Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom
Четвер, 27 Липень 2017

Новини

Real time web analytics, Heat map tracking

w 3 1

Про табір для молоді “Вовча Стежа”, волонтерство,  виховання/перевиховання нового покоління українців, шлях до змін і війну - наша сьогоднішня розмова з громадським діячем, координатором ГО “Права молодь”, парамедиком і волонтером, Ярославом Регеєм на позивний “Білас”.

 

- Проект “Вовча Стежа”, військово-патріотичний табір і практичні лекції для молоді, є серед потенційних переможців конкурсу соціально-культурних проектів ГО Дрогобича, питання фінансування яких розглядатиметься міською радою вже 22 червня. Розкажи, будь ласка, конкретніше про проект.

- “Вовча Стежа” - це військово-патріотичний табір, який організовує ГО “Граніт” ( Львів) і ГО “Права молодь” (Дрогобич). Головна ідея - передати досвід добровольців молоді Львівщини. Усі тренери й інструктори були учасниками воєнних дій: медиками, фотокореспондентами, бійцями-штурмовиками.

Такий табір проводився уже двічі: у листопаді минулого року та цьогоріч, у березні. Третій знову плануємо організувати на базі МНС у Дрогобичі.

Учасниками можуть стати всі охочі віком від 14 до 20 років. Хоча ніколи не відмовляємо старшим. Оскільки це табір загальної бази, а не вузько спеціалізований вишкіл, то він, і для тих, хто позиціонує себе як захисник, і для тих, хто не має стосунку до військової справи.

Крім того, навички, які учасники зможуть отримати, потрібні будь-кому в сучасному суспільстві, адже згодяться і в туризмі, і в наданні першої допомоги, і в самообороні.

- Яким чином команда організаторів відбирає учасників? Чи є певні фізичні випробування?

- Єдиним методом відбору є електронна форма. Вишкіл триденний, тому в попередніх випробуваннях для учасників сенсу нема.

- Чому участь у конкурсі проектів важлива для вас?

- Це допомагає нам популяризувати саму ідею проведення таких таборів. Також сподіваємось отримати кошти на покращення матеріальної бази.

- Ярославе, ти - координатор ГО “Права молодь”, розкажи  про її діяльність організації, адже, на жаль,  далеко не всім про неї відомо.

- “Виходимо на люди”, зумовлене загальним ставленням суспільства до всього, що відбувається у державі. Війна в тилу не популярна. Та й не бачу сенсу  в  зайвій публічності. Як координатор, я обмежив нас від політичних ігор і різного роду страйків.

Масштабні заходи, такі як організація таборування, проводимо раз у квартал. Тут вагомим є фінансовий фактор.

Загалом, нам просто працювати й спілкуватися з молоддю, бо ми самі не надто старші, маємо багато спільного попри різний життєвий досвід.

- Виховання молоді неможливе без перевиховання старшого покоління, бо діти так чи інакше потрапляють у культурний та інформаційний простір свого найближчого оточення. Що думаєш про це?

- Ми працюємо з молоддю, але це важко назвати вихованням. До нас приєднуються ті, хто  вже свідомий  того, чим ми займаємося. Але й вони, повертаючись після вишколів і таборів, знову йдуть під вплив школи, друзів, соцмереж.

Погоджуюсь з думкою одного психолога, який стверджує, що середній психологічний вік українця до Майдану був 13 років. Та й зараз нічого не змінилося. Тому питання перевиховання дорослих справді важливе. Із власного досвіду знаю, що через дітей можна змінити батьків.

Наше суспільство - совкове за своєю суттю. І це не залежить від віку. Нас змалечку  обмежують, не схвалюють максималізму чи бунтарства. Так виростає залякане населення, яке не вміє відстоювати свою думку, якому нав'язують незрозумілі авторитети системних службовців, керівників, яке завжди чекає вказівки згори.

Не треба наївно переконувати себе в тому, що молодь інша, бо народилась за Незалежності, не бачила совка, тому легко все змінить. Ні! Цього не буде без прикладу старшого покоління,  без небажання жити совковою реальністю й активного протесту проти будь-якого беззаконня: чи то крадіжка бюджету, чи просто зупинка машини в недозволеному місці. Повірте, без цього молодь стає навіть гіршою проекцією совкової людини.

Насамперед, треба змінювати шкільну систему, бо вона є початком усього. Школа мусить народити адекватних учнів, нове покоління, яке читає і яким важко маніпулювати.

Усі активні фази революцій творилися саме молоддю, але провадилися завжди старшими. Можливо, тому наша революція так і не відбулася. У нас був великий бунт з великою кількістю жертв, але не революція. Кардинальних змін не сталося, бо ми змінили обличчя системи, але не змінили її сутності.

Нормальне майбутнє за консолідованим суспільством, яке вміє протестувати і знає чого воно хоче.

- Як нам досягнути цього під час війни на Сході?

- У нас нема війни зараз. Вона закінчилась 2015 року. Те, що відбувається тепер, - лише театр бойових дій. Коли нема наступу чи відступу, нема  й війни, є тільки фарс.

- Але ж і жертви є.

Жертви є й без війни. В Європі теж є військові, які гинуть, але в інших країнах.

Загалом, під час військових дій є лише два гравці: жертва й окупант. Ким будеш ти, залежить від тебе.

- Військові експерти стверджують, що закінчити АТО насправді можна досить швидко, але це не вигідно владі. Чому ми допускаємо, що якщо комусь це потрібно, то нас можна отак знищувати?

- Певно тому, ми самі є відображенням цих політиків. Зараз у суспільстві домінують валютні цінності. Тож не дивуймось, що більшість можновладців є звичайними заробітчанами.

- Дрогобич у контексті змін. Якими їх бачиш Ти та й чи бачиш взагалі?

- Я не є песимістом, але мушу визнати, що зміни саботуються бюрократією.

Усі зміни, які відбуваються зараз, - це зміни зроблені невеликою кількістю ентузіастів, які борються, але, зрештою, втомлюються боротися. Особливо це видно тепер. Із 2013-14 років їхній ресурс вичерпується. Якби влада дійсно проводила реформи, процес рухався б значно швидше.

Важливим є розуміння, що глобальні питання має вирішувати держава, а не волонтери. Бо лише їхніх зусиль постійно буде замало. Зараз усе навпаки.

На війні я зрозумів, що шанси є завжди. Найгірший ворог - це зневіра, тому не можна дозволити їй перемогти.

- Що б Ти побажав або від чого б застеріг наших читачів?

- Щоб люди перестали вірити дядькам у формі та з медалями. Це успішно “продається” на виборах ще з часів Майдану. Не вірити хоча б тому, що будь-який військовий, який був у гарячих точках, мав би надати довідку про психічне здоров’я. А в нас навіть такої системи оцінки військових нема. Військові мають воювати, а не керувати. У нашій державі не той устрій, щоб військові приходили до влади. Крім того, цим вдало користуються ті, хто справжніми бійцями ніколи не були.

Зі свого досвіду  дружби з багатьма військовими та добровольцями, за всі роки війни до влади не пішов жоден військовий, який був на передовій більше 30-50 днів. За такий відрізок часу неможливо зрозуміти, що таке війна. В багатьох місцевих новообраних депутатів у військовому квитку зазначено 40-60 днів участі в АТО. А от скільки днів він брав участь у бойових діях (а це суттєво!) почали писати в наказах лише від 2016 року. Тому вірити людині тільки через те, що він "проливав кров і втрачав друзів" і не може зрадити, не варто. Зрадить за першої ж нагоди. Усіх, хто не зрадив - убили, посадили за сфабрикованою справою або переслідують. Кого зараз не переслідує влада чи навіть співпрацює  з ним, того не вважає загрозою. Те саме стосується і волонтерів. Досить сподіватись на зміни після виборів. Політикою та депутатами треба цікавитись тільки після виборів. Не важливо, кого ви обираєте, з якої партії, бо це все проекти. Важливо робити так, щоб в політику боялися йти заради власної вигоди. Тоді там з'являться чесні та відповідальні.

Ірина ВОЛОЩАК, Медіа Дрогобиччина №4 (18) від 23 червня

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: