Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom
Четвер, 27 Липень 2017

Новини

Real time web analytics, Heat map tracking

Суспільство

gap yearЧи знаєте Ви, що таке Gap-year (у перекладі з англійської - пропущений рік)? Поки що в Україні ця практика не є поширеною, але закордоном ніхто не здивується, якщо після закінчення школи, університету чи навіть під час роботи ви візьмете паузу на цілий рік. Мабуть, пауза таки не надто вдало підібране слово, бо цей час зазвичай використовують дуже ефективно. Наприклад, для саморозвитку, неформальної освіти, мандрівок, волонтерської діяльності, роботи в громадських організаціях.

7606372Від першого червня у Дрогобичі вперше в історії міста розпочався прийом заявок-проектів від громадськості, що фінансуватимуться з коштів міського бюджету, а саме – бюджету участі.

Бюджет участі цінний тим, що кожен мешканець міста за  підтримки своїх сусідів, може реалізувати те, що потрібно на його вулиці, біля його дому.

Більш детально про те, що таке  бюджет участі, чим важливий, чого чекати від його впровадження – в нашій розмові з менеджером проектів КУ «Інститут міста» Тарасом Перхуном та радником Дрогобицького міського голови Олегом Дукасом.

Тарас Перхун: «Розраховуємо що проектів буде багато, вони будуть цікавими, і, отже, сума коштів на реалізацію проектів буде збільшена ще до кінця року»

18618209 1690183960996016 1266028831 oЗовсім нещодавно директором державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» став знаний молодий історик – Богдан Лазорак. Мене неабияк втішила  ця новина, оскільки, музей Івана Франка тепер у надійних руках і, мабуть, зовсім скоро цю музейну платформу ми зможемо побачити у зовсім новому світлі, а отже -  осягнути Івана Франка у абсолютно іншому форматі.  Мені кортіло дізнатись про зміни в нашому  музеї, тому  й запросила до  розмови щойно призначеного директора історико-культурного заповідника  «Нагуєвичі» Богдана Лазорака, який під час  нашої розмови відверто зізнався , що спонукало його подати свою кандидатуру на конкурс. Перша причина, за його словами,  - це бажання перетворити Нагуєвичі на сучасний майданчик для різноматніних мистецьких,  театральних та музейних акцій. Другою ж, не менш важливою, для мого співрозмовника причиною   є те, що Богдан народився у районі Млинок, яким часто мандрував  Франко, відтак  описував ці мандрівки у своїх творах.

18902084 1371099432944500 545615795 nРозмовляли ми в невеличкому  «творчому офісі».  Богдан Ковальчин – десантник, воїн АТО і музикант, - із задоволенням демонструє мені свої володіння: затишну кімнатку на п’ятому поверсі, вщент заповнену музичними інструментами. Звідси відкривається неймовірний вигляд на дрогобицьке небо. Опиняєшся тут й  розумієш: ти в хорошому місці. Уже за півгодини перебування у творчій майстерні хочеться щось співати, навіть, якщо не вмієш, і щось творити, навіть якщо прийшов сюди із серйозною журналістською метою. Я таки збираю думки до купи і ми розпочинаємо інтерв’ю.

- Богдане, відеокліп до композиції «На Схід», яку ви презентували зовсім нещодавно, вийшов у межах проекту «Пісні війни». Можеш розповісти, у чому особливість цих «Пісень…»?

- Якщо чесно, я не люблю слова «проект». Бо після нього усі одразу вішають ярлики: чий проект, хто платить  тощо. “Пісні війни” – це просто класна ідея, яка втілюється класними людьми. Цього ніхто не вигадував навмисно. Просто за кілька років війни органічно виникла потреба зберегти те, що написано  про ці події і під час цих подій. Це важливо для історії, для прийдешніх поколінь. Важливо і для розвитку тієї ж армії, тих  же військових. Бо військової ї пісні українською мовою  зараз дуже мало. Коли я був на Сході, її взагалі майже  не було. Там це відчутно  особливо гостро. Бо військові хочуть слухати військове - те, що їм близьке.  І ми були змушені слухати російськомовні тексти, тобто слухати пісні тих, з ким воювали. Парадоксально, чи не так?

- Як ти долучився до «Пісень війни»?

- Мене запросила Галина Гудзьо. Вона разом із командою талановитих людей втілює цей задум в життя. Ця ж люди й  формують гармонійні музичні дуети (Богдан  Ковальчин уже встиг заспівати з Віктором Винником та Арсеном Мірзояном – Авт.) У планах команди восени  видати  перший  україномовний  диск  з піснями війни. Мене не могла не запалити ця ідея.

- Хто є автором пісень? Як у вас відбувається процес творення музики: хтось окремо пише музику, хтось – слова..?

- Усе виникає спільно і дуже спонтанно. Ми з Мар'яном (Мар'ян Ганусяк – музикант, поет, композитор – Авт.) просто приходимо сюди, імпровізуємо – і виходить музика. Серйозна або не дуже, але завжди справжня.

У правдивість цих слів мала нагоду пересвідчитися особисто. Просто посеред нашої розмови Богдан мимохідь відбиває  щось на барабані. Раптом Мар'ян  підхоплює випадкові ритми вокалом. За мить уже лунає гітара. Ще секунда – і суміш випадкових звуків перетворюється у потужну мелодію. Народжується музика…

- Чим  для вас є музика?

До розмови долучається  Мар'ян Ганусяк: - Пояснити складно. Музика – це просто душевний стан. Я не можу сказати, що це таке, але ти цим живеш, і кайфуєш від того.

Богдан: - Музика… Це як вода. Без неї реально не можна, як не крути. Це щось таке добре і світле, чим варто займатися в житті і чим, зрештою,  вартує жити.

- Зараз ви готуєте щось нове для слухачів? Які у вас творчі плани на майбутнє – близьке та далеке?

- Хочемо поїхати на риболовлю. З гітарами (усміхається – Авт.). Це найближчі плани. А взагалі матеріалу дуже багато. Будемо працювати, будемо творити. Маємо таку мрію – принести щось нове  та вартісне в це життя.

- Яку музику слухаєте ви самі?

- Якихось ідолів у сфері музики не маю. Є цікаві люди, які творили цікаву музику, - честь  і хвала їм за це.

Мар'ян: Насправді і тішить, і надихає дуже різна музика. Це може бути і джаз, і блюз, а інколи можна й Ротару чи Івасюка послухати – і перейнятися емоціями. Тобто українське також любимо, але щось таке фірмове, зокрема, те, що робили колись. На жаль, серед сучасного варіантів небагато.

- Що вас надихає?

- Насправді нічого особливого. Є просто такий процес від’єднання від зовнішнього світу, проникнення в себе – саме звідти й потік творчості. Іноді й сам не розумієш, звідки виникає те, що пишеться. Важливо максимально абстрагуватися від усіх зовнішніх подразників. Як у медитації чи у молитві.

- Богдане, ким ти бачиш себе у житті передовсім? Воїном, музикантом?..

- Я -  людина. Я такий самий, як будь-хто інший. Соціальні ролі - надумана річ. Це все умовності. Усі ми – передусім люди, і про це варто пам’ятати.

- Чи залишилися у тебе друзі на передовій?

Залишилися… І досить близькі. Знаю, що зараз вони у гарячій точці.

- Вони планують повертатися додому найближчим часом?

Планують і мріють про це, але їх повернення – інше. Воно лише на короткий час. Я говорю про людей, які вже свідомо вирішили (або обставини вирішили з них, так теж буває), що будуть там до кінця.

- Зараз, куди не кинь оком, – довкола одні суспільно-політичні «знавці та «критики». Усім «відомо», що це за війна, кому вона вигідна, скільки триватиме. Ти був на Сході, бачив та відчував усе зсередини. На твій погляд, коли таки завершиться ця війна?

- Війна закінчиться тоді, коли суспільство дозріє. Передовсім, тут, зовні, в тилу.  Сподіваймося, це станеться швидко, якби на те моя воля – хоч би й завтра. А там уже все залежить від людей. Жоден експерт не може цього спрогнозувати. Може, це зірки так крутяться. А може, люди збожеволіли і почали хотіти смерті один одного. Хто зна.

-Що б ти побажав  нашим читачам, мешканцям регіону?

- Не забувати про те, що ми в першу чергу люди, а потім уже воїни, політики чи музиканти. Можливо, слухати більше музики, робити хоч щось світле та добре. Для початку: хоча б усміхайтеся частіше. Будьте добрішими, і все в нас ще буде.

Розмова добігла до свого логічного завершення, чи, радше, переросла в музику. У моїй голові – плутанина думок: я так до кінця і не збагнула, що надихає цих хлопців творити те, у що вони творять. Але сьогодні вони надихнули мене.

Оля РАДІОНОВА, Медіа Дрогобиччина №3 (17) від 09 червня

bmYz6OEdyRIДекілька років тому мені випала чудова нагода познайомитися із представниками спортивного життя нашого регіону, а все завдяки корисній події – ярмарку спорт. Тоді вона вперше проходила у Дрогобичі.

19022602 668077700054723 151852112 o

З Любов’ю Кузьмич, до цього часу, я особисто знайома не була, однак багато чула про її учнів. Пані Любов надто скромна і водночас надзвичайно талановита музикантка, яка від уваги до неї просто ніяковіє. Наша перша зустріч відбулася на ювілейному концерті вокального відділу Стебницької музичної школи з нагоди 15 –ліття від дня заснування. Власне, цей ювілейний концерт “Я люблю Україну свою” і став приводом поспілкуватися з пані Любою.

 - Пані  Любо, розкажіть як тоді все починалось, 15 років назад?

 - Відділ вокально-естрадного мистецтва у Стебницькій музичній школі було відкрито ще далекого 2002 року. Тоді був дуже складний час, і економічний і суспільно-політичний. Однак, я знайшла підтримку дирекції і Галина Орестівна Клепач, яка керувала тоді школою(1999-2005 рр.) довірилась мені і спільними зусиллями нам вдалося відкрити цей відділ. Нині естрадно-вокальний відділ - це клас естрадного співу, який існує уже упродовж 15-ти років і до сьогодні ми досягнули чималого успіху, і я пишаюся кожним своїм учнем.

- Стати вчителем музики, це просто професія, чи радше покликання?

 - Стати вчителем – це був мій шлях з дитинства. Я росла у сім’ї, де не в одному поколінні є педагоги. Першою вчителькою у мене була мама, яка і прищепила в мені любов до української пісні, українського слова й віддала мене вчитися музиці. 1985 року закінчила Дрогобицьке музичне училище ім. В. Барвінського, музично-педагогічний факультет Дрогобицького педінститут і пішла працювати звичайним вчителем музики у школі. Згодом, виникла ідея відкрити в музичній школі у Стебнику вокальний відділ, бо до того діти вивчали тільки гру на музичних інструментах. У становленні мене як музиканта, як вчителя прикладом і вчителем для мене стали Лідія Хороб ( Дрогобицьке музичне училище ім. В. Барвінського), Ірина Кліш (доцент кафедри народних музичних інструментів та вокалу, Інститут музичного мистецтва ДДП університету ім. І. Франка).

 - У Вас чимало вихованців, які неодноразово ставали переможцями пісенних конкурсів, і їхніми лауреатами. У чому секрет успіху?

 - Секрету особливого немає. Перш за все це систематична робота над дитиною, а дитини над собою, тільки тоді можливо досягнути успіху. У талановитих дітей при систематичній роботі, можна досягнути такого рівня, що можна вести на конкурс чи фестиваль. Якщо дитина працює над собою, займається вона завжди досягне успіху. Я вам скажу, це своєрідне замкнуте коло – робота+результат+перемога= стимул до подальшої роботи. Такі перемоги, на фестивалях чи конкурсах, завжди є поштовхом досягати чогось нового. А для молодших дітей, які навчаються це є своєрідним прикладом. Треба постійно працювати над собою, над сценічною витримкою, над артистизмом. Про ансамбль можу сказати що це своєрідний пазл, це кропітка робота над цілим механізмом, діти в ансамблі працюють власне так, як одне ціле.

 - А у яких фестивалях берете участь?

 - Щороку ми є учасниками фестивалю “Різдвяні канікули”, який проходить у Львові, ми там уже як свої. Беремо участь у патріотичному конкурсі “Сурми звитяги” та ще багато інших. І з кожного фестивалю у нас є нагороди – грамоти, кубки, дипломи та подяки.

 - Чи є у Вас діти, успіхами яких ви тішитесь, які є Вашою гордістю?

 - Усі діти для мене це велика гордість. Кожен їхній успіх – це мій успіх, кожне їхнє досягнення – це моє досягнення. Я пишаюся кожною дитиною, яка може і не пов’язала своє подальше життя з музикою, але вона була частиною мене, частиною нашого колективу. Кожна дитина визнає, що їм це було потрібно. Дуже пишаюся своєю донечкою Юлею, яка теж співає і має чималі здобутки. Пишаюся Наталею Пецюх (Кордасевич), одну з учасниць квартету “Вишиванка”, яка продовжила педагогічну діяльність і на концерті виступила уже зі своїми дітьми, що дуже приємно. Мар’яна Кравчук, теж учасниця квартету “Вишиванка”, тепер працює у музичній школі у Трускавці. Взагалі, повторюсь знову, всі діти для мене дорогі, і за кожного з них я з впевненістю можу сказати, що це моя гордість.

 - Навчити співати можна будь-яку дитину, чи тільки ту у якої є здібності до музики?

  - З впевненістю можу сказати, що можна навчити будь-яку дитину. Працьовитість розвиває талант.

 - Скажіть декілька слів про себе, свою сім’ю?

 - Сім’я цілком звичайна, чоловік Петро, з яким ось уже понад 20 років разом, та моя донечка Юлія.

 - А яку музику любите слухати Ви?

 - Слухаю різноманітну музику, особливо люблю інструментальну, класичну. Люблю слово покладене на музику, наприклад, вірші Тараса Шевченка та інші. Пісня повинна бути змістовна, в якій є зміст, певний сенс.

 - Повертаючись до концерту – він був насиченим та яскравим. Хто допомагав в його організації?

 - Перш за все хочу подякувати директорці нашої музичної школи Галині Лемех, яка підтримує та допомагає, також завучу Мирону Бордуляку, який також дбає за успіхи відділу. Хочу подякувати і дирекції будинку художньо-естетичної творчості учнівської молоді у м.Стебник, адже вони є тими першовідкривачами талановитих дітей. Це - директор Марія Філіпович та Ліда Дзьоба. Щиро вдячна дирекції Стебницького Народного дому, зокрема - Роману Івасівці, який завжди запрошує моїх дітей на різноманітні мистецькі акції. Вдячна відділу культури Дрогобицької міської ради за підтримку та довіру. Щиро вдячна за співпрацю танцювальним колективам “Верховинка” (Дрогобицький народний дім ім. І. Франка) та “Калинове намисто”(Стебницький народний дім). Кращого концермейстра як Оксана Михайлишин годі уявити, щиро вдячна їй, а також ведучому концерту Івану Куцю. Дякую отцеві Михайлу Комарницькому, з доброго благословення якого, концерт мав успіх та добое завершення. Щиро вдячна всім глядачам і, звичайно, велика подяка батькам, які довіряють мені своїх дітей. Дай Боже, дочекати наступного ювілею в мирі, добрі та злагоді.

P.S    

За 40 років випускниками школи стали близько 1200 учнів, більше 250 з яких продовжили навчання у мистецьких навчальних закладах різного рівня акредитації. Звісно, не всі обрали музику своїм фахом, але багато з них беруть участь у аматорських колективах навчальних закладів, де вони продовжують навчатися. Музика ніколи не залишає їх, а збагачує духовно та допомагає у житті.

Школа гордиться випускниками: А. Дмитрович - диригент Державного симфонічного оркестру радіо та телебачення Молдови, О. Журавчак - начальник управління мистецтв і освіти Міністерства культури і туризму України, викладач по класу сопілки Київського національного університету культури і мистецтв, С. Максимов - соліст симфонічного оркестру Польщі; а також чималою когортою викладачів навчальних закладів нашого регіону.(за інформацією сайту Стебницької музичної школи).

Олеся НІМЕРОВСЬКА, Медіа Дрогобиччина №2 (16) від 26 травня

 

 

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: