Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom
Неділя, 28 Травень 2017

Новини

Real time web analytics, Heat map tracking

w 54Мистецтво заради допомоги українським воїнам на передовій. Цьогорічний фестиваль «Плащ Юра», котрий  відбувся у Дрогобичі на території дерев’яної церкви Святого Юра об’єднав одразу два задуми: підтримати бійців АТО, а також популяризувати унікальну дрогобицьку пам’ятку культурної спадщини ЮНЕСКО як центр сучасного та перформативного мистецтва.

Учасниками фестивалю стали знані мистці зі Львова, Дрогобича та Ужгорода: Володимир Топій, Олександр Максимов, Петро Старух, Левко Микитич, Ігор Стахнів, Олександр Ніколаєвський, Макс Миксимів, Марко Винницький, Наталя Курій – Максимів, Олег Піхота, Русецька, Галина Хорунжа, Данило Ковач, Дарія Міклашевська, Таня Боришок, Сергій Григорян, Марія Іванюта, Михайло Барабаш, Тереза Барабаш, Оксана Палій.

Сакральність, релігія, духовність  – ці слова найчастіше є базою для мистецьких актів відомого у перформативному арт-світі  – художника та перформера зі Львова Володимира Топія.

«Релігія від слова «релікваре» означає відновити зв’язок. Протягом цілого життя ми маємо відчуття, що ми щось розірвали, що ми відірвані від чогось. Смерть не є для мене  чимось депресивним. Навпаки, це слово має досить хороші конотації. Натомість нинішнє життя є більш депресивним. Ми багато речей робимо нещиро, ми граємо, а коли ми нещирі – ми мертві.  Лише перформанс дає можливість правдиво висловити свої емоції, свої відчуття» - говорить Володимир Топій.

Олександр Максимов, актор, художник  та перформер з Дрогобича, вирішив інспіруватись  колишнім дрогобицьким озером «Солоний Ставок» відтак свій перформанс назвав «Реквієм за озером», якого, на жаль, уже немає. Величезна чорна хоругва стала єдиним іструментом для перформативної акції  Олександра.

«КУБ» - спільна ленд-артівська дія Олександра Максимова та Ігора Стахніва – стипендіата програми GAUDE POLONIA. За словами авторів, ця акція не має пояснень.

Окрім  ленд-арту та візуальної частини  мистецтва можна було насолоджуватись  і чудовою кінозалою просто неба, а також благодійним  ярмарком ексклюзивних сувенірів, розписом стягів для військових підрозділів та виставкою-продажем ікон на стародавніх гонтах із церкви Юра від Лева Скопа,  «хусткуванням» від студії «Родовід», театром на ходулях керівником якого є о. Андрій Бунь.  Смакували також  галицьке печиво  та козацький куліш.

Не забули і про музику. У перші дні фестивалю відвідувачі мали змогу послухати етно та класику  від гуртів «GROONTFOLK», «ТЕТ Квартет», «МАВКА», а також від студентів та викладачів Дрогобицького музичного училища імені В. Барвінського.

Кульмінацією цьогорічного фестивалю став концерт класичної музики «Духовна класика і актуальна духовність» у приміщенні дерев’яної церкви св. Юра, де  пролунали твори відомих класиків від бароко до сучасності (Й.С.Бах, Г.Ф.Гендель, В.А.Моцарт, М.Березовський, К.Сен-Санс, М.Скорик, Е.Вілла-Лобос, І.Соневицький, та інші) у виконанні Наталії Дитюк (солістка Львівської філармонії, заслужена артистка  України), Ярослава Мигаля (видатний український віолончеліст, відомий учасник багатьох міжнародних фестивалів) та Олени Владиславської (концертмейстер Львівської філармонії, лавреатка міжнародного конкурсу сакральної музики).

Організаторами фестивалю «Плащ Юра» став знаний іконописець  Лев Скоп та його муза, мистецтвознавець Тетяна Думан.

«Мистецтво дає можливість вийти з буття, а життя будь якого перформера і є суцільний перформанс. Кожен день, кожен жест, кожна емоція і є актом мистецтва» -   каже львівський мистець – Володимир Топій.

 

Галина Хорунжа:  Щоб зрозуміти візуальне мистецтво – потрібно зрозуміти його мову

В межах фестивалю “Плащ Юра” мені вдалось зустрітися й порозмовляти з львівською художницею, мистецтвознавцем, викладачкою Академії мистецтв Галиною Хорунжою. Хотілося розпитати,  чи може нинішня пересічна  людина сприйняти сучасне мистецтво і наскільки воно може бути безмежним у своєму візуальному просторі.

 

«Можна отримувати насолоду від сонця, але чи потрібно знати нам, скільки воно важить ? Думаю, що це нам особливої радості ані додасть, ані відбере. Так само ми можемо знати, чому з’являється райдуга, але фактично ці фізичко-хімічні знання нас ані збагачують, ані роблять біднішими. У такому ж сенсі можна говорити і про візуальну культуру. Ми можемо отримувати насолоду від самого факту того, що вона є така, яка і є. Тут ми радше підходимо до запитання «сприймаємо чи не сприймаємо» і хто такий «середньостатистичний персонаж».   Це трохи маніпулятивне поняття, як на мене, щодо середньостатистичності – говорить художниця Галина Хорунжа.  Існують конкретні особи, яким подобається щось, а є інші - котрим це не подобається. Вони часто можуть належати до однієї соціальної групи, але кожен з них є індивідуальністю. І власне ця індивідуальність може дуже варіативно реагувати на ті чи інші речі у візуальному мистецтві зокрема.

Зі слів Галини Хорунжої, візуальна культура має специфічну абетку, мову. Якщо хтось намагається зрозуміти, наприклад, картини Анрі Матіса, то в першу чергу потрібно зрозуміти мову його мистецтва.  Так само можна говорити про будь що, що стосується візуальної культури - хепінінги чи перформативні акції. Це власне те, що потребує знання мови.

- Галино,  локацією для однієї з ваших виставок був львівський під’їзд. Наскільки цей простір став близьким для  вас?

- По-перше, робити спонтанні речі для мене не властиво, а ця виставка була доволі спонтанною. Мене надихнули троє людей -:  Наталя Катериненко, Сергій Якунін, Катя Тхоненко. Вони серйозно вплинули на те, аби зробить щось не зовсім характерне для себе самої. Підготовка до експозиції була дуже короткою, але  ця практика мені сподобалась. Щодо самої концепції виставки, мені хотілось зробити щось таке, аби подати в контексті іншої мови. От знаєте, це такий сувій, котрий колись був абсолютно класичним словником і читався як ми з вами звикли, а тут ми зробили з нього ту ж саму книгу, але за своєю структурою таку, яка характерна для Східної культури. Книга наче та сама, але у іншому форматі.  Так само з мовою у мистецтві, котру можна перевести з однією площини у іншу, навіть одним жестом.

- Наскільки я знаю, останні чотири роки ви займаєтесь графічними роботами. Вас надихають нідерландські та німецькі графіки XVII -XIX століть. А взагалі графіка -  це безмежне поле, де постійно можна експериментувати.  Як часто вдаєтесь до нових спроб у графіці?

- Взагалі будь який технічний засіб може бути безмежним полем. Просто мені більш близька графіка за своїм темпераментом, а якщо конкретніше – то офортна техніка. Бо якщо згадати такий вид гравюри як  лінорит, то тут присутня більша експресія, яка для мене не є дуже притаманною. Техніка офорту потребує певної концентрації,  і ця концентрація якраз дуже мені імпонувала у роботах Північних графіків. Якщо глянути на оригінальні роботи Рембрандта ван Рейна,  то його темперамент поєднувався з колосальною працездатністю і дуже сильною терпеливістю, котру він умів виливати у дуже конкретну і симпатичну форму свого мистецтва.

- В одному з ваших інтерв'ю, ви говорите, що «ідея людини» - це база для вашої творчості. Звісно, що контакт зі світом,  з людьми, з простором, з речами, які навколо нас, мабуть, вкрай важливий  для будь якого художника. Але якщо цей зв’язок обривається, що тоді ?

- Хороше запитання. Знаєте, мене формували ті, хто був поруч зі мною. Так, інколи близькі люди бувають вередливими, інколи навіть дуже вередливими, але разом з тим  те,що вони нам дають, це набагато більше, аніж те, що іноді ускладнює нам взаєморозуміння. Тому, говорити про якусь категоричну форму «розривання зв’язку зі світом», мабуть, не можу, бо цього не існує для мене.

- Зазвичай сам простір диктує художнику про подальші дії перформативної акції. Наскільки простір території церкви святого Юра є комфортним та близьким  вам ?

- Взагалі про простір ми можемо говорити, як про певну матерію, яку ми можемо розім’яти як глину, тобто якось трансформувати. А взагалі кожна моя робота – це присвята комусь.  Я  час від часу роблю виїзди зі своїми студентами, де ми разом шукаємо простір  для візуальних акцій. У студентів часто зовсім інше просторове мислення. Проте, бути викладачем – це досить велике щастя, оскільки є завжди можливість взаємного обміну. Інколи студенти можуть навчити  викладача не менш, аніж викладач студентів. Подекуди і більше.

- Галино, скажіть відверто чи дратують вас запитання від людей на кшталт:  «А що Ви хотіли  тим сказати у своїй мистецькій акції?»

- У мене всі роботи без назви, а тому з цим все дуже просто. Це стосується і офортів, і живопису і просторових робіт. Ви хочете побачити в цьому те чи се ? Будь ласка.  Якщо мої роботи спонукають людину до чогось мені симпатичного чи приємного – прекрасно . Отже і назва теж відбулась. Кожен сам  намагається  дати назву моїм роботам. Єдине, що можу інколи сказати, що та чи інша серія присвячена горизонту або близьким людям. Інакше – ні. Відсутність назви  і пояснень змушує людей краще мислити, а тому  і вбачати у цьому свій власний  сенс.

Єва РАЙСЬКА, Медіа Дрогобиччина №1 (15) від 12 травня 2017

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: