточків Львівщини, щоб  здобувати нові знання. Попри стереотипи, що студент постійно хоче лише двох речей – їсти і спати, практика доводить, що сучасна молодь прагне самостійно заробляти гроші та реалізувати себе в різних професійних сферах, ледь досягнувши 18-річного віку. Чи мають дрогобицькі студенти змогу поєднувати навчання з роботою, чи можливо молодій людині, яка навчається, знайти собі додатковий заробіток, і чи на законних підставах відбувається працевлаштування?

Europe tourism 600x400

11 липня Україна відзначила місяць безвізового режиму з країнами ЄС. І хоча у нашому регіоні часто можна було почути коментарі, що «нічого ся не змінит», дещо за цей час таки змінилося. Проаналізуємо?

1.Запишися в чергу. Черги до міграційних служб суттєво зросли. Громадяни стали масово виготовляти біометричні паспорти. Часто подавати документи приходять цілими родинами. Це означає, що просто зайти в кабінет і подати документи, – процес тривалий. А з урахуванням надто специфічного  графіку роботи наших любих міграційних служб (у Дрогобичі документи приймають лише по три години протягом трьох робочих днів на тиждень), на паспорт (навіть терміновий) доведеться зачекати. (Як законно, без хабарів та «знайомої цьоці» оперативно подати документи для виготовлення закордонного паспорта нового взірця, - читайте у випуску «МД» №3).

2.Залишилися без роботи. Питання, яке чомусь завжди мене цікавило, - що буде з численними фірмами, центрами та навіть фрілансерами, які за оплату займалися підготовкою документів для віз та реєстрацією в черги до візових центрів, після запровадження безвізового режиму? Їх «бізнес прогорить»? Як прокоментували у одній з таких фірм (її назви та імен підприємців не називаємо з етичних причин): «Попит на шенген-візи зменшився, але він не зник зовсім. Деяким людям просто не хочеться стояти в чергах за біометричними паспортами, - тому й виготовляють візи. Великий відсоток людей приходить, щоб придбати страховий поліс, з очевидним наміром працевлаштуватися у країнах ЄС, зокрема в Чехії. При тому, що біометричний паспорт не дає такого права. Ми готові допомагати людям у виготовленні робочих віз для легального працевлаштування, але, на жаль, більшість обирає ризикований нелегальний шлях. Щодо змін у нашій роботі… Після 11 червня ми працюємо так само, як і до цієї дати. Можливо, лише згодом переїдемо у менший офіс – у зв’язку із зменшенням обсягів роботи».

3.Туристи – вперед! Незважаючи на всі песимістичні прогнози, кількість людей, які прагнуть поїхати до  Європи виключно з туристичною метою, таки чимала. Чи легко перетнути кордон туристам, які мріють випити кави у Відні чи поласувати круасанами у Парижі? Про це запитуємо Марину Малейчик, заступника директора однієї з найпопулярніших туристичних фірм регіону. Ось що почули: «Загалом замовлень на автобусні євротури побільшало. Туристи перетинають кордон без проблем. Перевага поїздки  в складі туристичних груп полягає у тому, що в таких випадках готівку та підтвердження  бронювання готелю  на кордоні надає тільки гід, тож для туристів-членів груп процедура проходження митниці спрощується. Єдине, що черги на самому кордоні стали більші».

Нагадуємо, застерігаємо, просимо!

Нещодавно Посол ЄС в Україні Г’юг Мінгареллі заявив, що в українців можуть «забрати омріяний безвіз». Якщо громадяни масово порушуватимуть правила перебування у шенген-зоні, зростатиме кількість незаконних мігрантів, надалі триватиме надто повільне впровадження антикорупційних реформ (що було однією з умов впровадження безвізового режиму), - його можуть зупинити. Пам'ятаймо: боротьба з корупцією, можливо, й має відбуватися передусім  на державному рівні. А ось дотримання правил перебування у ЄС, усвідомлення того, що, перетинаючи будь-який кордон, ми стаємо представниками і «обличчям» нашої країни у світі, – справа кожного з нас.

Оля Радіонова, Медіа Дрогобиччина №6 (20) від 21 липня

1487801406 helpУ Дрогобичі до Дня захисту дітей нагородили громадських діячів, чия діяльність пов'язана з допомогою хворим діткам і сиротам. Мабуть, ви чули їхні імена, і вже точно знаєте про організовані ними заходи, але ми хочемо познайомити  вас з ними ближче. Поза всіляким сумнівом, кожен з них вартий окремого розлогого інтерв’ю, проте на разі пропонуємо вам такий формат розповіді.

Леся Татарська

Організаторка мистецьких благодійних заходів, зокрема творчого вечора Ади Роговцевої, кінопоказу "Наш Богдан" та ін.

Пані Леся переконана, що треба любити те, що робиш, тоді все вдаватиметься, і якщо вашим покликанням є допомога іншим, треба спрямовувати свою енергію саме на це.

Найбільше її надихають на таку активну діяльність діти, а спонукає працювати краще - погана медична система, яка, на жаль, не може забезпечити хворих усім необхідним.

Вона вірить, що допомога - це не лише матеріальне, а й духовне скерування, дружня порада й підтримка.

Заходи, які вона організовує, показові, вони спонукають небайдужих долучатися до благодійних акцій. Крім того, про тих, хто потребує допомоги, завдяки цьому дізнаються більше. Навіть якщо на самих заходах не вдається зібрати достатньої суми, то стороння допомога після них все одно зростає.

Пані Леся зазначила, що дрогобицькі активісти ніколи їй не відмовляють, завжди готові сприяти, реалізовувати нові ідеї. Це також надихає активістку  невтомно продовжувати свою працю.

Її порада читачам “Медіа Дрогобиччини”: “Почніть допомагати вже сьогодні, зростайте духовно, змінюйтесь і змінюйте, вірте в добро, ставте себе на місце матері, дружини, родини тих, хто потребує,  пам’ятайте: все завжди повертається сторицею”.

Юрій Волошин

37-річний дрогобичанин, професійний музикант, організатор музичних марафонів зі збору коштів на лікування хворих дітей.

Колись музиканти нашого регіону таким чином збирали кошти для свого колеги. Пан Юрій вирішив, що це чудова ідея, зробив благодійні марафони масштабними. Тепер досить часто в центрі Дрогобича ви можете бачити такі акції.

Його спонукає допомагати те, що і сам є батьком двох діток, тому може зрозуміти біль і потребу батьків, діти яких важкохворі.

Допомогу вже надано 48 дітям на загальну суму близько 700 000 гривень. Всі зібрані у день акції кошти передаються безпосередньо по її завершенні, в присутності представника міської ради та свідків, виключно особисто в руки батькам, родичам чи довіреній особі хворої дитини, що засвідчують відповідні акти.

Юрій Волошин вдячний усім, хто долучається до заходів, попри складні часи, фінансове становище, особисті проблеми. А от  щодо тенденції збайдужіння суспільства зазначає:

“По-перше, людина або здатна співчувати і розуміти ближнього, або їй цього не дано взагалі;
по-друге, люди зараз сконцентровані або на виживанні, або на зароблянні величезних статків. В обох цих крайніх випадках моральне і духовне відходить  далеко на задній план. Але, на щастя, таких меншість. Більшість​ все ж таки намагається  допомогти, хто чим може;

по-третє, зараз розвелося дуже багато псевдоблагодійних фондів, от люди втратили довіру.На кожному кроці хтось на щось збирає: для хворих дітей, для реабілітації воїнів АТО, на притулок для безпритульних тварин. А насправді багатьма ними керує звичайна жага збагачення”.  

Ірина, помічниця святого Миколая:

 “Я просто помічниця святого Миколая, і чогось більше розповідати не варто. Він діяв таємно, тому є бажання працювати за його схемою. Фабрика Миколая в Дрогобичі організовується багатьма доброчинцями. Переважно, це студенти, бо святий Миколай допомагає їм потім скласти сесію”.

Акція “Миколай про тебе не забуде”- всеукраїнська, започаткована у Львові. Ірина з друзями проводить її і в Дрогобичі.
До неї долучається багато людей, але можна і більше, адже потрібні волонтери для пакування подарунків чи чергування на Фабриці. Організатори раді всім, особливо й тим, хто має автомобілі, бо вони доставляють подарунки до домівок дітей, і кажуть, що є помічниками святого Миколая.
За весь час існування Фабрики в Дрогобичі вони привітали близько 2000 дітей.
Ірина переконана, що благодійність є важливою  завжди. Для цього треба лише почати звертати увагу на потреби ближніх:

“Якось прочитала, що в світі є так багато готових убивати, і так мало готових допомагати дітям. Якщо ми це змінимо, життя стане кращим”.

 

Ірина ВОЛОЩАК,Медіа Дрогобиччина №5 (19) від 07 липня

 

 

13244606 10153436500631783 856012247518983551 nНеможливо більш вдало розпочати розповідь про цікавий український проект “Ukraїner”, аніж це зробили самі його представники:

«Наша країна, як правило, в центрі уваги світових ЗМІ через політичні та економічні проблеми, війни чи стихійні лиха. Попри те, невелика кількість іноземних відвідувачів описує Україну інакше, ніж наші ЗМІ, їм вона відкриває несподівану, цікаву, непередбачувану та колоритну землю.

Внутрішній туризм в Україні недостатньо розвинений, транспортна інфраструктура також не є бездоганною. Багато українців ніколи навіть не перетнули кордони свого регіону. А ті, хто багато подорожують Україною, могли помітити, як мало ми знаємо про сусідні регіони та нашу власну країну в цілому».

Проект має за мету зрозуміти та визначити які ж ми, справжні, невідомі нікому українці. Хлопці та дівчата з “Ukraїner” запланували велику експедицію під час якої вони досліджують Україну, її історію і найпотаємніші куточки, щоб згодом створити сучасний довідник та видати  його кількома мовами.

Більш детально про “Ukraїner” нам розповів один із його учасників, Богдан Логвиненко.

 

- Богдане, як виникла ідея проекту “Ukraїner” і чи вдало проходить його реалізація?

- Ви знаєте, я помітив, що в Україні відомими стають зовсім не ті люди і у медіа висвітлюють зовсім не ті події. Наприклад, журналісти багато пишуть про політиків і в результаті в Україні кожен знає про те, хто такий Ляшко, але мало хто знає, що в країні є бізони, а історія українських бізонів, повірте, є значно цікавішою від історій сучасних державних діячів. Я зрозумів, що це неправильно, адже в нашій країні живе безліч людей, яким є що розказати і показати, - із захопленням розпочинає розмову Логвиненко.

Ми запланували 16 експедицій, хотіли проїхати Україну за півтора  роки і записати з кожного регіону по п’ять історій, - продовжує наш співрозмовник. Перша експедиція була на Закарпаття, й ми одразу побачили, що п’ять історій з кожного регіону – це нереально, виходить набагато більше. Історій може бути 20 і 25 тільки з однієї місцевості, тож вирішили вдвічі збільшити терміни проекту - до трьох років.

Перед тим, як вирушити  в експедицію, ми зв’язуємось із представниками певних регіонів, просимо заповнити для нас анкети і надіслати пропозиції про те, кого цікавого ми можемо показати. Всю надану інформацію ми фільтруємо, бо дуже часто хтось радить свого дядька, тітку тощо. Ми ж хочемо прийти туди, де насправді нас ніхто не чекає.

Ось, наприклад, коли ми лиш починали, то приїхали в одне із сіл Тячівського району на Закарпатті, в якому було два регіональних ЗМІ, які  ми вирішили промоніторити, щоб зрозуміти, що у них там відбувається. За останні п’ять років список їхніх історій виглядав приблизно так: серпень – повісився чоловік, жовтень – втопилася дівчина через нерозділене кохання, липень – автомобіль “Нива” збив корову, грудень – сільська рада вітає з новорічними святами і тощо - сміється наш співрозмовник.

Так от, коли ти приїздиш до такого села, то люди здебільшого самі не розуміють, що вони мають що показати, окрім цих жахливих новин: лише  з цього одного села ми привезли п’ять історій. Ми написали про тамтешнього румунського барона, а ще про чоловіка, який колись був радянським розвідником і відвідав  понад 70 країн, який побудував у селі музей.

Є там ще авіаконструктор, який в своєму гаражі збирає автомобіль “Ferrari”, чоловік на цьому авто їздив ще на радянську виставку автівок до Петербургу, він його постійно перебудовує, слідкує за останніми тенденціями, зараз вже прагне сконструювати  електромобіль. Уявляєте, про нього жодної згадки  в Інтернеті, є хто завгодно із таким іменем, але не він,- каже Логвиненко і далі розповідає про  село Дубове на Закарпатті, де  був з єдиний в Україні завод, що  мав повний цикл збору вертольотів. Підприємство  розікрали, але людина лишилася, зробила фактично музей в своєму гаражі і навіть не розуміє що втілила у життя щось важливе. В селі його також не розуміють, але ми зуміли показати його історію, зокрема і односельцям, які тепер думають: «А може він і не такий уже дивак?». Просто дуже часто тих людей, до яких ми приїздимо, вважають ненормальними.

В подорожах такими регіонами,ти відчуваєш себе першопрохідцем, бо людей, які там живуть, неможливо знайти в Інтернеті, бо, як на нас, людина, яка створила музей набагато  цікавіша, ніж дівчина, яка повісилася на берізці, і ми це доводимо - говорить учасник експедиції..

Ось була в нас історія про пасічника Івана, чоловіка у якого 140 вуликів в селі. Так, в Україні багато пасічників, але не таких, як Іван, він є єдиним активним у  своїй місцевості і єдиним, у кого є власне авто в селі, де живуть 16 людей, і якого навіть немає на карті. Уявляєте, наскільки глобальним є його вплив на життя односельчан?

Ми не пишемо про тих, хто вже досягнув успіху, а про тих, хто тільки починає або намагається щось зробити: саме їм потрібна допомога і в першу чергу допомога ЗМІ, журналістів, які розповідатимуть широкому загалу про їхню діяльність.

Нашу сторінку перекладено шістьма мовами, сьомою, основною, є українська, для того, щоб показати цих українців світові. І це працює! Ось , наприклад, ми зняли відео про Мішеля, іноземця, який приїхав в Україну з багатої німецької родини, щоб доглядати за буйволами. Після того, як ми показали цю історію, до нього почали приїздити  набагато  більше волонтерів, в тім числі -  з-за кордону. Це те, що ми називаємо сторітелінгом прямої дії, адже ми нікого ні до чого не закликаємо, ми не ЗМІ, які займаються пропагандою, ми хіба розповідаємо історію людини, і вона настільки зачіпає, що ви хочете долучитися до неї, розумієте, що це необхідно.

Ще ми часто пишемо про невеличкі регіональні спільноти, про національні меншини тощо. Ось, приміром, в Одеській області, в Приазов’ї є декілька албанських сіл, і коли я кажу, що в Україні є спільнота, яка зберегла албанську мову, то мені не вірять, - дивується Богдан. -  Проте албанські села з’явилися в Україні ще в 19 столітті і вони досі зберігають свою культуру.

Наша експедиція триває в кожному регіоні три тижні і дуже часто ми не знаємо про що писатимемо, ми, звісно, збираємо регіональних експертів і намагаємося їх опитувати, що у них в місцевості цікавого, але в процесі ми знаходимо всю інформацію самі.

 

19247744 10154519522456363 648862634060114049 n

- Чи бувало таке, що ці невідомі нікому українці, котрі не звикли до зайвої уваги, реагують агресивно, коли ви просите їх розповісти про себе?

- Так, буває різне, деколи вони справді не розуміють, для чого ми приїхали, але ми намагаємося їх якось відволікти, щоб вони забули про камери і мікрофони.  Іноді не дуже вдається, та ми намагаємось.

 - Чи тримаєте ви контакт із цими людьми надалі?

 - Дуже важливо тримати історію, не лише приїхали – написали – поїхали. Ми живемо далі з цими історіями, вони тривають для нас.

 - То ви маєте знати, якими є відгуки цих людей після виходу інформації про них, що вони розповідають?

 - Так, якось ми через півроку приїхали до Йосипа Бартоша, чоловіка, який взяв в оренду замок Сент - Міклош для того, щоб його відновити, і він розповів, що після нашої зйомки з квадрокоптера цілком інакше побачив замок. З висоти пташиного лету йому ще не вдавалось його оглянути, а ми, окрім цього, ще й показали, що людина, наприклад художник, може взяти замок в оренду і почати змінювати його на краще.  Він ще гарно сказав: “В селі ніхто не вірив у цю ідею, навіть я сам”, - посміхається Богдан.

- Богдане, якою ви бачили Україну до проекту і якою бачите тепер, чи є різниця?

- Ні, не бачу різниці, бо люди різні і завжди такими були: є добрі є погані, але саме таке різноманіття нас єднає.

Уляна САЛІЙ, Медіа Дрогобиччина №5 (19) від 07 липня

 

 

19225803 1702259563410039 5357356770392007807 nSpace Craft або «мистецтво простору» - це платформа міських команд, спрямована на розвиток маленьких міст та  селищ.  Ми звикли, що усі найважливіші процеси  відбуваються лише у мегаполісах, й забуваємо, що усі зміни зароджуються саме на локальному рівні – з вулиці, де мешкаємо,  з подвір’я, на якому виросли, та з міста, де народились. Покращувати комфорт та якість нашого життя у містечках та регіонах – пріоритетне завдання для Space Craft.

Власне для цього в Дрогобичі 16-17 червня відбувся другий модуль платформи міських команд. Учасниками навчання стали дві команди з Дрогобича та Бродів, котрі заздалегідь було відібрано для цього  проекту. Дрогобицька ГО «Вело Дрогобич» намагається працювати у напрямку вело-інфраструктури в місті, й сьогодні  учасники працюють над створенням першої вело-доріжки у Дрогобичі. Команда ж із міста Броди має на меті перетворити місцевий  замок на осередок культури та відпочинку.

Оксана Дащівська, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження», говорить про те, що головною проблемою розвитку інфраструктури будь-якого маленького міста є відсутність комунікації.

«Цілком відсутня комунікація  між бізнесом, владою та громадою. Як наслідок – якість життя тих чи інших мешканців просто перекладається з одних на інших. Саме тому ми хочемо показати успішну практику, яка б змогла найперше повернути віру в те, що маленькі міста і селища також можуть жити та розвиватись доволі успішно.  Також ми прагнемо навчити людей того, щоб вони брали відповідальність на себе за той  простір, в якому мешкають, відтак - ділитись цим досвідом з іншими».  Нагадаю, що саме Міжнародний фонд «Відродження» ініціював створення проекту «Мистецтво простору». Два дні навчання стали справді корисними та насиченими, оскільки з учасниками працювали найкращі спікери, кожен з яких ділився власним  досвідом та знаннями. Ден Бортніков, Володимир Бєглов, Юрій Танасійчук, Дарина Зажицька, Ольга Павлова, Людмила Сюзева, Тетяна Лопащук,  Віталій Загайний та Андрій Андрушків  розповідали про те, як найкраще комунікувати з владою та місцевим бізнесом, де шукати кошти для реалізації власних проектів та як у сьогоднішньому світі  позбутись «мови ворожнечі».  Володимир Бєглов,журналіст, співзасновник «Радіо Сковорода» та «The Ukrainians», говорив про рівність та рівні можливості для  представників різних меншин нашої країни. Толерантність та солідарне ставлення до представників  цих меншин – це ознака здорового та європейського суспільства, а отже, - шлях до розвитку та відкритості.

Оксана Дащівська також додала, що  цьогорічний модуль має певну особливість, оскільки найперше надає менторський супровід для учасників,  а тому навчання відбувається лише через дію й скеровує її у більш правильний напрямок.  Зазначу, що протягом  цих двох днів був передбачений обід з мером Дрогобича Тарасом Кучмою та  представницею місцевого бізнесу  Наталею Танчук.  

Олег Дукас, радник міського голови, охоче підтримує ініціативу  Space Craft.

«Проект, який започаткував Міжнародний фонд «Відродження», є дуже важливим. У Дрогобичі зараз стрімко розвиваються різні ініціативи,  зокрема,  в напрямку урбаністики та міського простору. І приємно бачити нові громадські організації, котрі хочуть змінювати місто. Одна з них  – активісти ГО «Вело Дрогобич» - зазначив Олег Дукас.

Єва РАЙСЬКА, Медіа Дрогобиччина №5 (19) від 07 липня

 

 

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: