Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom

Новини

Нас відвідали

80.6%Ukraine Ukraine
7.2%United States United States
2.5%Russian Federation Russian Federation
2.2%Italy Italy
2.1%Poland Poland
0.7%Czech Republic Czech Republic
0.6%European Union European Union
0.4%Spain Spain
0.4%Germany Germany
0.4%United Kingdom United Kingdom

Сьогодні: 6
Вчора: 82
Цього тижня: 555
Минулого тижня: 3685
Цього місяця: 5823
Минулого місяця: 6050
Всього: 128915
Real time web analytics, Heat map tracking

12987200 1056688837737902 7587633739868952559 nОлексій Малицький - молодий підприємець та співзасновник кількох українських брендів. Закоханий у рідний Дрогобич, він активно перетворює мрії у реальність та охоче навчає цьому інших.

Нещодавно, разом з Мирославом Мариновичем, Олексій виступив із лекцією на фестивалі “Інше місто”, після якої спілкувався з нашим кореспондентом - про книги, подорожі, оптимізм та, звісно, про зміни у Дрогобичі.

-  Олексію! Коли починаєш шукати інформацію про тебе в Інтернеті, стає помітно, що практично кожне видання говорить  про твою причетність до списку “Forbes-Україна” «30 до 30». Те, що ти потрапив  до переліку 30 успішних молодих українців, називають твоїм найбільшим досягненням. А як вважаєш ти сам?

- А я так не думаю. Взагалі до цього списку потрапив цілком випадково: мені зателефонували й сказали, що планується лише рубрика на сайті “Forbes-Україна”. Тільки опісля я дізнався, що інформація потрапить до часопису. Це сталося буквально перед виходом публікації. Звісно, я був не проти, але досі  не знаю, за якими принципами відбирали туди людей.

- Тобто мрії потрапити до списку “Forbes” в тебе не було?

- Може й була, але вона ще не є до кінця реалізованою. «30 до 30» - це не той перелік, куди я хотів би потрапити, й жодних  додаткових бонусів в житті це мені не принесло.

- Ти взагалі дуже часто говориш про мрії. Розкажи  і нам, як правильно мріяти?

- Це довга історія, але в мене є дуже гарна презентація на цю тему. Можете переглянути відео, воно є в Інтернеті під назвою «Як правильно мріяти». Проте, в кожного має бути власний досвід пройденого шляху до мрії, - я лиш поділився своїм.

- Так, відео дуже оригінальне, передовсім через те, що ти став першим, хто виступив на TEDx, не говорячи жодного слова. Це була відеопрезентація, яка шокувала присутніх, Як виникла така ідея?

- Мені стало нудно просто виступати перед публікою. Це стало тим, що  я робив постійно, й у чому не було жодного поступу. Я надто часто був спікером на різних заходах. До речі, виступ у Дрогобичі на фестивалі «Інше Місто» - мій останній  на найближчі 12 місяців виступ у ролі спікера.

Так от, мій друг попросив мене виступити у Львові на TEDx, а я дуже не хотів цього робити. Він таки мене вмовив.  Тоді я й подумав, що треба цей виступ перетворити на щось неординарне, щось, чого ще не було. Усі погодилися - так і народилася ідея.

- Ти дуже багато читаєш. Може, назвеш декілька книг, які, на твою думку,  мав би  прочитати кожен?

- Є різні книги - для різних ситуацій і сфер діяльності, але, якщо говорити про загальні теми, то порадив би одну про медитацію. Її написали Далай Лама і Лоуренс ван дей Майзенберг - «Шлях істинного лідера».

- Ти медитуєш?

- Так, медитую. Не кожного дня, але два – три рази в тиждень намагаюся це робити.

- Повернімося до книг. Що порадиш у якості читання  для загального розвитку?

- «Теорія ігор» Баррі Нейблаффа та Авінаш Діксіт, а ще я би дуже радив всім прочитати книгу «Перемикайся. Стань тим, ким хочеш бути» Маршалла Голдсміта та Марка Рейтера.

- Олексію, ти постійно подорожуєш, зокрема автостопом. У чому краса такого виду подорожей?

- Краса в тому, що тобі не треба мати багато грошей на дорогу, а ще - у спілкуванні з різними людьми. Колись я їздив суто автостопом, зараз люблю користуватися сервісом “BlaBlaCar”, бо мені подобається знайомитися з новими людьми.

- Якось ти сказав, що на Львівщині їздити автостопом найважче. Чому?

- Бувало, що я стояв на дорозі чотири-п’ять годин, і жодна автівка не зупинялася. В Одесі чи Києві такого не помічав. Проте це було дуже давно. Можливо, тепер ситуація інша, але шість років тому Львівщина і Крим були в цьому плані найгіршими.

- Скільки країн ти відвідав і що дали  тобі мандрівки?

- Країн, здається, було 18. А стосовно того, що дали подорожі… Я побачив, що в інших країнах люди набагато більше усміхаються. Ми навіть вирішили це виправити і 2008 року започаткували соціальний проект «Усміхнись, Україно». Тоді всі ходили дуже похмурі, зосереджені на поганих думках. Європейці чи американці теж мають невеселі думки і турботи, але сприймають їх зовсім інакше. Для них це не трагедія, а частина життя.

Ми втілювали наш проект чотири  роки, було дуже цікаво. Можу точно сказати, що посмішка потрібна людям: це - один із показників щасливої і здорової особистості.

- Теми бізнесу з тобою ніяк не оминути - це цікавить багатьох. Чи можеш ти сказати, що робити молодим людям з великими ідеями, як почати втілювати їх у життя, а не відмовлятися від них ще на етапі народження?

- Зараз я знаходжуся на етапі розвитку в бізнесі, про який абсолютно нічого не знаю, - це ІТ- сфера. Тож можу сказати, що людина здатна подолати бар’єри тоді, коли у неї є мета. В цьому випадку ти постійно шукатимеш варіанти реалізації ідеї, і рано чи пізно у тебе все вийде. Або ж ти зрозумієш, що це було не твоє, і почнеш робити щось інше.

- Як створюється бренд в Україні?

- Довго. Ось зараз ми хочемо створити бренд Дрогобича і Дрогобиччини - для того, щоб до нас приїздило більше туристів. Наш край має  великий потенціал, але треба, щоб люди, які тут живуть, нарешті це зрозуміли. Власне, над цим ми зараз активно працюємо.

- Ти віриш у те, що цей проект буде успішним?

- Так. У нас є багато цікавого, є на що подивитися, ми маємо унікальну історію, архітектуру. Якщо надати цьому всьому привабливого вигляду, то туристи їхатимуть до нас, адже Львів рано чи пізно їм набридне. Я дуже вірю у Дрогобич.

- Ти оптиміст?

- Тотальний оптиміст, бо кожна людина, яка щось створює в Україні, має бути позитивно налаштованою, щоб постійно рухатися вперед.

- Та негатив інколи дає про себе знати, правда ж? Як повернути себе назад «у гру»?

- Я беру фотоапарат і їду до  іншого міста, блукаю вулицями рано-вранці, поки люди ще сплять.

- Як ти все встигаєш?

- Насправді я дуже багато чого не встигаю. Зараз намагаюся сконцентруватися на одному проекті і довести його до кінця.

- Ти живеш у Києві, чи помічаєш зміни в Дрогобичі, які відбулися останнім часом?

- Так, тут досить затишно і можна шукати цільову аудиторію, яку сюди варто запрошувати. Наприклад, молодих людей, що працюють віддалено і хочуть трохи відпочити від шуму. Треба показати, що Україна теж має, що запропонувати в цьому плані, і не варто летіти нікуди далеко.

- Олексію, ти постійно кажеш, що хтось має сюди приїжджати, а як щодо самих дрогобичан?

- Дрогобичани якраз і мають працювати над благоустроєм свого міста, хотіти більшого, ніж вони бачать. Якщо у Дрогобичі людина не знає, чим їй зайнятися, то вона може зайти на один  гарний  сайт - “Coursera”-  і почати навчатися он-лайн у найкращих університетах світу. Це ж фантастично! Не знаєте мови? Її можна вивчити в режимі он-лайн - і згодом у вас з’явиться бажання працювати в якійсь класній іноземній компанії. Ви можете влаштуватися на таку роботу, все ще залишаючись в рідному місті, і думаючи над тим, що в ньому можна змінити.

У якому місті ти б не жив, треба його цінувати.  Не хочеш тут жити, – можеш поїхати. Подивись на світ і зрозумій, що в тебе завжди є вибір: лишитися в будь-якій країні чи повернутися додому.

Не має значення, де ти живеш: важливо, щоб був комфорт, а його треба створювати.

Уляна Салій, Медіа Дрогобиччина №9 (23) від 08 вересня

 

kompyuter i rebenok foto Від 2014 року в Дрогобичі та Стебнику діє електронна система реєстрації дитини у дошкільний навчальний заклад: батьки мають змогу просто з дому обрати з-поміж інших саме той садочок, що найбільше до вподоби, та «поставити на чергу» туди власну дитину. Варіанту «прийти до завідувачки та записатись у групу» зараз немає. Керівництво освітньої галузі Дрогобича декларує електронну систему як цілковито  прозору, позбавлену будь-яких корупційних можливостей чи зловживань, та зручну у використанні як для батьків, так і для керівників самих садочків. У режимі реального часу можна відстежити поточний статус заявки та отримати інформацію щодо зарахування дитини до дитячого садочку.

Як це працює?

Зареєструвати дитину у ДНЗ можна безпосередньо на офіційному сайті Дрогобицької міської ради. У розділі «Освіта» є пряме посилання на електронну чергу. Перший крок - створення «власного кабінету» та реєстрація дітей (як варіант - декількох). Поля, позначені червоною зірочкою, є обов’язковими для заповнення. У поле «Бажана дата зарахування» треба внести інформацію про дату, коли дитина має піти до садка.

Відповідно до бажаної дати та віку дитини, система автоматично визначає, у яку групу може потрапити маля. Батькам слід враховувати, що новий навчальний рік у дошкільному закладі розпочинається першого вересня. Якщо, наприклад, вказати як бажану дату зарахування 31 серпня 2017, це буде навчальний рік 2016/2017. А якщо вказати дату перше вересня 2017 – це буде вже новий навчальний рік - 2017/2018. Отже, рекомендовані системою групи будуть різними у цих двох випадках. Якщо дитина має піти до садка  восени 2017 року, слід вказувати бажану дату зарахування, починаючи від першого вересня 2017 року.

Між датою народження дитини та бажаною датою зарахування повинно минути не менше двох повних років.

Важливо

Будь-які помилки, допущені батьками під час заповнення анкети, наприклад, неправильна дата зарахування у ДНЗ чи помилково вказана наявність пільг (якщо немає документів, що це підтверджують), автоматично видалить вашу дитину із системи, і, відповідно, унеможливить її зарахування до садочку.

Після завершення процедури система видає унікальний реєстраційний код, який також надходить  на електронну скриньку. Інколи лист може потрапити до  папки «спам», тому її варто також переглянути. За номером реєстрації можна переглядати стан поданої заявки, а також - за необхідності - її видалити. Подавати заявку на реєстрацію можна у п’ять садочків з указанням їхньої пріоритетності. Заявки, подані на реєстрацію, автоматично отримують статус «На розгляді». Змінює статус заявки завідувач дитячого садка під час  її розгляду. Розгляд відбувається у період зарахування - від червня до  серпня.

Хочете бути на 100%  впевненими?

Головний спеціаліст відділу освіти ДМР Ярослав Гевко переконаний, що електронна черга - ефективний варіант реєстрації, адже дає можливість «прозоро відслідковувати зарахування дітей у ДНЗ, створювати перспективу, а також скеровувати батьків до тих садочків, де є проблеми із наповненням. Систему створено так, що батьки мають змогу з домашнього комп’ютера реєструвати дитину та бачити чергу самим».

Ярослав Гевко не приховує, що проблем вистачає.  Насамперед, вони виникають в умовах, коли батьки не дотримуються інструкцій, поданих на офіційному сайті реєстрації. В решті випадків усе минає успішно. Пільгові категорії дітей (у тім  числі - діти учасників АТО)  мають право позачергового зарахування до ДНЗ.

Хочете бути на 100 відсотків впевненими, що вашу дитину зарахують до обраного садочку, - тоді реєструйте її одразу після народження, - кажуть у відділі освіти. Зволікати не варто: так ви тільки зменшуєте шанси маляти на місце у ДНЗ. Цього року було здійснено непопулярний крок - збільшено кількість дітей у групах дошкільного та молодшого віку. Головний спеціаліст відділу освіти ДМР Ярослав Гевко пояснює: «Після моніторингу відвідуваності стало зрозуміло, що з різних причин близько 50-55% дітей не відвідують ДНЗ, тому ми й пішли на цей крок. Це має зняти «напруження» із зарахуванням дітей у садочки Дрогобича. У Стебнику в нас взагалі немає проблем».

Усі щасливі?

Більшість батьків задоволена електронною чергою, проте бувають і технічні проблеми, з’ясовувати які доводиться вже безпосередньо  у відділі освіти. Анна, багатодітна мама, розповідає:  «Зареєструвала своїх двійнят: на сайті «світиться», що заявка ще на розгляді, у списки до садочку ми не потрапили. Цього тижня йду у відділ освіти з’ясовувати, в чому річ».

Ольга зареєструвала сина, коли йому було три  місяці. “За списком були 25. У садочок цього року так і не потрапили,  сказали чекати на наступного року... А як чекати? Дитині буде три роки, й мені на роботу виходити”.

Натомість, свідки успішної реєстрації стверджують, що жодних проблем у процесі не відчули. Приміром, Надія зізнається, що роботою електронної черги повністю задоволена: «Ми уже  в садочку,  все було без проблем, записувала дитину в рочок».

Оксана теж не приховує радості : «Зареєструвала, взяли, ходимо! Без проблем! Була лише проблема з прививкою БЦЖ, яку в пологовому нам  не дали».

Роксолана БУЯК, Медіа Дрогобиччина №9 (23) від 08 вересня

 

15822785 1693184160707080 5996249398956534082 nЯрина та Володимир  здійснили мандрівку ровером  з України до Австралії. Там у них народився синочок Марко. Згодом вони вже втрьох продовжили мандрувати світом та започаткували  власний проект «Двоколісні Хроніки». Ярина Квітка та Володимир Муляр -   музиканти гурту «Фолькнери». Тому під час своїх подорожей  «Фолькнери»  ще й відкривали для світу нашу музику та культуру. Зараз подорожні  повернулися в Україну, проте ненадовго: попереду - нові мандри.

Мені ж пощастило: вдалося порозмовляти  з непересічною співрозмовницею - Яриною Квіткою.

- Ярино, чого тебе найбільше навчили мандри?

- Передовсім - бути вільною. Коли подорожуєш, починаєш по–іншому осмислювати власне життя, шукати себе. Гадаю, що кожна людина народжується вільною. Ніхто не має їй вказувати, як чинити. Мене дуже надихнула Австралія. Це країна своєрідного балансу, легкого, розслабленого життя. Там  не зустрінеш  правил на кшталт «має бути чорна спідниця й біла сорочка, і (не дай Боже!) ніяких червоних колготок». Справді, ти щасливий, коли вільний у виборі, й живеш так, як  хочеться саме тобі. Тоді мрії здійснюються, і ти розумієш, наскільки  безмежним  у своїй красі є світ. Українцям теж нарешті слід навчитися жити так, як вони хочуть.

- З чого починались ваші мандрівки? Чи готували маршрути, спорядження?

- Звісно. Та все ж ми не такі педантичні, щоби все шліфувати. Спершу склали певний маршрут. Подумали, якими шляхами нам найкраще буде їхати, - з фінансової точки зору також. Але то не був розписаний до найменших деталей план. Ми були як вільні птахи: просто їдемо, а шлях сам підкаже, що попереду. Нерідко люди рекомендували нам, де найкраще побувати, що побачити.

- Які труднощі виникали під час подорожей?

- Їхати до Австралії було нескладно. Хоча тоді у нас було трохи сутужно було з коштами - часто  мандрували дуже аскетично. У Таїланді часто їли тільки рис та яйця.  

А ось вже  в Австралії ми давали  багато концертів, і фінансова ситуація дещо поліпшилась. Щодо подорожей з дитиною, ми довели, що це також можливо. Просто коли народився Марко, вже він почав задавати ритм нашим поїздкам.

- В Ірані ви записали чудову колядку  «Же». Чому саме там? Чим вас надихнула ця азійська країна?

- Ми випадково познайомились з молодим іранським  музикантом. Спочатку написали йому у КаучСерфінгу, та він нам не відповів. Коли вже збиралися їхати, він  зателефонував і сказав, що дуже хоче зустрітися. Я відповіла, що зустрінемось на годинку, але знайомство розтягнулося на два тижні. І саме за ці два тижні ми якось легко та невимушено записали цю колядку.

- Основна мета ваших «Двоколісних Хронік» - розповідь про українську  культуру та музику. Як часто вам вдавалось виступати?

- Завжди цікавіше їхати, коли ти маєш певну мету. Коли знаєш, що будеш знайомити людей та світ зі своєю культурою, співатимеш їм своїх пісень. Це  змушує завжди бути у формі. Щодо виступів, то до народження Марка виступали дуже часто. Вже після появи сина такої можливості не було, зараз ми дуже сумуємо за музикою. Єдиний раз нам вдалося зіграти на весіллі австралійців в Малайзії.  Це було круто. Взагалі більшість людей, яких ми зустрічали, дуже прихильно сприймали нашу музику, хоча дехто вперше чув про Україну. Щоразу ми пояснювали, що Україна - це не Росія. В Ірані до нас взагалі ставилися особливо прихильно. Ми пробули там два місяці, і  тільки двічі ночували в  наметах. Гостинні перси запрошували нас до своїх  помешкань.

- Яка країна сподобалася найбільше?

Спершу  Іран, потім закохалися в Австралію. Проте саме в Ірані чудово поєднуються  стародавня культура та ХХІ сторіччя. Хотіли б ще раз туди повернутися.

- Куди б ви більше не  хотіли їхати?

- Нам у подорожі дещо  важко давався Китай. Країна справді цікава, природа вражає, але китайці - складні. Вони  багато палять, і повсюдний дим дошкуляє.

А ще проблемою були відстані. Іноді здавали ровери в багаж і діставалися потрібного місця потягом. Щоправда, неабияк вразив Шанхай - розкішне місто, до розвитку якого долучилися європейці.

- Що скажете про кухню тих країн, в яких побували?

- Каву з фекалій, різноманітних комах і жуків – це все коштували.  Якщо місцеві мешканці це їдять і  живуть щасливо, то й ми мусили скуштувати. Коли народився Марко, звісно ж, їли багато фруктів та овочів.

- Що змінилось в Україні за три роки вашої відсутності?

- Якщо чесно, усе змінилося.  Передовсім, стрімко зросли ціни. Зараз прагнемо записати в Україні новий альбом. Ми хочемо винайняти невеличкий будинок для запису музики на кілька місяців. Але це дуже складно: ціни шокують.

- Як сприймає мандри ваш Марко?

- Йому подобається подорожувати. У трейлері він постійно слухає Моцарта. Зараз вдома йому нецікаво, знову хоче в дорогу. Бачити світ, людей,  живих пташок, звірів.

- Навіщо, як на тебе, людині варто подорожувати?

- Мандри - це пошук самого себе.  Часто ми не знаємо, як долати життєву кризу. Гадаю, дієвий спосіб - мандрівки.

В Австралії ми якось зустріли  чоловіка, який втратив кохану дружину й мало не збожеволів від того. Тож він  три місяці просто йшов берегом океану, щоб вийти з депресії...

Єва РАЙСЬКА, Медіа Дрогобиччина №9 (23) від 08 вересня

 

parkan staryiТрускавецьке водосховище – один із найбільш ласих шматків для місцевих новобагатьків. Уже тривалий час курортом ширяться чутки про те, що там планують облаштувати купальне озеро, а землю в навколишніх лісах дивним способом розпродано. Однак, громада Трускавця декілька разів чітко давала зрозуміти, що вважає водосховище стратегічним об’єктом, а перетворення його в купальне озеро може залишити  оздоровницю без альтернативного джерела водопостачання. Тривалий час доступ до водосховища та прохід до лісу був закритий страшною огорожею, звареною з металевих прутів, змащених густим шміром. З цієї жахливої конструкції часто кпинили  місцеві мешканці, оскільки вона жодним чином не виконувала власних функцій. 

Врешті-решт міська влада пішла на поступки громаді  й вирішила цю огорожу демонтувати, а прохід до лісу зробити вільним. Комунальне підприємство “Трускавецький водоканал” у свою чергу мало отримати кошти з бюджету на огородження водосховища.
Згідно з рішенням Трускавецької міської ради від  15 вересня 2016 року № 296, цільову програму підтримки КП “Трускавецький водоканал” було доповнено двома пунктами:

  • реконструкція огорожі питного водосховища – на суму 300 тисяч гривень;
  • придбання основних засобів (засувки, портативний ультразвуковий лічильник води) - на суму 600 тисяч гривень.

Відтак розпочалося встановлення нової огорожі. На перший погляд, це доволі міцна зварна конструкція, що має захистити водосховище від охочих  там відпочити та скупатись у питній воді. На жаль, таких осіб у нас досі  не бракує. Однак, після встановлення майже 150 метрів огорожі,  роботи було зупинено й сьогодні їх не продовжують.

parkan novyi

Фактично прохід до озера є відкритим, оскільки стара огорожа на решті ділянки цілком відсутня. А в окремих місцях видно пошкодження вже оновленої огорожі.
Я зацікавився питанням: «Куди були витрачені виділені на реконструкцію кошти?». Це вдалося з’ясувати за допомогою сервісу 007.org.ua. Як виявилось, 8455 гривень КП “Трускавецький водоканал” сплатив ПП “Крокус” за виготовлення проектно-кошторисної документації, а дві оплати на суми 169 428 та 86 784,8 гривень за реконструкцію огорожі питного водосховища були надіслані державному підприємству Дрогобицької виправної колонії ще в жовтні та грудні 2016 року. Якщо підсумувати усі ці кошти, отримуємо цифру 264647,8 гривень. Куди зникли  ще майже 35 тисяч  гривень, мені з’ясувати не вдалося.
Як наслідок, Трускавець отримав чергову неповноцінну конструкцію, яка не виконує жодної корисної функції, а кошти громади вкотре  пішли псові під хвіст.

Поруч із озером нещодавно було встановлено невеличке  приміщення, де чергує поліцейський. Відверто кажучи, це рішення дало значно кращий ефект, аніж будь-які огорожі. Якби його ухвалили  ще до виділення коштів, Трускавець зміг би зекономити кругленьку суму.
Чиновникам взагалі вартувало б  замислитись не над зведенням парканів, а над облаштуванням цієї території. Адже, як зауважують мешканці, основною причиною засміченості ділянки поруч із питним озером є відсутність смітників та налагодженого вивозу відходів.


Марко ФЕДОРЕНКО, Медіа Дрогобиччина №9 (23) від 08 вересня

 

21586002 1522458231150448 1376199647 nЧи пам’ятаєте, як взимку цього року відбулося урочисте відкриття нової дільниці КП «Комбінат міського господарства», яка повинна була сортувати дрогобицьке сміття? Цю дільницю розмістили у приміських Рихтичах і на її відкритті “зачекінилися”  Дрогобицький міський голова Тарас Кучма, керівник Комбінату міського господарства  Андрій Янів, Рихтицький та Снятинківський сільські голови, а також АТОвці зі Стебника. Не обійшлося і без духовенства, яке окропило новий підрозділ комунальної установи святою водою. Цього ж дня на сайті міської ради з'явилася інформація про відкриття. У цій публікації від 14 лютого міський голова Тарас Кучма назвав цю подію лише першим кроком. “Сподіваюся, що й надалі ми зуміємо налагодити процес збору та утилізації сміття серед наших громад”, - коментував подію міський голова. “Після офіційної частини представлення роботи сміттєсортувальної дільниці, присутні побували у приміщенні, де безпосередньо побачили, як відбувається процес сортування сміття. Варто відзначити що, працівники, які займаються сортуванням, працюють у засобах спеціального захисту, а приміщення обладнано антибактеріальними лампами, які запобігають розповсюдженню шкідливих бактерій”, - йшлося в репортажі.

Відкриття сортувальної станції більшість дрогобичан зустріла позитивно та з певною надією. Мовляв, міська влада працює і думає про майбутнє, про довкілля, зрештою, - про здоров'я людей та чинить по-господарському. Нагадаємо: сортування сміття - доволі прибуткова справа. Папір, скло, пластик коштують грошей. Наприклад, за одну тонну ПЕТ-пляшок можна отримати чотири-п’ять тисяч гривень, за папір - від трьох тисяч за тонну. Погодьтеся, місто може отримувати чималі кошти.

“Сміттєпереробний завод наразі не збудували, тож поки що матимемо сміттєсортувальну станцію, а гроші, які вона отримуватиме, підуть  на розвиток міста”, - і це можна було почути від людей. Словом, раділи всі. Зрештою, й досі більшість дрогобичан вважає, що станція працює, сміття сортують, вторинну сировину продають, зароблені кошти наповнюють бюджет, і наше з вами щасливе та екологічно чисте майбутнє вже зовсім поруч...

Але не так усе просто. Через півроку після урочистого відкриття, в липні, ми написали запит про доступ до публічної інформації. Скерували його міському голові та директору Комбінату міського господарства. Ми прагнули отримати  інформацію про організаційно-правову форму дільниці для сортування сміття, показники роботи цієї дільниці: скільки сміття було відсортовано, скільки коштів вдалося отримати, скільки людей працює на цій дільниці тощо. Гадаю, що це цікаво  також і вам. Однак відповідь пана Яніва нас шокувала.

Лаконічно, одним реченням, чітко і зрозуміло, КМГ розставив все на свої місця (подаємо канцелярський “шедевр” без змін): “На Ваш запит на інформацію від 28.07.17 р. №02/27 КП “Комбінат міського господарства” повідомляє, що дільниця для сортування твердих побутових відходів не розпочала свою роботу через відсутність обігових коштів для придбання обладнання, устаткування та необхідної кількості працівників”.

Можна лише думати і гадати, що творилося на цій станції шість місяців, бо, як відомо, сміття туди таки доправляли. Також відомо, що на території “сортувальної дільниці” постійно перебували люди, які називали себе “охоронцями”. Можливо, вони й зараз там, не виключено, що ця “сортувальна станція” працює, але не на місто, а задля чиєїсь  приватної вигоди, і навіть є бізнесом для окремих осіб - ось таке припущення. Та все ж факт залишається фактом: сміттєсортувальна станція у Дрогобичі так і не запрацювала… Зрозуміло, що на сайті міської ради про це не написали, в жодний інший спосіб не повідомили, а дрогобичани й досі переконані, що вона працює. Але...

Нагадаємо вам, що свого часу Олексій Радзієвський, колишній Дрогобицький міський голова, теж обіцяв сортувати сміття, навіть називав “збирання та утилізацію твердих побутових відходів основним завданням санітарного очищення міста”. Був переконаний, що “Дрогобич від цього отримає низку переваг”. І цим мало займатися ЕКО - КМГ (у попередніх номерах ми розповідали вам про це підприємство і про аферу, через яку місто може втратити все майно, що належить Комбінату міського господарства). Однак нічого так і не змінилося. Так видається, що у всіх міських голів в Дрогобичі з цим сміттям та його сортуванням - серйозні проблеми. Пригадуєте? Микола Гук теж обіцяв сортувати сміття...

Цікаво, чи така ж нещаслива доля спіткає наступника Тараса Кучми, чинного міського голови?

Олег ДЬОРКА, Медіа Дрогобиччина №9 (23) від 08 вересня

 

Євген Аксиневич Сьогодні гість редакції та мій співрозмовник - людина надзвичайної долі.

Зараз  Євген Аксиневич - студент Інституту іноземних мов, волонтер і бітбоксер (бітбокс – створення ритмічних звуків за допомогою рота – Авт.). Ще п’ять років тому він був проблемним підлітком, але все змінив нещасний випадок. Улітку 2012 року Євген втік з родинного свята й подався гуляти з друзями в парк культури та відпочинку. Там була несправна, давно зачинена гойдалка, але шукачів пригод це не зупинило. Необережна поведінка призвела до жахливих наслідків: Євген упав, отримав дуже важкі травми, зокрема, - черепно-мозкову. Місяць у комі. Тривале лікування у Львові. Невтішні прогнози лікарів: навіть якщо хлопець виживе, то назавжди залишиться неповносправним.

Про диво порятунку, про цінність любові та підтримки близьких розмовляємо з юнаком.

- Євгене, процес реабілітації був складним і довгим,  розповіш про це?

- Почнімо з того, що цю свою історію я знаю лише зі слів батьків, адже приходив до тями вже вдома, коли минуло більше місяця після трагедії. Безумовно, саме їм довелося найважче. Просто уявіть, як це, коли дитина в такому стані, коли лікарі не дають гарантій, коли необхідні для одужання препарати такі сильні, що навіть роз’їдають судини. Я пам'ятаю лише сни, які бачив у комі, - про тата, про наші буденні справи, а ще - нестерпний біль, який пронизував усе тіло. Відтоді у мене підвищився больовий поріг.

Заново вчився робити все: ходити, говорити, читати. У 15 років моє життя почалося знову, і за два  роки реабілітації я відновлював усе, що вмів до того.

Якби не підтримка батьків і молодшого брата, мені б це не вдалося. Лікарі забороняли будь-які фізичні й  розумові навантаження. Але близькі допомагали не здаватися. Добре, що у мене є тато. Він брав мене з собою в гори. Щойно я навчився ходити, він поставив мене на лижі.

А ще я багато читав. Почав знову ходити до школи, згодом - і на стадіон, де від друзів отримував стимул займатися. Там почало формуватися нове ставлення до життя, до людей.

Попри  застереження медиків, робив вправи, захопився легкою атлетикою, доводив іншим і собі, що сильніший, ніж всі думають.

Дуже вдячний своєму тренеру, Романові  Дмитровичу, за колосальну підтримку. А також найкращому другу й однокласнику Владиславу, який постійно мене відвідував, поводився як із рівним, розповідав усе, що я пропускав у школі.

- А що ще сприяло поверненню до звичного життя?

- Музика стала ще одним важливим фактором. Я люблю джаз і блюз.

Крім того, почав займатися бітбоксом. Спочатку - з метою виправити дефекти мовлення: читав скоромовки, артикулював звуки, стоячи із повним ротом горіхів перед дзеркалом. Тоді зацікавився й цим. Не завжди вдавалося, але ніколи не здавався, працював над собою. Здолав страх і невпевненість, і взяв участь у батлі бітбоксерів у Львові. Це був чудовий досвід.

- Зазвичай люди кардинально змінюються після таких знакових, переломних моментів у житті...

- Це справді так. Я теж кардинально змінився. Тепер отримую величезне задоволення від спілкування, від допомоги іншим. Намагаюся використовувати всі можливості.

Коли у нас назбиралося дуже багато книг, ми з батьком віддали їх у бібліотеку імені В. Чорновола.

Зараз я займаюся волонтерством. Допомагаю збирати кошти на лікування хворих дітей, відвідую їх. Усвідомлюю, що моя історія стає для них прикладом. А ще я потрапив до середовища активних людей, які готові щось змінювати.

Хочу побажати всім читачам, щоб насамперед  цінували свою родину, близьких, адже вони є найміцнішою  опорою.

Пам’ятайте, що все можливо, якщо хотіти, і не переживайте за те, що не в силі змінити.

Ірина ВОЛОЩАК, Медіа Дрогобиччина №9 (23) від 08 вересня

 

 

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: