Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom

Новини

Нас відвідали

80.6%Ukraine Ukraine
7.2%United States United States
2.5%Russian Federation Russian Federation
2.2%Italy Italy
2.1%Poland Poland
0.7%Czech Republic Czech Republic
0.6%European Union European Union
0.4%Spain Spain
0.4%Germany Germany
0.4%United Kingdom United Kingdom

Сьогодні: 6
Вчора: 82
Цього тижня: 555
Минулого тижня: 3685
Цього місяця: 5823
Минулого місяця: 6050
Всього: 128915
Real time web analytics, Heat map tracking

Борислав палатаСьомого вересня в Бориславі відбулось урочисте відкриття стаціонарного терапевтично-ендокринологічного відділення міської лікарні на вулиці  Куліша, 41а. Тепер щорічна економія на енергоносіях становитиме близько одного мільйона гривень. На відкритті були присутні представники влади, головний лікар і персонал лікарні, священики, мешканці міста. Усі дякували один одному і називали цю перемогу першим кроком у реформуванні медичної системи міста.

Централізація шляхом оптимізації приміщень

Нове стаціонарне відділення об'єднало терапію та ендокринологію, які раніше знаходились у двох приміщеннях на вулиці Героїв ОУН-УПА та займали сумарну площу близько 2000 квадратних метрів. Натомість їх розмістили на половині другого поверху поліклініки - на площі 200 квадратних метрів. Розташували за рахунок кабінетів дільничних терапевтів, які, у свою чергу, «потіснили» на третьому поверсі кабінети пунктів переливання крові. Попри незадовільний стан ремонту поліклініки та неврологічного відділення, через дах, який тече, ремонт вартістю 630 тисяч гривень стосувався виключно стаціонару. Тепер там - свіжий ремонт, пластикові вікна і двері, дві нові вбиральні. Коридор - завширшки  два метри, хоча для розвороту ліжок, згідно із санітарними нормами, має бути мінімум 2,40. У палаті площею 3х4 метри - три ліжка без можливості встановлення приліжкової тумбочки  (про норми проходу між ліжками - 1,2 метра - вже й не йдеться).

 Ліжка “прикрашає” все та ж стара постіль (відомо, що громада євангелістів передала до стаціонару комплекти нової постільної білизни). Ріже око відсутність вогнегасників (принаймні на видному місці), плану евакуації. І взагалі, як давно тут був пожежний інспектор?

 

Що ж залишилось поліклініці?

Випадково нам потрапив до  рук наказ ЦМЛ  від 29 серпня нинішнього року:  «Підготувати кошторисну документацію для проведення ремонтних робіт у другій половині другого поверху з метою розширення площі терапевтичного відділення». Може, саме тому стіною між терапією та поліклінікою служить плита ДСП? Головний лікар Віталій Головчак запевнив нас, що «на сьогоднішній день друга половина другого поверху залишається за поліклінікою. На інше немає ні грошей, ні погодження з боку  влади». Як і на те, щоб ліквідувати нічну ставку лікаря в інфекційному відділенні, між іншим.

Проте наказ все ж вийшов, і паном Головчаком був підписаний. У другій половині другого поверху здебільшого знаходяться кабінети, ремонт в яких зроблено  не коштом лікарні. Зокрема, слід виділити кабінет «Довіра». Він підпорядковується Центру протидії та боротьби зі СНІДом, є обов’язковим підрозділом у лікарнях районного значення та облаштований і відремонтований повністю за кошти «міжнародного альянсу» - 45 тисяч гривень. Крім того, поліклініку спроектовано і збудовано саме як поліклініку, з урахуванням особливостей прийому лікарів (на другому  поверсі містяться кабінети офтальмолога, проктолога, процедурна, працюють невропатолог, психіатр. Перемістити їх на третій  поверх, де всі кабінети зайняті іншими, несумісними за фахом і не пристосованими до специфіки огляду чи маніпуляцій кабінетами, неможливо).

Під час  проектування поліклініки планувалося 250 відвідувань за зміну, зараз їх у середньому 300. Адже від зменшення площі поліклініки відвідуваність не зменшується.

 

Сімейний лікар – кожному мікрорайону

Розвантаження поліклініки має відбутись за рахунок введення в кожен мікрорайон Борислава сімейного лікаря. На трьох сімейних лікарів буде один педіатр. Такі вже є на вулиці Коваліва, у Мразниці, ще їх планують в Губичах та в приміщенні дитячої поліклініки. Але спеціалісти та прості мешканці вважають, що сімейний лікар є вузькопрофільним. Він може лише скерувати  людину до того чи іншого спеціаліста. Навчання для розширення кваліфікації сімейного лікаря триває п’ять з половиною місяців. Те саме стосується медсестер об’єднаних стаціонарних приміщень. А з заробітною платнею у 3200 гривень та ущільненням приміщень влада штовхає фахівців у комерцію. І все це - за  такої низької платоспроможності нашого населення!

 

А як би могло бути?

Для здійснення раціональної реорганізації лікарень мала бути створена робоча група, запротокольовані рішення її засідань, аргументовані дії, наради з профкомом, громадські слухання. Чи була створена така група? Якщо від 2014 року медиків не збирають разом навіть з метою навчання (до 2014 року, коли пан Віталій прийшов до керівництва, системи навчання були звичними і необхідними для підвищення кваліфікації практикою).  Тож хто ухвалював рішення щодо реорганізації лікарні? Знову ж таки, головний лікар запевняє, що «… наради були. Це питання обговорювалось майже  півтора року. Двічі воно розглядалось на сесії, також були розмови на оперативних нарадах».

Не знаємо, про що йшлося  на тих нарадах, але ми спілкувались  з медперсоналом поліклініки, і почули наступне: у випадку об’єднання стаціонару з поліклінікою, не буде ні логіки, ні повноцінного стаціонару, ні повноцінної поліклініки. Головному лікарю та міському голові  пропонували  здійснити централізацію терапевтичної та поліклінічної служб шляхом введення дитячої поліклініки до складу дорослої. Терапію пропонувалося залишити на місці, вклавши порівняно невеликі кошти в ремонт та комунікації. Або вкласти кошти в сусіднє, розпочате ще в 90-их роках будівництво стаціонару. Бо ж крокви для накриття під дощем псуються, а на них витратили близько 100 тисяч гривень. Або об’єднати травматологію, хірургію та терапію. Бо там є більші, ніж в поліклініці, площі, реанімація (для тяжких хворих з бронхіальною астмою, діабетиків, що можуть впасти в кому, хворих на пневмонію тощо), цілодобовий рентген-кабінет, лабораторія. Жодного з цих  необхідних для стаціонарного відділення кабінетів в поліклініці-терапії немає. Головний лікар – травматолог за фахом – на питання, чому саме так вирішили проводити централізацію, неодноразово повторював, що його «ніхто не переконає, що столітнє приміщення, де каналізація тече в підвал, може бути кращим за відремонтоване нове». (А якщо полагодити каналізацію? 680 тисяч мало би вистачити?..) І що «хірургічне відділення несумісне з терапією через те, що нема медичних можливостей. Воно має певні вимоги санітарно-епідеміологічного режиму, операційного  блоку і гнійної половини».

 

Лист-звернення від колективу поліклініки до мешканців Борислава та селища Східниця

«Вважаємо, що починати реформу медицини в місті Борислав з руйнування амбулаторно-поліклінічної служби - один із найгірших варіантів. Місто мало одну з найкращих поліклінік в області, яка з моменту будівництва була спроектована під можливість оптимального централізованого функціонування всіх поліклінічних служб. Сьогодні ми швидкими темпами руйнуємо те, що маємо, те, що потребує порівняно помірних фінансових затрат для збереження можливості надання амбулаторної медичної допомоги мешканцям міста та створення гідних умов праці для медичних працівників… Якщо ця ідея (йдеться про передачу другої половини другого поверху  під стаціонар) буде втілена, поліклініка не зможе функціонувати та забезпечувати виконання покладених на неї обов’язків. Результатом цих «діянь» стане цілковите розбалансування роботи поліклініки, що,  як наслідок, приведе до її  руйнації. Чи готові мешканці Борислава до такого розвитку подій? Де будемо шукати спеціалістів - у Дрогобичі, Трускавці, приватних медичних центрах?... Закликаємо представників міської влади, депутатів, громадські організації та спілки, небайдужих громадян до дискусії. Не маємо морального права дозволити знищити те, що на сьогодні, попри всі труднощі та негаразди, ефективно функціонує».

 

Юлія ГАСІЙ, Медіа Дрогобиччина №10 (24) від 21 вересня

 

1497780356 19149444 343883066027490 2449636061988855420 nУ квітні 2017 року у Дрогобичі правоохоронці затримали Руслану Курлятович, прокурора місцевої прокуратури. Вона намагалася дати хабар працівнику Національної поліції за "виведення її з-під підозри" у кримінальному провадженні про заволодіння майном ТОВ "ЛюксорЦентрТорг", а також за інформування її про хід досудового розслідування та за можливість впливати на свідків. Справа ТОВ "ЛюксорЦентрТорг" надзвичайно складна та резонансна і стосується вона, передовсім, землі на вулиці Самбірській, 3. Майно цього підприємства було незаконно перереєстровано на третіх осіб. Виявив це ліквідатор підприємства під час спроби реалізувати майно та завершити процедуру банкрутства. Фігурантами цієї справи є багато відомих у Дрогобичі людей, зокрема, й працівники міської ради. Кримінальне провадження справи ще триває.

Отже, справу передали до суду. Восьмого вересня 2017 року Шевченківський районний суд Львова виніс вирок у цьому провадженні… На диво (а може, й ні) суд виявився надзвичайно поблажливим до прокурора і вирішив за таке діяння лише оштрафувати підсудну на 12 тисяч гривень.

Справді, українські суди надзвичайно гуманні, але чомусь не до всіх - лише до прокурорів, депутатів, зрештою, якщо є потреба, - до самих суддів.

Суд обрав штраф як покарання, адже врахував "щире каяття" прокурора, а також те, що вона ніколи не притягувалась до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох малолітніх дітей і станом на сьогодні  перебуває у відпустці з догляду за дитиною.

Вилучені під час затримання десять тисяч американських доларів передано у власність держави.

Олег ДЬОРКА, Медіа Дрогобиччина №10 (24) від 21 вересня

 

w 1 4 2Кіт Шредінгера - герой уявного експерименту австрійського вченого Ервіна Шредінгера, а поза тим - один із найвідоміших фізичних парадоксів. Суть експерименту така: кіт знаходиться в коробці і дізнатися про те, живий він чи мертвий, можна лише відкривши коробку. До моменту, коли ви відкриєте коробку, кіт перебуває одночасно у двох станах: він вважається і живим, і мертвим.

Дрогобиччина теж багата на парадокси. Один із них - це “гараж Шредінгера”, який  існує і не існує водночас. А для того, щоб довідатися, чи він таки існує насправді, треба провести невелике журналістське розслідування.

Тож спробуємо.

Будують такий “гараж”, фактично, на території Дрогобицької міської лікарні, на вулиці Андрея Шептицького. Якщо проаналізувати документи, які можна отримати з відкритих джерел, - промоніторити сайт міської ради, зробити витяг з публічної кадастрової карти, написати запит у міську раду, - складається враження, що на земельній ділянці, відповідно до її цільового призначення, будуть зводити звичайнісінький гараж (хоч і в дещо незвичному місці). А якщо, використовуючи термінологію бюрократів, “вийти на місце”, то можна побачити зовсім інше - тут будують не гараж, а звичайний будинок, який може стати комерційною нерухомістю, і тут постане або черговий магазин, або аптека, або медичний центр.

Чому це не гараж? У новозбудованому будинку немає заїзду для автомобіля, зате туди з легкістю можна потрапити на ровері. Можливо, цей будинок насправді є великим гаражем для велосипедів? Якщо так, маємо наперед вибачитися перед фігурантами цього дрогобицького гаражного парадоксу і подякувати їм за підтримку міських велосипедистів.

“Гараж Шредінгера” фактично перебуває у двох станах - за документами він є гаражем, а ось фізична його форма не має нічого спільного з приміщенням для зберігання авто. Парадокс? Так, звісно. Гаражем він може бути лише у паралельній корупційно-прогнилій реальності.

Факти про “гараж Шредінгера”

У жовтні 2016 року сесія міської ради безкоштовно надає Ростиславу Володимировичу Звіру земельну ділянку площею 100 квадратних метрів на вулиці  Андрея Шептицького - для будівництва та обслуговування гаражу. Згідно із  сайтом YouControl, пан Звір є власником ПП “АВТО ПЛАНЕТА” у Дрогобичі. Безкоштовно віддати таку земельну ділянку підприємцю - не дуже по-господарському. Її ж можна було продати та наповнити міську скарбницю! І для чого комусь гараж на території лікарні?!

Отже, сесія проголосувала, було дотримано усіх бюрократичних процедур, і пан Звір, за логікою речей, мав звести там гараж. Однак його ніхто не збудував. Не встигли печатки на документах висохнути, як земля вже продавалася. Можливо, цю землю “брали” лише для того, аби продати? Як гадаєте, чи знали про це члени земельної комісії, депутати?

Новий власник вирішив розпочати будівництво, ось лише гаражем тут і не пахне. Відповідно до Публічної кадастрової карти та відповіді міської ради на наш запит, новою власницею є  Ярослава Євстахіївна Фецяк, яка мешкає в Підбужі та працює головним економістом у Державному підприємстві "Дрогобицьке лісове господарство".

У декларації пані Фецяк за 2016 рік ми знайшли цю землю. Вказано, що права власності вона набула у грудні 2016, тобто пан Звір “сплавив” землю фактично одразу по отриманні. У декларації також вказано ціну землі - 4757 гривень. Дрогобичани, ви чули таке? З цих розрахунків можна зробити висновок, що один квадратний метр у “паралельній” парадоксальній реальності коштує 45 гривень та 57 копійок. Ось тут можна сказати й про інші схеми, які панують в регіоні - про фіктивну оцінку майна. Оцінювачі у змові з клієнтами навмисно занижують ціну на майно. Відповідно, податки до міської скарбниці не надходять у повному обсязі. Так “працює” ця схема, і зазвичай це роблять прості люди, які так люблять нарікати на владу та погану країну!..

Ми намагалися взяти у пані Фецяк коментар, але розмови не вийшло. Однак коментар щодо вартості землі ми таки отримали: “Як землю продавали, так я її і купила”. Пані Фецяк переконувала нас, що будівля, яку ми бачили на території лікарні, таки є гаражем… Ось такий абсурд.

І не важливо, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки відділ містобудування та архітектури видав для проектування гаражу, і що земельна ділянка має цільове призначення - “для будівництва індивідуальних гаражів”. Що б не будували натомість - “то гараж і все!”

В архітектурно-будівельному контролі міської ради пояснили, що у забудовника такий проект, і що у нього є всі дозвільні документи. На “хлопський розум”: якщо є такий проект, то чого ж ви хочете?! Та нам би лише справедливості...

У цьому випадку ми зіткнулись зі ще одним парадоксом, абсурдним та трагічним для нашої країни. Парадоксом, який засів у законах, чиновниках, можливо, - й у нас самих…

Пригадуєте, як Чжуан-цзи, китайському філософу, наснилося, що він метелик? Він дуже тішився від цього сну, а коли прокинувся дуже здивувався тому, що він - Чжуан-цзи й не міг зрозуміти: чи снилося Чжуан-цзи, що він метелик, чи метеликові сниться, що він - Чжуан-цзи?! Ось так живемо й ми… І якщо вірити нашим чиновникам або “сумлінним” забудовникам, так можна все життя прожити і не зрозуміти, хто ти - Чжуан-цзи чи метелик, і де ж ця справжня реальність, а не парадоксально-фейкова, в якій працюють схеми, домовленості та подвійні стандарти...

P.S. Як ви гадаєте, така детальна та грунтовна скарга допоможе відповідним органам розібратися у цій ситуації довкола “гаражу Шредінгера”?

 

Олег ДЬОРКА, Медіа Дрогобиччина №10 (24) від 21 вересня

 

завантаження"Хочеш довідатися, з якою компанією маєш справу, просто відвідай її туалет. У Японії, нарешті, зрозумів, звідки пішло це правило. Просто туалет — показник, по-перше, самоповаги, по- друге, поваги до інших, по-третє, поваги до життя в усіх його проявах. Ось чому нам серйозно варто повчитися!

В Японії поважне ставлення і до себе самих, і до своїх ближніх — на позахмарній висоті. Відповідно, і туалети тут обладнані за останнім словом техніки: кришки самі піднімаються й опускаються, все автоматично дезінфікується, є цілий пульт керування унітазом — словом, космічний корабель.

Щоб розібратися з ним, не зайвим буде пройти хоча б короткий курс навчання. Це і є — повага.

Японське суспільство просто просякнуте цим почуттям. Усе починається зверху: імператор, моральний авторитет нації, справно та чесно платить податки.

Отже, всі розуміють: несплата податків є підривом імперії, неповагою до держави. І всі платять податки, причому самостійно, розуміючи, що гроші йдуть на розвиток держави.

А держава, приймаючи гроші та поважаючи своїх громадян, регулярно звітує перед ними про свої витрати",— на своєму блозі в УП написав Едуард Рубін, директор компанії “Телесенс”.

Ми вирішили дослідити якою є ситуація з громадськими вбиральнями (а, отже, повагою до кожного) в нашому регіоні.

Розпочнемо із Стебника, Борислава та Східниці.

Борислав

В Бориславі єдина вбиральня, об- лаштована за усіма нормами, знаходиться на автовокзалі. Вона повністю пристосована до потреб людей з особливими потребами. На ринку умови і санітарний стан незадовільні. Чистий і комфортний туалет є в приміщенні Палацу Культури, вхід з протилежного від входу боку. Працює лише у дні загальноміських заходів. Платня за користування становить дві гривні.

Єдину загальноміську вбиральню, що знаходиться при вході в парк з боку вулиці Шевченка, важко тим словом називати. Вона давно чекає на ліквідацію. Натомість, як ми довідались в очільника міста та згодом у директора парку, в Парку в приміщенні Зеленого театру, буде об- лаштовано новий туалет. Вже є технічна документація та під’єднано водопостачання. З бюджету міста для цього виділено 22 тисячі грн.

Східниця

В Східниці — бальнеологічному курорті — також є вбиральня на автовокзалі — за дві гривні. Є безкоштовна праворуч банку біля торгового центру, спільна для чоловіків та жінок, з відповідним “ароматом” на всю околицю. Кілька біотуалетів розміщено на території селища, переважно неподалік джерел та бюветів. Зокрема, між таким біотуалетом, що навіть не зачиняється і справляє враження, що його ніколи не мють і не прибирають, та джерелом № 13, не дотримано відстань навіть у десять метрів. Коли б мало бути мінімум 50 м.

Гості курорту висловлюються, що контраст між розкошами лікувально-, готельно-відпочинкових комплексів, вілл, доріг та тротуарів до занедбаними вбиралнями та бюветів неабияк вражає, що зовсім не пасує курортному містечку, і що вони свідомо, по поверненні додому (за словами пані. Олі з Одеси) не п’ють води з водогону. Бо знають, що в Східниці немає каналізаційної системи, і усі продукти життєдіяльності людини потрапляють до річки.

Стебник

Ми звикли, що в будь-якому великому місті без проблем можна знайти громадську вбиральню. А що ж маємо у Стебнику?

У нас із цим, на жаль, сутужно. У Стебнику “сходити за потребою” можна хіба що до Народного дому-там хоча б відчинено протягом дня, тож, якщо знаєш розташування “заповітної кабінки”,— є змога нею скористатися. Ще одним місцем є місцевий ринок, однак тут уже складніше. Потрапити туди можна тільки за знайомством. Туалет, який знаходиться на території ринку, зачинений. Лише, якщо ви знайомі з кимось із підприємців, вони можуть ощасливити вас заповітним ключиком — так, “по дружбі”.

А що робити тим численним людям, котрі приїжджають із навколишніх сіл, щоб торгувати на місцевому ринку? Невідомо. Хоча ринок міг би мати ще одне джерело для надходжень у свій бюджет. За чисто символічну платню скористатися місцевою громадською вбиральнею могли б пересічні містяни. Тут, ясна річ, виникає питання загальної культури, бо “виходки” у нас далеко не завжди використовують “згідно з інструкцією”.

Так, у Стебнику є проблема з громадськими туалетами. Альтернатива, мабуть, така: місцеві підприємці, замість боротьби за встановлення чергового МАФу, могли б попрацювати у цій царині. Звісно, бізнес не такий прибутковий, як торгівля. Однак…

Юлія Гасій, Олеся Німеровська, Медіа Дрогобиччина №9 (23) від 08 вересня

{fcomments]

 

Східниця1

На Львівщині стартував пілотний проект з перевірки державної праці: чи підприємці ведуть свій бізнес законно, чи сплачують податок від продажу акцизних товарів до міської скарбниці, чи робітники працевлаштовані офіційно.

Підприємці працюватимуть в рівних умовах?

Задекларована праця – оплачувана діяльність на підставі трудового договору, який забезпечує трудові права і соціальні гарантії. Офіційно працевлаштований громадянин має такі переваги: гідні та безпечні умови праці, регулярну виплату заробітної  платні, не менше мінімальної, страхування на випадок тимчасової втрати працездатності  (7 тисяч 800 гривень), безробіття (10 тисяч 200 гривень в разі стійкої втрати професійної працездатності)  та нещасного випадку на виробництві (137 тисяч 200 гривень – одноразова допомога сім’ї у разі смерті потерпілого). Також рівні умови праці для підприємців мають сприяти розвитку здорової конкуренції та більшим надходженням до міської скарбниці.

У Бориславі створено робочу групу, яка здійснює перевірку легальності ведення бізнесу. На кінець серпня серед усіх перевірених підприємців було знайдено  30 відсотків  порушень. Головою робочої групи є заступник міського голови  Світлана Солоненко. Вона розповіла нам, що метою перевірок є інформування та попередження, а не штрафування (до 100 тисяч  гривень за нелегальне працевлаштування).  Вже є певні результати: якщо у 2016 році податок на доходи фізичних осіб становив 6,1 відсотка, то за сім місяців 2017 року – 11,6 відсотка. Також пані  Світлана пояснила, що робоча група ще не є повноправним  органом перевірки  (документація на стадії оформлення). Але підставою для виклику підприємця-порушника до міської ради для роз’яснення йому прав та обов’язків може бути фото- та відеофіксація порушення в Інтернеті. Зокрема, були випадки такої співпраці між робочою групою та активними бориславцями, коли останні виклали в мережу Facebook відео, на якому зафіксовано, що продавець не видав покупцю чек на акцизний товар. А це, як не як, п’ять відсотків  від вартості товару, які надходять прямісінько до  скарбниці міста. Тож пані  Світлана закликає всіх небайдужих до поповнення скарбниці громадян долучатись до фіксації порушень.

Східниця  - непочатий край роботи

У планах робочої групи також є залучення до проекту селища  Східниця. Чимало бориславців працюють у Східниці. Різні джерела, які не хотіли себе називати в силу побоювання звільнення з роботи,  інформували нас, що в селищі є величезна кількість чинних господарських суб’єктів, у яких  далеко не всі працівники є працевлаштованими у відповідності до чинного законодавства.  Відтак на деяких з них рівень задекларованої праці може не перевищувати 15 відсотків. Існує ще така схема, коли готель з фактично одним власником юридично поділений на кілька зон, власниками яких є його родичі. Тоді відсоток податку є нижчим. Особливо ситуація з офіційним працевлаштуванням у селищі погіршилась після підвищення мінімальної заробітної платні. Роботодавці змушували людей звільнятись (але ж роботи не зменшилось, збільшився відсоток неофіційної праці). Або ж з отриманої «мінімалки» визначену частину повертали власнику в конверті. Ті ж джерела зауважували, що ці підприємці аж ніяк не є бідними людьми. Навпаки - дозволяють собі розкіш в побуті, пересуванні, а також розбудовують свій бізнес у Східниці та за її межами.

Питання залучення Східниці до пілотного проекту розглянули 23 серпня на нараді з представниками селища, на якій було вирішено залучити до робочої групи східничан. Це, на нашу думку, є нелогічним, адже чим менше місто, тим більше люди між собою знаються, тобто існує більша ймовірність ухилення від закону та контролю за процесом з боку  східницьких можновладців. Власне далі – про контроль.

Податок – не для всіх

Недоотриманий бюджетом дохід від податку на доходи фізичних осіб через працевлаштованих працівників – не єдиний. Велика кількість людей займається підприємницькою діяльністю, з якої не сплачує жодних податків, також масово не обліковуються кошти, які стягують з представників вуличної торгівлі. А кошти від інвесторів, які «сплачуються» на розвиток соціальної та інженерної інфраструктури селища? Там цілковитий безлад. Ще є кошти від сплати курортного збору, земельного податку та від податку на нерухомість. Там також хаос.

Однак селищна влада у своїй діяльності якнайбільше звертає увагу тільки на тих підприємців та мешканців, які, вочевидь, не задоволені так званим “порядком”, який існує в селищі, й не бояться публічно про це говорити. “Влада всіма своїми зусиллями постійно їх переслідує, зобов’язує податкові органи нараховувати податки за максимальною шкалою, виписує платежі у максимальних розмірах (наприклад, комунальні платежі за вивіз ТПВ)”, – розповідає громадський активіст пані  Анна.

Одним із підтверджень цього є історія зі списками східничан, відомості про яких аж на трьох аркушах були передані Східницькою селищною радою 19 травня 2016 року до  Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ для нарахування та оплати податку на нерухомість - за здавання в оренду  своїх будинків.


У список потрапили наступні підприємці: Копчак М.М., Кропивницька А.М., Мальчевська Н.Ю., Сохнич В.Ф., Боровик Г.В., Галущак І.Ю., Галущак О.І., Гуртовий А.В., Мухатаєв А.О., Овчар О.М., Петлюх М.І., Прибило І.І., Слабошпицька У.О., Статкевич Л.А., Ткаченко Ю.М., Томин В.Р., Яцишин Й. С., Журавчак Я.Д., Шкумбатюк О.Г., Шевчук Г.Й., Матусяк-Юган А.І., Бабенко К.А., Троян О.О., Абрамян Н.А., Блинда А.П., Блинда С.С., Гнатик Л.С., Гулич Т.М., Депутат О.Г., Дмитришин Н.Б., Дмитришин Ю.Б., Ленькова Л.Ю., Клинова А.В., Коцко П.І., Мацієвський Г.Г., Мицак З.М., Охрімчук О.М., Свищ В.Л., Бобешко Д.Л., Дорош С.Л., Костов’ят Л.Б., Котів Р.Я., Ліцман М.Т., Юркевич Ю.В., Дубленич О.А., Журавчак М.С., Задорожній О.В., Місан О.Л., Субота О.Б., Таратайців Л.К., Шерегін Ю.Л., Копчак М.Я., Миськів Н.Д., Паранюк О.О., Айхлер О.І., Айхлер У.І., Соботник Р.В., Бараняк Є.І., Журавчак Х.І., Кілд У.М., Менчинська Л.Л., Прибило С.В., Аксенова О.В., Барнацький Б.С., Барнацький П.С., Жданянчин С.Б., Карнаухова Т.Є., Квашук Т.А., Куницька Л.Є., Куянов В.В., Мотуз І.І., Найбургер М.Л., Барчук Н.М., Виговська І.О., Загородній М.Г., Керч І.М., Керч М.І., Кита Л.С., Кричфалушій Н.Я., Мінів Н.О., Мандрик С.М., Фридрак Н.Ю., Юркевич Н.Р., Бєлий О.Л., Кіщук Р.М., Мирка О.Я., Данилюк Р.М., Хорошилов Я.Б., Яців А.С., Дубик А.Б., Коцко Л.О., Кріцак М.Я., Кудрич О.С., Максимчук Л.С., Астапенко О.М., Баран М.М., Баран П.Я., Бахова Г.М., Гірна М.В., Германович Б.І., Германович Р.Я., Дзюбак І.Б., Дзюбак В.Б., Дорожовець О.І., Дорош О.Й., Журавчак Д.Т., Кость М.М., Коцко Г.Б., Луцик І.Р., Луцик О.Р., Маліновська О.Г., Михаць П.В., Піляк Т.Є., Пащенко С.В., Ратеєва Х.О., Рубель Н.М., Рубцова О.П., Свищ Л.С., Семак І.Д., Сенишин В.І., Серкіз А.Т., Слуцький Я.С., Сочилович С.М., Сподарик Г.С., Сташків Я.М., Томин Я.О., Фалалєєва О.І., Федина Г.І., Федишин Н.В., Юрків М.В., Яременко В.М., Ігнатьєв В.І.

Якщо уважно вивчити ці списки,  можна переконатися в тому, що на 95 відсотків у них присутні тільки противники чинного селищного голови, або взагалі люди, які постійно не живуть в селищі, а лише мають тут свою нерухомість. Самого селищного голови та більшості депутатів в  цих списках немає. Відсутні в них і особи, які пов’язані з теперішніми можновладцями родинними зв’язками або є активними прихильниками теперішніх східницьких правителів. Для прикладу, можна навести декілька десятків осіб, які дивним чином не ввійшли до вже згаданого списку, хоча всім відомо, що вони також здають свої оселі в оренду і приймають відпочивальників, однак не платять жодних податків. Список наданий нам східницькими активістами. До нього входять:  Недосєко Н.Я., Журавчак В.В., Журавчак Я.Д., Шийка Г.Р., Томин Р.Л., Журавчак І.В., Журавчак Н.Л., Полька Б.Р., Мальчевський І.О., Мальчевський Ю.І., Мальчевська І.Я., Проць В.В., Проць В.Я., Шкумбатюк М.М., Жереб І.З., Томин Р.Є., Томин Л.Є., Жук С.М., Голдун В.С., Дуда Л.М., Кравець Л.Б., Головко Б.М., Журавчак О.Я., Полька У.М., Гамула О.Д., Баран Г.М., Шепетяк Я.С., Шепетяк В.В., Шепетяк М.Я., Заяць Н.Р., Заяць І.І., Дубленич І.М., Дубленич М.М., Дубленич О.М., Дубленич Л.Д., Дубленич Л.П., Дубленич А.Л., Олесневич А.Є., Голяк О.С., Голяк В.Л., Голяк Ю.Я., Пігур В.М., Кацер Є.К., Нащочин В.М., Маліновська О.Г., Журавчак Ю.Д., Журавчак О.О., Журавчак Д.,Т., Журавчак Я.М., Сокаль Г.Й., Сокаль М.Є., Сочилович Т.М., Сочилович Я.В., Сочилович С.М., Радванський В.Я., Партоляк Я.В., Партоляк Н.Я., Полька І.Б., Слуцький А.Й., Фец Р.Й., Пронь Т.М., Владика М., Кушнір Р.В., Савайда В.М., Ткачишин В.В., Добрянська М.М., Полозок О.Б., Негребінчик Л.Є., Сушицька Г.Р., Мирка О.Я.

Постає  запитання: чому одні східничани повинні нести тягар сплати всіх можливих податків і зборів до  місцевого  бюджету, а інші тільки думають про те, як уникнути всіх цих сплат?..

Юлія ГАСІЙ, Медіа Дрогобиччина №10 (24) від 21 вересня

 

229975 890x39521 вересня місто Котермака святкує свої іменини - офіційно цьогоріч відзначатимемо 926-річницю. Проте саме ця дата постійно викликає жваві дискусії серед місцевих істориків, археологів та дослідників, адже чимало науковців абсолютно не згідні з таким відліком, ба більше: дату понад 900 років вважають нічим іншим, як вигадкою радянської влади…

Сьогодні ми зібрали думки експертів з приводу дати заснування Дрогобича - висновки робити вам.

Леонід Тимошенко, професор, декан історичного факультету ДДПУ імені І. Франка:

«Дрогобичу не більше 630-ти років. До певного часу у місті взагалі не святкували дати заснування, а  відзначення 900-річчя на початку Незалежності України - це абсолютно «липова» дата. Європейська практика полягає у відзначенні дати першої писемної згадки про місто. В нашому випадку, - якщо немає ані археологічних, ані писемних згадок, - то як можна «пересунути» таку дату на 300 років? Для будь-якого міста це цілковита нісенітниця. Правда в тім, що наразі у Дрогобича немає жодної дати заснування.

На зустрічі з нинішнім мером Тарасом Кучмою я почув відповідь : «Не та влада, до якої я прийшов, колись проголосила Дрогобичу вік у 900 років, і не влада за мене змінюватиме цю традицію». За час моїх наукових експедицій у Дрогобичі, яких я провів уже майже три десятки, жодна з них не дала інформації про 900 років. Ще один факт: 2002 року Кабмін документально затвердив перелік історичних місць України, де історія Дрогобича починається не з 11, а з 13 століття. Це головний документ, на який місто мало б орієнтуватися, бо це закон. У який спосіб «протягнули» відзначення надуманої 925-річниці Дрогобича? З подачі нашого народного депутата (Богдан Матківський - Авт.). Звідки взялася ця міфічна дата? Відповідаю: 1988 року цю ухвалу спершу  прийняло бюро міськкому партії , а потім підписав тодішній мер Олексій Радзієвський, аби надати місту привід для гучного святкування. От і вся історія».

 

Ярослав Погоральський, директор археологічного музею ЛНУ імені І. Франка:

«Загальноприйнятою практикою є відзначення часу народження населених пунктів від першої писемної згадки про них. У випадку Дрогобича – це 1370-1380-і роки (конкретний рік може бути уточнений, оскільки час від часу з’являються нові джерела). Інколи, щодо давніх історичних міст чи столиць, ця дата може бути приблизною. Наприклад, 1500-ліття від заснування Києва досить умовне, хоча може бути прив’язане до археологічних знахідок комплексів ранньослов’янської культури 5 ст. н.е. на Старокиївській горі.

Тепер про археологію Дрогобича. На сьогодні немає жодних (!) археологічних доказів існування міського поселення на місці Дрогобича раніше 14 ст. Хоча Дрогобич, як місто, безперечно існував ще задовго до своєї появи на сторінках давніх актів, однак наразі ані час його заснування, ані місце розташування ще княжого граду поки не встановлені. Тому виведення початків міста з кінця 11 ст. є повною профанацією і звичайним намаганням під чергову гучну дату «освоїти» кошти».

 

Роман Пастух, журналіст, письменник, краєзнавець:

«Проблема відзначення віку населених пунктів в Україні стоїть дуже гостро, і за неї мали б серйозно взятися відомі фахові історики. У нас, як і в Європі, вік міста відзначають від першої письмової згадки, і це нормально. Але згадки про західноєвропейські населені пункти часто-густо датуються ще Старою ерою і початками Нашої ери. Натомість у нас перші письмові згадки починаються приблизно від 15 століття. Так виглядає, що до цього часу на наших теренах нічого не існувало, нікого не було… Це неправильно. Історична наука в Україні має повернутися до відновлення справжньої історії, а вона - в тисячах років до Нашої ери, про що говорять і артефакти, і топоніміка. На моє переконання, Дрогобичу може бути не лише 900 років, але й більше. Я переконаний, що після проведення грунтовних розкопок в стародавній частині міста будуть знайдені артефакти значно ранішого періоду, аніж 14 століття. На це потрібні чималі кошти. Той факт, що ухвалено відзначати ювілей міста від 900 років, - звичайно, є умовно прийнятим літочисленням».

Богдан Лазорак,  директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі»:

«Довкола нашого міста завжди було багато легенд, найвідоміша з них - про місто Бич, яке існувало в околицях Тисмениці та було спалене половцями. Мені вдалось з'ясувати, що першим, хто приїхав у Дрогобич і занотував цю історію 1843 року, був Іван Вагилевич, зазначивши при цьому, що перед ним цю легенду поширив француз Дюва. Як історик, я не маю права вірити цим легендам, але, як дрогобичанин, я перейнявся пошуком Старого Бича. Щовесни ми з науковцями виїжджаємо в археологічні експедиції Дрогобичем. Можу сказати з упевненістю – дата, яку ми святкуємо зараз, - комуністичний блеф, створений штучно для того, щоб «вибити» кошти. Історія – точна наука, яка базується на конкретних датах. На жаль, ми не маємо такої дати, коли йдеться про заснування Дрогобича».

 

Роксолана БУЯК, Медіа Дрогобиччина №10 (24) від 21 вересня

 

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: