Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom
Четвер, 27 Липень 2017

Новини

Real time web analytics, Heat map tracking

svУ Катедральному Соборі Пресвятої Трійці (вул. Трускавецька, 2) відкривається документальна виставка із фондів музею «Дрогобиччина», присвячена трьом дрогобицьким новомученикам–отцям василіанам УГКЦ, котрі прийняли мученицьку смерть від рук енкаведистів.  

"У ці червневі дні минає 15 років від дня проголошення блаженними новомучеників УГКЦ папою Іваном Павлом ІІ під час його візиту в Україну у 2001 р. Серед тих, хто своїм життям та мученицькою смертю засвідчив вірність Богові, Церкві та українському народові, були і дрогобицькі отці-василіани Северіян Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак, пам’ять яких ми вшановуємо 27 червня.

Виставка із фондової збірки музею «Дрогобиччина» експонує документи, листи, світлини, пов’язані з іменами святотроїцьких мучеників, які вдалось зберегти, незважаючи на атеїстичну радянську минувшину. Ці реліквії не лише підтверджують уже відомі, але й відкривають нові факти із життя священиків. На виставці також представлені книги оповідей, ктиторських Служб Божих храму Св. Трійці, книги доходів та витрат із особистими підписами дрогобицьких блаженних священномучеників. Відкриття відбудеться у неділю 19 червня о 16.30 годині у музейних залах храму Пресвятої Трійці," - інформують у музеї "Дрогобиччина"

 

Про мученицьку смерть оо. Северіяна Бараника, Якима Сеньківського та Віталія Байрака: 

"Вранці 26.06.1941 р. ієромонах Яким Сеньківський відправив останню у своєму житті Св. Літургію, а sv3перед полуднем енкаведисти заарештували його разом з о. ігуменом Северіяном Бараником. Більше їх живими ніхто не бачив…

У неділю 29 червня 1941 р. після відступу радянських військ дрогобичани зійшлись на території в’язниці на вул. Стрийській з надією звільнити своїх рідних, але яким жахом для них було побачити сотні  закатованих тіл! Серед них люди впізнали спотворене тортурами тіло ієрм. Северіяна. Зі слів п. Йосифа Ластов’яка, на грудях священика був вирізаний хрест. О. Северіяна Бараника, за багатьма свідченнями, було захоронено у спільній «братській» могилі на цвинтарі на вул. Грушевського.

Тіла о. Сеньківського не було знайдено. Очевидці говорили, що його, ймовірно, зварили в казані, давши з’їсти голодним в’язням. Вірогідність цього є велика, бо люди, які тоді сиділи в тюрмі, стверджували, що юшка, котрою їх годували, була солодкуватого присмаку і там знаходили людські нігті. А також після закінчення війни тодішній прокурор Дрогобича сказав служниці Ганні Вітошинській, що отця зварили в казані...

17.09.1945 р. працівники Управління НКВС Дрогобицької області арештували о. Віталія Байрака. Він звинува-чувався у тому, що, проживаючи на території, тимчасово окупованій німецькими військами, в 1941 р. брав участь у богослужінні в с. Туринка на могилі воїнів УГА, після чого виступив з антирадянською проповіддю. Його було засуджено до 8 років позбавлення волі із конфіскацією майна…  Вістка про смерть Слуги Божого ієрм. Віталія прийшла перед самою Пасхою 1946 р. Її приніс пан Василенко з Гаїв, що мав передати для отця у в’язницю свячені страви. Він розповів, що священика дуже били, після чого заносили до камери на простирадлі. Поховали його «на Бригідках», у внутрішній в’язниці УНКДБ Дрогобицької області…", - розповідає Ірина Сенюра, працівниця музею.

 

 

Вашій увазі - тематичне дослідження історика, керівника дрогобицького Туристично-інформаційного центру Ігоря Чави             

Громадсько-політична діяльність

о. Северина Бараника

у Дрогобичі (1932-1939рр.)

ch3Громадсько-політичне життя міжвоєнного Дрогобича було зумовлено багатьма чинниками, наприклад, діяльністю політичних партій та різноманітних громадських об’єднань, в яких мешканці міста намагалися реалізувати свої національні-культурні та професійно-економічні потреби. До складу тих чи інших політичних партій та організацій входили особи, які мали авторитет серед громади міста. Одним із таких був ігумен Дрогобицького монастиря Св. Петра і Павла о. Северин Бараник, який з 1932 р. очолював політичний клуб місцевих українців (під такою назвою у міжвоєнній Польщі розумілася політична фракція) у міській раді, та окрім цього був членом декількох громадських об’єднань.

Біографія отця на сьогоднішній день висвітлена спорадично. Увагу авторів прикуто виключно до його праці на церковній ниві, та трагічної смерті під час першої радянської окупації Дрогобича[2] у віці 42 років призначили ігуменом дрогобицький монастиря та парохом церкви Святої Трійці.

За короткий термін свого ігуменства в Дрогобичі, отець С. Бараник доводить правильність вибору своєї особи, стає проповідником товариства Доброї Смерті, Марійської дружини, цікавиться та бере безпосередню участь у житті своєї парафії та міста загалом, відвідує просвітницькі та спортивні заходи Дрогобиччини, стає активним громадським діячем, членом міської ради та Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО).[4].

На наступному засіданні 29 листопада 1934 р. розглядалися питання, які стосувалися міського будівництва, зокрема виділення коштів у сумі 34 тис зл. на будову будинку при вул. 11 листопада; ухвалення квот оподаткування алкогольних напоїв та ін. В обговорені всіх питань участь брав о. С. Бараник, свідченням чого є його особистий підпис під протоколом засідання. Окрім цих питань на порядок денний було винесено проблему обрання членів ревізійної комісії та її статуту, а також інституційну документацію спеціальної комісії з питань комунальних податків. До складу обох комісій пропонувалося включити такі кандидатури: 1. о. Северин Бараник; 2. Д-р. Сімхе Маргулес; 3. Ян Опітц; 4. Йоель Райфлер. 5. Станіслав Взорек[6].

13 травня 1935 р. о 19.30 відбулося незаплановане зібрання міської ради. Причиною стала смерть маршалка Йозефа Пілсудського. Участь у ньому взяли Р. Ярош, повітовий староста Тадеуш Хмілевський, та керівники усіх трьох політичних клубів. Кожний із них висловлював свої слова співчуття та суму з причини смерті маршалка, розповідали про його вклад у розвиток польської державності. До слів співчуття, приєдналася й українська фракція, від якої виступив о. С. Бараник. У своїй промові він був найлаконічнішим за своїх попередників, зазначивши: «висловлюю від імені свого Клубу співчуття по втраті великого сину народу»[8].

Окремим питанням, яким займався о. С. Бараник, було лобіювання інтересів української громади у сфері освіти. Його активність проявлялася у різних випадках, наприклад, при обговоренні питань виділення коштів на заклади освіти. 31 травня 1936 р. під час засідання міської ради Едвард Тхужельський пропонував виділення значної суми коштів на утримання двох чоловічих та однієї жіночої професійної школи, які за словами доповідача, мали велике значення для місцевої ремісничої молоді[10] Окрім цього о. С. Бараник наголошував, на необхідності благоустрою дрогобицьких вулиць, зокрема: вул.  Колійової (тепер – М. Грушевського) шляхом встановлення хідників, до вул. д-ра. Леона Райха (П. Орлика); а на вулицях  Завіжній та І. Франка – покращити нічне освітлення[12].

Зрозуміло, що наведені факти мали б стати вагомим аргументом для розгортання дискусії. Також, заява керівника української фракції давала зрозуміти, що вона не підтримує позицію польського клубу.

Після рефлексій о. С. Бараника, слово взяли представники польського клубу, які у своїх виступах досить критично висловлювалися на адресу голови української фракції. Так, д-р. Еміль Скульський, підтримуючи своїх колег, зауважив, що бюджет буде прийнятих без будь-яких змін. Кс. К. Котула підтримуючи пропозицію Е. Скульського, звернувся з проханням до міської ради, у збільшенні годин викладання релігії у міських школах з 30 хв. до 1 год.[14].

Радний Зиґмунд Гутенплан, у своїм промові зазначив, що також не підтримує о. С. Бараника у справі виділення одноразової допомоги бідним мешканцям за участі трьох клубів, зазначаючи, «що бідний чоловік довго чекатиме поки пани депутати надумають виділити йому якісь кошти»[16].

Закінченням усіх дискусій відбулося ухвалення бюджету, в якому на соціальну опіку (захороники) було виділено суму у розмірі 5 000 зл. Розподіл коштів для кожної з громад мав відбуватися за ухвалою уряду[18] 

ch2

Долучався отець і до ініціатив, які виходили з боку представників польських кіл. Так, у вересні 1936 р. кс. д-р. К. Котула передав президентові міста звернення до Папи Римського Пія XI про зарахування до лику святих Мартина Лятерни. Міська рада проголосувала за цю пропозицію. Відомо також і поіменний список осіб, які її підтримали, зокрема це був і о. С. Бараник[20].

Окрім діяльності у міській раді отець був активним учасником громадських товариств міста. У Дрогобичі на 1931 р. нараховувалося 7 тис. 461 безробітних та лише 60 % мешканців отримували державну допомогу[22].  

У 1934 р. о. С. Бараник займає керівні посади у наступних товариствах: «Бурса ім. св. Івана Хрестителя» (освітня-патріотична організація)[24], т-во «Просвіта». [26]. Як повідомляє  «Бюлетень»  дрогобицької філії «Просвіти»:  «захід був одним із найбільших і найчисельніших свят, які обходила Дрогобиччина протягом кільканадцяти останніх літ»[28]. Для реалізації статутних положень члени «Приюту» планували: проводити освітньо-релігійні та наукові заняття; утворення бібліотек, будівництво домів, приміщень для служниць; заснування фонду для допомоги під час безробіття та ін.[30].

ch1Польська поліція детально слідкувала за участю о. С. Бараника у товариствах. Так, в одному із звітів охарактеризувала його, як особу «яка на кожному кроці намагається підтримувати українські справи».[32] Участь у ньому в’язало населення міста Дрогобича та повіту. Однією з причиною святкування –  провокації комуністів у с. Нагуєвичі. Ймовірно, вони стосувалася вшанування громадою с. Нагуєвичі, українців, які полягли під час боїв за гору Маківку у роки Першої світової війни. Основною метою було заходу  – демонстрація вірності українців «церковним і народним святощам». Газета «Український Бескид», так передає це святкування: «У ніч з 20 на 21 червня – відбулася святкова Адорація Найсвятіших Тайн  у церкві св. Трійці. Церква була переповнена народом, який серед молитов і співів благав Серця Христове о милосердя і о ласки. У сповідальнях через усю ніч сповідали священики, а від 3. год. рано, що пів години правилися Служби Божі. В неділю торжественну Літургію відправив Всесв. о. Мітрат Базюк… о год. 11.30 вирушив похід на площу св. Юра. В поході взяло участь  понад 20.000 народу, 300 хоругв і прапорів, попереджувало гурт духовенства, яке явилося на торжестві у числі 40. Про розміри походу вистачить згадати, що підчас коли перші ряди вірних вже доходили до церкви св. Юра, то послідні були ще у церкві св. Тройці. Порядок був взірцевий, якого догляд спочивав у руках нашої академічної молоді. Кілька десять маленьких дівчаток сипало квіти дорогою, котрою проходило духовенство з Найсвятішими Тайнами. Під церквою св. Юра відправлено Молебень до Серця Христового»[34].

Подальша доля о. Северина Бараника була трагічною. З початком першої радянської окупації Західної України, 26 червня 1941 р. його разом з іншими василіянами, було заарештовано органами НКВС[36]. Іван Павло II, під час свого візиту в Україні, у червні 2001 р. проголосив о. С. Бараника блаженним.

Отець Северин Бараник, ЧСВВ, є однією із найяскравіших постатей міжвоєнного Дрогобича. Окрім своїх священичих і пастирських обов’язків, які посприяли піднесенню релігійно-християнського життя краю, гідно виконував обов’язок українця – вірного сина свого народу, будучи одним із найактивніших учасників політичного, культурного-освітнього, національно-патріотичного життя Дрогобиччини. За час свого перебування у Дрогобичі, користувався великою повагою і авторитетом серед його мешканців, що свідчить про пам'ять і вдячність поколінь.


[2] Catalogus Provinciae SS. Salvatoris Ordinis Basiliani S-ti Iosaphat Ineunte Anno // Monasterium Drohobycense SS. Trinitatis. – Żovkva, 1936. – S. 2.

[4] Там само. – Арк. 104.

[6] Там само.

[8] Там само. – Арк. 194.

[10] Там само. – Арк. 229.

[12] Там само.

[14] Там само. – Арк. 230 – 231.

[16] Там само. – Арк. 231.

[18] Там само. – Арк. 239.

[20]Чава І. Міжвоєнний Дрогобич: до характеристики діяльності органів влади та управління // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. – 17-18. – Дрогобич, 2014. – С. 275-303.

[22]Як на практиці виглядає допомога безробітним // Український дневник «Свобода». – Р. 11. – № 66. – 1932. – С. 1.

[24] ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 54. – Спр. 519. – Арк. 1 – 38.

[26]Там само – С. 2.

[28] ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 54. – Спр. 383. – Арк. 1 – 21.

[30]Opieka nad więżniami w Drohobyczu // Przegląd Podkarpacia: Drohobycz-Borysław-Truskawiec. – R.4. – № 91. – 1939. – S. 3.

[32]Дописи // Український Бескид. – Р. 9. - № 31. – 1936. – С. 5.

[34]Там само.

[36]Поіменний список громадян, які загинули або зазнали  репресій від чужоземних поневолювачів у 1918 – 1990 рр. // Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914 – 1990. / [редкол.: І. Бережницький, О. Солодяк та ін.]. – Львів, 2010. – С. 451.

 

 

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: