Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom

Новини

Нас відвідали

80.5%Ukraine Ukraine
7.4%United States United States
2.4%Russian Federation Russian Federation
2.3%Italy Italy
2.1%Poland Poland
0.7%Czech Republic Czech Republic
0.6%European Union European Union
0.4%Spain Spain
0.4%Germany Germany
0.4%United Kingdom United Kingdom

Сьогодні: 17
Вчора: 63
Цього тижня: 17
Минулого тижня: 667
Цього місяця: 5952
Минулого місяця: 6050
Всього: 129044
Real time web analytics, Heat map tracking

w 31

Він - професійний футболіст, народжений в Аргентині, проте усе своє свідоме життя мешкає у Дрогобичі.  Дитяча  футбольна команда, котру він створив власними силами,  отримала  чималий успіх та результати, та й узагалі будь яка справа, за котру він береться, дає  гарні плоди. Хосе  Йосипович Турчик цього разу погодився на  інтерв’ю для “Медіа Дрогобиччина”. Я вирішила розпитати пана Хосе про  унікальне та особливе село нашого регіону – Довге Гірське, позаяк саме Хосе Йосипович безперервно досліджує його.

- Насамперед скажіть,  чим вас так зацікавила  ця  місцина ?

- Це справді дуже довга й специфічна історія.  Про село Довге я знав давно, але  якось ніколи не звертав увагу на усі його особливості. Та трапився  момент, коли мій друг та однодумець Артур Деска запропонував  долучитись до діяльності  Благодійного фонду  «Карітас» і  знайти у горах  невеличкий будинок , в якому можна б було утримувати на літній період дітей з неблагополучних сімей Дрогобича. Ось так,  волею долі, я опинився в селі Довгому, в  будинку  одного священика, котрий там мешкав уже тривалий час.

- Чим взагалі цікаве село Довге ?  

- Це колись була ціла республіка, оскільки село  було дуже великим та масштабним. Тоді до нього були приєднані й навколишні  села. Взагалі історія цього села є дуже глибокою та захопливою.

- Пане Хосе, розкажіть кілька слів про будинок, котрий протягом багатьох років був прихистком для дітей?  

- Власне, коли ми з Артуром з великими труднощами підіймали  цей будинок з руїн ( не  боюсь цього слова «руїни»), ми зрозуміли, що  це аж ніяк не простий будинок. Він мав підземний  хід  та  бункер. Щоправда, в радянську добу  це село за ідеєю мало б бути затопленим. Там  повинна була збудована одна з найбільших в Україні гідроакумулюючих електростанцій. Будівництво почалось, дві третини  мешканців села виселили, а їхні будинки знищили. Інша ж частина села, завдяки церкві та сільській школі, залишилась там жити.  А коли ми вже повернулись до того помешкання з проектом від БФ «Карітас», тодішній сільський голова домігся , щоб відновили статус  села Довге.

- Як ви налагоджували спілкування  із селянами, наскільки вони були відкриті до контакту ?  

- По-перше, село  Довге направду  дивовижне. Його надзвичайність полягає у тім, що воно завмерло ще від 1972 року. Тобто від того часу ніщо  не змінювалось, особливо ментальність людей.  Більш активніші виїхали, а залишились ті, котрі нічого не хотіли, жили собі, аби їх не чіпали. Тоді, власне, гідроакумулююча електростанція у зв’язку з аварійною ситуацією припинила своє існування, і люди поволі почали повертатись до  села.

- Що для себе цікавого ви відкрили, досліджуючи це село ?

- Багато років тому  я познайомився  із визначним археологом Михайлом Рожком. Це саме той археолог, котрий довгі роки розкопував Тустань й підніс  її на ту висоту, на якій вона є зараз. Він мені розповів про гору Городок. На цій горі було Городище, де  жила військова частина фортеці Тустань. Тоді я   добре запам’ятав цей факт, а це був 1971 рік. Через багато років, у 2002му,  самі  селяни вирішили показати мені цю гору. Пригадую, як ми трохи заблукали, але зрештою все ж дістались  вершини.  У той момент я побачив особливість цієї гори, оскільки вона була насипана вручну. Згодом її розчистили і побудували Хресну дорогу. Ця Хресна дорога існувала 12 років, доки не відбулась революція на Майдані.

- Чому ця гора тепер має назву Гора Героїв Небесної Сотні?

- Власне незадовго до  Революції  мені потрапила до рук  давня  австрійська мапа. І я захотів  відшукати, де ж та гора Городок, про яку говорив Михайло Рожко. На картах її не було. І тут раптово на одній з мап  я бачу, що  таки є гора Городок. Та, яку радянська армія у 1939 році чомусь перемейнувала на  Гор. Саме тоді виникла ідея назвати цю гору не інакше, як Горою  Героїв Небесної  Сотні.  Нині цю гору офіційно перейменовано . Від  того часу  гора почала “обживатись”  Хресною дорогою.

- Кілька слів про Хресну Дорогу.

- Ця Хресна дорога немає аналогів. Оскільки усі Хресні дороги, котрі відомі вам, відображають останній шлях Ісуса Христа на Голготу. Усі вони створені або церквою, або певною громадою людей. Тут сталась така подія: один чоловік захотів на цій Хресній дорозі збудувати каплицю і він її збудував. Ця каплиця названа іменем святого Тадея. Тоді для мене це ім’я було рідкісним і нічого не означало. Коли я  прийшов на освячення каплиці, власника каплиці не було. Натомість була жінка разом з нашим єпископом Григорієм, яка  сказала, що в того чоловіка був образ Тадея і він молився до цього Святого  цілих два роки за своєю донькою, котра колись зникла безвісти. Коли цей чоловік помер, його донька знайшлась. Тоді і виникла ідея, що всі каплиці, котрі розташовуватимуться на цій горі, будуть приватними: ні церкви, ні громади, ні монахів. Це кожна людина чи родина, котра вважатиме  за потрібне  подякувати Творцю, матиме  на це право.

- А що зараз на цьому місці?

- Зараз там будують  каплицю святого Михаїла - учасники  АТО будуть власну  каплицю. Це акція задля розвитку патріотизму, моральних цінностей у селі Довге. Сьогодні  село змінюється на краще.

- Що розповісте  ще з історії села ?

-  У Довгому похований Корнило Устиянович,  несправедливо забутий український маляр. У цьому селі залишилось дуже багато слідів саме цього художника, про котрого ми майже нічого не знаємо. Не знаю, наскільки це точно, але гадаю, що Корнило Устиянович забутий силами церкви, попри те, що він розмальовував церкви як іконописець. Він був дуже своєрідним за своїм характером. Якось він почув, що священик несправедливо  з кимось повівся. Тоді Корнило  одразу зобразив священика, котрий йде до  пекла. Звісно, це не сподобалось церкві і вона його не сприймала позитивно. На нього навіть подавали до  суду. Однак завдяки  першому Президенту ЗНУР Євгену Петрушевичу Корнило Устиянович виграв  справу. Щоправда, церква після цього дистанціювалась від нього. Найцікавіше, що цей художник  свій земний шлях закінчив саме у Довгому, коли розмальовував одну з церков. Нині його роботи можна побачити на Алясці та у Чікаго.

- Й на завершення нашої розмови, зізнайтесь, пане Хосе, за що й чому ви любите Дрогобич ?

- Це місто  має безмежний потенціал, і сумно, коли воно так занепадає, точніше його псують люди, котрі мешкають тут. Не всі ,звісно. Наприклад є ті, хто  любить місто і намагається його розбудовувати. Мені особисто  дуже подобається вело-культура, котра зароджується у нашому місті. Гадаю, ця ініціатива матиме гарне продовження.

Єва РАЙСЬКА, Медіа Дрогобиччина №5 (19) від 07 липня

 

 

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: